Коли збираються троє, можуть народитися неординарні ідеї.
Спочатку об’єдналися Юрій Гармаш — кінооператор та Сергій Тримбач — кінознавець, які особисто знали легендарного Івана Миколайчука. А згодом до них приєднався один із наймайстерніших сучасних драматургів Павло Ар’є.
І разом вирішили зреалізувати досить зухвалий задум: створити художній фільм «1000 снопів вітру» — містично-історичну драму, яка базуватиметься на восьми різножанрових, iз першого погляду, абсолютно самостійних кіноновел: «Боже, я вільний», «Божевільня», «Галстук», «Груша», «Дерев’яний живий хрест», «Камінний хрест», «Смерть вождя» та «Великдень».
Команда проєкту, до якої додалося ще кілька людей, провела дослідницькі експедиції місцями, де жив і працював Іван Миколайчук: у буковинських Чорториї, Чернівцях і Вашківцях, гуцульських Верховині, Криворівні й інших поселеннях у навколишніх Карпатах.
Уже написали сценарій художньої стрічки, зробили її перший тізер і на основі матеріалів експедиції створили півгодинний документальний фільм, який «притримають» ближче до виходу свого ігрового кіно. Усе це стало можливим завдяки виграному конкурсному гранту, наданому Українським культурним фондом.
«Подорожуючи світами Івана Миколайчука, я несказанно збагатив свій власний внутрішній світ, — поділився враженнями Павло Ар’є. — Дуже сподіваюся на те, що у підсумку, створивши фільм «1000 снопів вітру», нашій команді вдасться поширити наш досвід далі».
Наразі готові рухатись до головної мети і шукають режисера-постановника, який поділяє головну концепцію проєкту: реалізувати ідеї Івана Миколайчука сучасною кіномовою, — такий месидж оприлюднили творці майбутнього ігрового фільму «1000 снопів вітру» на нещодавній пресконференції у столичному Будинку кіно.
Сергій Тримбач, Юрій Гармаш та Павло Ар’є в експедиції на Буковині.
Фото з власного архіву.
«Іван Миколайчук був не просто актором, режисером, сценаристом — він був носієм магії народного духу, народної культури. «Тисяча снопів вітру» — сценарій, так і не написаний автором, одначе ж оповідуваний багато разів, — каже кінознавець Сергій Тримбач. — Актор і режисер вочевидь тяжів до фольклорного «письма», багато разів варіюючи одну й ту ж ситуацію не тільки у словесному, а й й народно-театральному варіанті (звісно, йдеться передусім про традицію вертепного театру). І от тепер настав час задум Миколайчука реанімувати, магічним способом підняти на кін народного життя, наповненого фантазіями і містеріями, які читаються за допомогою давніх кодів. Це має бути абсолютно фантастичний фільм, фільм-мрія…».
«Українське бароко як родич західноєвропейського, мало одночасно глибоко національний стиль, і проявлялося у творчості Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Івана Миколайчука, буде мати продовження і розширить жанровість і стилістику сучасного українського кіна, — упевнений Юрій Гармаш, чиєю камерою знято Миколайчукові фільми «Вавилон ХХ» і «Така пізня, така тепла осінь». — Жанри і стилі не вмирають. Не повинні впасти в безвість і задум та мрія Івана».
Іван Миколайчук мав дар надфантазійного оповідача. Режисер, актор і сценарист дуже рано — у 46 років — пішов у засвіти. Про те, хто може зіграти роль Івана Миколайчука у художньому фільмі «1000 снопів вітру», поки що не думали.
