Фарисейство залишається технологією боротьби з українською мрією про землю і волю.
В Україну воно перейшло з радянської імперії, де уярмлений фізично і психологічно народ із дитячого садочка привчали співати: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек...».
Така сумна думка виникла при читанні інтерв’ю з Тарасом Чубаєм для «УП», передрукованого «УМ» 6.08.2019 під заголовком «Нас знову чекають утиски української мови». Чому «знову»? Я думаю, що це слово потрапило в заголовок випадково. Хіба була перерва в дискримінації і нищенні нашої мови відтоді, як вони розпочалися понад 300 років тому?..
Не вважати ж толерування мови в роки т. зв. «українізації» в 30-х роках минулого століття, яка, за задумом фарисеїв, мала виявити правдивих українських патріотів, щоб потім фізично їх знищити, а разом із ними — національну ідею та історичну свідомість?
Конституція України завжди в мене під рукою. Читаю статтю 10, абзац 2: «Держава ЗАБЕЗПЕЧУЄ всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України». Абзац 3: «В Україні ГАРАНТУЄТЬСЯ вільний розвиток, використання і ЗАХИСТ російської...»
На мій погляд, тут присутня гра слів, подібно до гри слів у Будапештському меморандумі, яку розтлумачив у розмові з журналістом «України молодої» (16.07.2019) ексміністр закордонних справ Володимир Огризко: «Якась дивна логіка виходить, що Україна у Будапештському меморандумі брала на себе зобов’язання, які виконала, а Захід — якісь необов’язкові запевнення, про які забув».
Так і тут: російській мові Конституція гарантує розвиток і захист, а українській нічого не гарантує, не захищає, але забезпечує...
А якщо впродовж чверті століття виконавча влада держави не спромоглася забезпечити функціонування державної мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України — так не було ж відповідного закону, який би сказав, як нам діяти!!! Чому ж дивуватися такому абсурду: державна мова випрошує квоти на мовлення в ЗМІ, окупованих російською меншиною, а не навпаки...
Дискримінація української мови стоїть в одному ряду з іншими фарисейськими діями, що відбуваються в країні з 90-х років минулого століття.
Завідувач відділом пропаганди ЦК КПУ Леонід Кравчук залізобетонно стояв на шляху створення громадської організації «Народний рух України за перебудову» (зареєстрований у 1990 р.), аргументуючи тим, що Компартія сама оновлюється, реформується (саме тоді було створено «Демократичну платформу» в КПРС).
Але несподівано, в перший же день на посаді голови Верховної Ради України, 24 серпня 1991 р., в якій більшість — 238 — депутатів були комуністами, провів прийняття Акта незалежності України.
Що ж трапилося, чому стався такий кульбіт? Подальші події дозволяють припустити, що відбулася змова двох кланів фарисеїв за спиною українського народу: ми вам даємо країну на розграбування («...великі та гарні міста, яких ти не будував, та доми, повні добра, яких ти не наповнював...» — Біблія, М.6:10,11), а ви нас не переслідуєте за злочини комуністів на теренах України в минулому і майбутньому. Акт незалежності був фактично декларативним, бо ще три роки Україною правила Верховна Рада УРСР.
Фарисейським чином, без виборів, ВР УРСР ХІІ скликання перейменували у Верховну Раду незалежної України, а формальна заборона КПУ нічого не змінила: комуністичні бонзи ще довго впливали на політику держави, обіймаючи високі керівні посади.
Зараз судять експрезидента Януковича за руйнування ЗСУ та запрошення допомоги Путіна для придушення повстання — Революції гідності. Катюзі, як кажуть, по заслузі.
Але водночас чомусь досі не притягнуті до кримінальної відповідальності високопосадовці, які зробили Україну вразливою перед агресором, здавши йому всю (!) ядерну зброю, авіацію, військовий Чорноморський флот, ракетний щит, здійснили руйнівну «прихватизацію».
Не притягнуті до відповідальності й учасники засідання РНБОУ, які ухвалили рішення не опиратися анексії Криму, що заохотило путінський режим на вторгнення на Донбас. Збройні сили РФ отримали безстроково діючий полігон для навчання у реальних бойових умовах...
Наразі знову «маємо те, що маємо». З подивом читаю у метра: «Те, що відбулося зараз в Україні, — російська спецоперація, яка пройшла напрочуд вдало». Немає аргументів для заперечення, я також думаю про можливу спецоперацію, але є запитання.
Якщо це російська спецоперація, то чому кум Путіна, який із ним постійно консультується, фактично програв на виборах, а виграв той, хто літав на консультації до Коломойського в Австрію та Ізраїль?
Так, може, сценаристів треба шукати в інших краях, щоб вирахувати їхні наміри? Від цього залежить майбутнє нашої країни. Теперішня пропаганда миру за будь-яку ціну може стати аналогом Мюнхенської змови 1938 року, яка замість очікуваного миру принесла велику руйнівну світову війну...
Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава
