«Нескорені» герої

15 жовтня в приміщенні Будинку літератора у Києві відбулася презентація книги української письменниці і журналістки Валентини Розуменко «Нескорені» (2-га частина) (К., 2019).

 

 

Авторка вже мала досвід створення таких полотен — її дебютом у цьому плані була книга «Майдан: хто, якщо не ми?».

 

 

У новій своїй праці Валентина Розуменко художньо осмислила і виклала на папері долі багатьох добровольців і волонтерів, які пройшли крізь пекло АТО, поклали там  хто життя, хто здоров’я... Декого з них письменниця запросила на презентацію...

 

Тетяна Борисенко, «Мама Таня», взяла на себе тяжку і ризиковану місію — разом з іншими волонтерами вивозити з району бойових дій поранених бійців і полеглих воїнів. Напис «Медична допомога» на куртці не зупинив озвірілих російських найманців і доморощених сепаратистів: жінка надовго потрапила в полон, де зазнала неймовірних фізичних і моральних знущань і принижень.

 

Її виступ на презентації перервався через нервовий напад...

 

Дмитро Котов та Анатолій Фатєєв — сапери. Обидва втратили на війні нижні кінцівки. Перший зійшов на протезах на Говерлу, другий, уродженець Казахстану, який дитинство і юність провів у Молдові, висловив здивування з приводу того, що деякі зманіжені молодики, які й не нюхали пороху, дуже вже «втомилися» від війни і прагнуть миру за будь-яку ціну.

 

На думку іншого ветерана АТО, уродженця Криму Сергія Ульянова, таких пацифістів варто повести на екскурсію до військового шпиталю: там вони побачать плоди тисячолітньої «дружби» з Росією.

 

Федір із Рівненщини пережив дві клінічні смерті, прямий масаж серця, перебуваючи саме в такому шпиталі у Дніпрі. Що бачив він по той бік життя? Примарилася маєчка маленької донечки...

 

Олексій із Волині, Володимир з Луганщини... У кожного своя доля — тяжка, тривожна, але й прекрасна! Герої книги, наче змовившись, наголошували на тому, що вони просто робили свою справу. Але в кого з присутніх на презентації повернувся б язик сказати, що вони не заслужили слів: «Героям — слава!»?