У Муніципальній галереї мистецтв Києва відкрилася дивовижна виставка творів народного художника України Василя Забашти та його родини.
Її зініціював учень митця, народний художник України, лауреат Шевченківської премії Валерій Франчук.
«Василь Забашта — це великий і мудрий учитель, — розповідає Валерій Франчук. — У 93 роки він самостійно організовував свою виставку! А скільком художникам дав благословення, зокрема й мені. Саме в таких людях міць нашої України: вони живлять кров нації, пророщують зерно на неосяжній ниві нашої давньої культури. Митець за життя закликав любити Україну, а молодим художникам — не полишати у творах образ України, бо вона така різна і така прекрасна».
Василь Забашта пішов із життя три роки тому на 97-му році життя. Довгожитель був наймолодшим у своїй родині з одинадцяти дітей! Митцю довелося пережити радянсько-фінську війну та Другу світову. Закінчив Харківський художній інститут. Став прекрасним живописцем.
Світ кольорів, кажуть, почав сприймати ще на руках у матері. Малював всюди, де прийдеться: на стінах хати, повітки, стовбурах дерев, парканах. Замість олівця спочатку мав вугілля з печі. А згодом був учасником всеукраїнських та зарубіжних виставок.
Багато про художника розповідає дружина Людмила. Кому як не їй знати, що з перших робіт міцно сплелися у творах Василя Забашти Україна і музика: «Семен Гулак-Артемовський та Микола Глінка», «Іван Франко на етапі», «Микола Лисенко у Михайла Коцюбинського», «Спогади про Україну», «Микола Лисенко слухає Лесю Українку».
З роками майстра все більше цікавила справжня українська історія. Скажімо, велика композиція «Гетьман Сагайдачний та Галшка Гулевичівна» присвячена відомій події — заснуванню Києво-Могилянської академії. Портрет Гулевичівни перегукується із традиційними зображеннями святих.
На виставці представлена чудова робота «Чураївна». А ще — українські краєвиди. Чистими насиченими барвами виконані серії пейзажів, написаних у Седневі, Криму, Качанівці, Дешках. Саме у Дешках на Богуславщині Василь Іванович мав майстерню і робочий день розпочинав з етюдів. Близькість художника до землі дозволила створити «Соняхи», «Осінні дерева», малювати сільські хатини, що так приваблюють розкішшю кольорів, багатством світла.
Окрім живопису Василя Забашти, на виставці представлено текстиль доньки Галини та невістки Наталії Дяченко-Забашти, графіку онуків Радима, Юрія, Ждана. Є на вернісажі й твори правнучки Дарини Бучко.
Поважні гості виставки — народна артистка України Валентина Ковальська і заслужена артистка України Руслана Лоцман — щиро радіють з того, що мають давню дружбу з родиною Забашт.
Зокрема, вони мають костюми для виступів у виконанні доньки художника — пані Галини. Руслана Лоцман сфотографувалася на згадку біля портрета «Чураївни», так схожої на неї.
Народний артист України, відомий диригент Іван-Ярослав Гамкало поділився з присутніми своїми роздумами: «Я, на жаль, не був знайомим за життя з художником, але сьогодні отримав насолоду, натхнення. Жити роботою, улюбленою справою — це найбільша винагорода. Художник був справжнім патріотом України. В усіх роботах відчувається рука, душа і серце Митця з великої літери».
Василь Забашта — це рідкісне для творчих людей поєднання творчості й життєвих переконань. В останні роки життя він втратив зір на 70 відсотків, а малював. Художники не вірили, що він погано бачить, а лікарі не вірили, що він малює.
Вірна дружина художника Людмила розповідає, що в дружбі й любові прожили 63 роки. Зараз вона записує спогади, пише етюди, есе й цитує його кредо життя: «Ким би ти не був — будь Людиною, неси Любов, Добро, живи у злагоді з Природою, будь Патріотом. Якщо Тебе Бог наділив талантом мистця-живописця — шукай гармонію кольору в природі, навколишньому світі... Якщо Тобі дав Бог бути мистцем-учителем — допомагай розвивати талант творчої особистості, навчай вчитися творити, бачити сонце і зорі навіть там, де їх не видно».
