Рекордні врожаї, які періодично отримують українські аграрії, стикаються з величезною проблемою: нестача інфраструктури.
Йдеться як про можливості зберігання вирощеного зерна, так і його доставки до місць перевантаження на кораблі.
Необхідність — кілька сотень
Усього, за підрахунками експертів, Україна нагально потребує будівництва 300-400 нових технологічних елеваторів, причому ці об’єкти мають бути рівномірно та справедливо розподілені географічно.
Загальний обсяг необхідних інвестицій у розвиток нових потужностей для зберігання та супутньої інфраструктури оцінюється від 4,5 до 8 млрд доларів.
Уже найближчими роками, за прогнозами галузевих експертів, виробництво зернових та олійних культур в Україні сягне 100 млн тонн. При цьому експорт становитиме 70 млн тонн. Торік, у минулому маркетинговому році, ці показники становили 92 та 54 млн тонн, відповідно.
Загалом же Україна завдяки зростанню врожайності культур здатна в 1,5-2 рази наростити виробництво та, відповідно, експорт зернових. Проте брак сучасних технологічних потужностей для зберігання, елеваторів, є одним із факторів, що не тільки стримують розвиток потенціалу аграрної галузі, а й можуть послабити позиції України на світовому ринку у виробництві та експорті зернових у найближчому майбутньому.
На сьогодні Україна має близько 40-45 млн тонн потужностей для одночасного зберігання на всіх елеваторах. Усього ж у нас налічується близько 1200 елеваторів. Але головна проблема полягає у тому, що 70% з них морально та фізично застаріли, а тому не відповідають потребам ринку в гарантуванні якості та безпеки зберігання продукції.
Це так звані підлогові елеватори з мінімальною транспортною інфраструктурою. Більшість з них ще з радянських часів були орієнтовані на внутрішній ринок, невеликі обсяги зберігання та незначну динаміку роботи. Сьогодні тільки 100-150 елеваторів в Україні можуть забезпечити стандарти, відповідні потребам ринку. Тому подальше зростання виробництва тільки посилить дефіцит потужностей зберігання в Україні.
Плюс робочі місця
При цьому світовий ринок, який купує українське зерно, встановлює все вищі вимоги до його якості та логістики. Тож будівництво нового елеватора є для навколишніх локальних агровиробників певною гарантією можливості зберігання та реалізації свого врожаю.
Сьогодні в окремих регіонах України аграрії відмовляються від вирощування зерна через неефективну логістику — відсутність сучасних технологічних елеваторів та маршрутних залізничних станцій, відтак вивезення зерна з цих регіонів коштує дорожче та забирає набагато більше часу, аніж з тих, де вже побудовані нові елеватори.
До того ж кліматичні та погодні зміни спричинили зміщення виробництва зерна в Україні в північно-західному напрямку, де загалом було мало елеваторів історично.
За оцінкою президента Української зернової асоціації Миколи Горбачова, агровиробники можуть мати до 1 тис. гривень додаткового доходу з 1 га, якщо вони працюють з новим технологічним маршрутним елеватором завдяки нижчим витратам на логістику.
Особливість українського аграрного виробництва: більшість виробників продають свій урожай відразу після збору, коли найнижча ціна на ринку. І стається це саме через відсутність потужностей зберігання в найближчій окрузі.
Микола Горбачов переконаний: виграє той бізнес, який першим сьогодні зверне увагу на нові технології. Тож завтра він буде на передовій ринку — буде ефективним та конкурентоздатним. Автоматизація та IT-технології прискорюють бізнес, й елеватори не можуть бути тут винятком.
Важливий момент: інвестиції, спрямовані на створення нових потужностей зберігання, йдуть не тільки на будівництво самого елеватора, а й на розвиток місцевої транспортної та соціальної інфраструктури, створення нових робочих місць.
Так, за оцінкою експертів, одне робоче місце на його підприємстві, яке виготовляє обладнання для елеваторів, створює до 12 додаткових робочих місць у суміжних галузях.
Тому справедливий розподіл маршрутних станцій та будівництво новітніх елеваторів по всій території України, де вирощують зерно та олійні культури, дасть додатковий поштовх до зростання не тільки доходів місцевих агровиробників, а й доходів громад та розвитку економіки країни загалом.
