За яких обставин довелося піднімати архівні матеріали СБУ щодо того, чи був Медведчук агентом КДБ, зупинюся детально, заради пам’яті мого побратима підполковника Анатолія Єрмака.
З Анатолієм мене пов’язує багаторічна справжня чоловіча й офіцерська дружба, ще з часів нашої участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ми були більше, ніж побратими!
«Ви — єдине ціле, у вас на двох одна Душа»
Ніколи не забуду 22 травня 1999 року. На могилі Тараса Шевченка на Чернечій горі була підписана так звана «Канівська угода» чотирма кандидатами в президенти України: Євгеном Марчуком, Олександром Морозом, Олександром Ткаченком і Володимиром Олійником — про узгодження єдиного кандидата в президенти від опозиції на виборах 1999 року. Я і Анатолій Єрмак брали участь у цих заходах на великому мітингу.
До нас підійшов бандурист похилого віку, невисокого зросту, худорлявий, тримаючи в руках свій єдиний скарб — кобзу. Волосся і вуса були не сиві, а білі, як молоко, обличчя вкрите рясною павутиною зморщок, очі — небесного світлого кольору. На ньому була стара (мабуть, не один десяток років) вишиванка, вишита кольорами національного Державного прапора.
Бандурист уважно дивився на мене і Анатолія, а потім тихо сказав: «А я знаю, хто ви...» Єрмак, посміхнувшись у свої вуса, відповів: «Ми — депутати-офіцери». «Це знають усі, — відреагував дід і продовжив: — Вас часто називають побратимами, але ви — космічні брати, які народжуються раз на тисячу, а може, й більше років. Ви — єдине ціле, у вас на двох — одна Душа».
Ми слухали, не перебиваючи. Після паузи бандурист продовжив: «Та дуже швидко один із вас буде за двох...» Ми мовчали, пауза затягнулася. Я запитав, як швидко це може трапитися? «Для Бога рік може бути, як день, а день, як рік...» — філософськи, майже пошепки відповів він. Анатолій зауважив, що ми готові до будь-якого сценарію, і попросив діда щось зіграти і заспівати. Кобзар посміхнувся: «Ну і витримка у вас, як у козаків-характерників, відчувається професійна підготовка». Присівши на лавку, він торкнувся струн бандури, сумні звуки якої злилися з піснею про Україну...
11 лютого 2003 року я залишився «один за двох» — мій «космічний брат» Анатолій Єрмак трагічно загинув в автомобільній катастрофі.
Після його загибелі час ніби зупинився, а слова з пісні Володимира Висоцького закарбувалися в пам’яті на все життя:
Почему все не так, вроде все, как всегда:
то же небо — опять голубое, тот же лес,
тот же воздух и та же вода,
только он не вернулся из боя.
Все теперь — одному. Только кажется мне:
это я не вернулся из боя...
Кучма, Лазаренко, Тимошенко — батьки олігархії, політичної мафії і корупції
Та повернемося до архіву СБУ з невеликою передмовою.
Навесні 1992 року, коли я працював доцентом Академії МВС України і консультантом Комісії ВРУ з питань оборони і державної безпеки (голова Комісії — В. Дурдинець), група народних депутатів України — Василь Дурдинець, Олександр Ємець (з якими я багато років разом працював у системі МВС), Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, брати Горині та інші, а також начальник Управління військової контррозвідки СБУ Олександр Скіпальський (разом з яким у липні 1991 року я, Вілен Мартиросян і ще три сотні офіцерів створили СОУ) — звернулися до голови СБУ Євгена Марчука з клопотанням про призначення мене на посаду керівника підрозділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю.
Пройшовши військово-медичну комісію і спеціальну перевірку на можливі свої «гріхи», в тому числі, чи не був агентом КДБ у радянські часи, які забороняли призначення в СБУ, в серпні 1992 року я був призначений начальником відділу боротьби з корупцією й організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ. Моїм заступником був Анатолій Єрмак.
Офіцери-депутати Григорій Омельченко й Анатолій Єрмак під час прийняття присяги
у Верховній Раді України, травень, 1998 рік.
5 березня 1993 року ми (як члени СОУ, а не як посадові особи СБУ) в газеті «Независимость» надрукували статтю під заголовком «Олігархія. Що таке українська «білокомірцева» мафія і чи можна з нею боротися?». Тоді газета виходила мільйонним накладом.
Який резонанс викликала ця публікація, народні депутати першого скликання пам’ятають і досі. Це була атомна інформаційна бомба, окремі фрагменти якої передрукували зарубіжні газети!
Був сесійний день парламенту, п’ятниця. Майже кожен депутат, який виступав на сесії, тримав у руках цей номер газети і вимагав створення слідчої комісії для розслідування фактів, наведених у нашій публікації. У ній також було зазначено, що члени Спілки офіцерів України на чолі зі мною створили конспіративну організацію «Антимафія» для боротьби з мафією і корупцією у вищих ешелонах влади, що, мабуть, найбільше і злякало багатьох депутатів і можновладців. Ознайомитися з публікацією можна в бібліотеці, замовивши газету «Независимость» або книгу Анатолія Беня «Синдикат. Володимир Следнєв: Кучма, мафія і я» (Київ, 2004).
Коротко про суть публікації. Нами були добуті документи, які засвідчили, що таємно від народу, при покровительстві прем’єр-міністра України Л. Кучми та сприянні віцепрем’єр-міністра В. Євтухова, міністра промисловості А. Голубченка, народного депутата, радника президента України Кравчука О. Ємельянова, голови Державного комітету України з хімічної, нафтохімічної промисловості і медичних препаратів Б. Коробка, при підтримці («оперативному супроводі») керівництва СБУ, за участю восьми генеральних директорів металургійних і хімічних підприємств південно-східного регіону України, троє з яких народні депутати (В. Следнєв, В. Сацький, Б. Лищина), в грудні 1992 року був створений міжнародний фінансово-економічний мафіозний спрут — закрита акціонерна група «Україна», співзасновником якої став також міжнародний аферист, президент швейцарсько-канадської фірми «СІАБЕКО груп» Борис Бирштейн, який мав право на отримання 35% прибутку у вигляді дивідендів за маркетингові послуги.
Українські ж підприємства, які були співзасновниками (акціонерами) і поставляли свою сировину і товари, отримували лише 8,13% прибутку. Члени правління АГ «Україна», до якого ввійшли вісім генеральних директорів підприємств і державні мужі (Коробко, Горбатко, Ємельянов, Железняк, Левченко, Лищина, Носов, Райков, Сацький, Следнєв, Янковський, Голубченко і ще один «впливовий бізнесмен» — керівник апарату голови СБУ, полковник Олександр Нездоля, на правах заступника голови правління АГ), згідно з договором і статутом, мали право на отримання акцій і найголовніше — отримання прибутків у валюті, яка зачислялася на їхні закордонні рахунки.
«Закордон» у правлінні АГ «Україна» представляли Бирштейн і його партнери Гут, Співак, Шнайдер.
У статті ми попереджали: якщо на державному рівні не будуть вжиті необхідні жорсткі заходи економічного і юридичного характеру (і пропонували, які саме, — див. статтю), то владу в Україні захопить олігархія і політична мафія, що і сталося під час президентства Кучми (1994 — 2005 рр.).
Батьками олігархії, політичної мафії і корупції в Україні стали члени «Дніпропетровської сім’ї-2» — глава держави Леонід Кучма, прем’єр-міністр Павло Лазаренко і президент промислово-фінансової корпорації ЄЕСУ Юлія Тимошенко (до «першої дніпропетровської сім’ї» входила компартійна еліта часів СРСР — Брежнєв, Кириленко, Тихонов, Чебриков, Щолоков, Щербицький, Ватченко, Шевченко та інші).
Обговорення статті «Олігархія» у Верховній Раді завершилося тим, що головуючий Іван Плющ дав протокольне доручення генеральному прокурору перевірити викладенні в ній факти. На тому все і закінчилося, Генпрокуратура виявилася безсилою проти міжнародного мафіозного спруту, який був під так званим «оперативним супроводом» і «контролем» СБУ...
Лише згодом, ставши народними депутатами, я й Анатолій Єрмак, працюючи в парламентській тимчасовій ТСК (тимчасовій слідчій комісії), виявимо закордонні рахунки і які суми валюти були перераховані їхнім власникам — членам правління АГ «Україна», змусимо деяких з них купити ліки та інвалідні візки для чорнобильців.
Через одинадцять років після публікації «Олігархія» Анатолій Бень у книзі «Синдикат» напише: «Нагадаємо, це був початок 1993 року, коли такі слова, як «акція», «дивіденди», «офшори», «олігархія» і «білокомірцева» мафія», ще мало хто чув і дуже не хотілося вірити, що через кілька років усе це ввійде до нашого лексикону так впевнено, що дехто з нинішніх політиків і державних мужів з удаваною гордістю битиме себе в груди: так, я олігарх, і що ви мені зробите?..»
До цього часу олігархія в Україні не демонтована, як і не ліквідована системна політична корупція. Майже всі багатства України, як і ЗМІ, належать невеликій купці олігархів, які до цього часу управляють країною. Принцип кадрової політики попередніх керманичів України — «земляцтво», «кумівство», «сім’я», «бізнес-партнери» — новою владою замінений на «друзів з одного двору і кварталу». Принцип трьох «П» (Патріотизм, Професіоналізм, Порядність) для команди «Зе» не відомий.
Київська «чудова сімка»
Приблизно через два місяці після опублікування статті «Олігархія» в будівлю, де знаходився очолюваний мною відділ військової контррозвідки, прийшов пенсіонер КДБ. Він сказав черговому, що хоче потрапити на прийом до мене або Анатолія Єрмака у важливій справі. Черговий по телефону доповів мені про візитера. Я з Анатолієм спустився на прохідну, де нас чекав чоловік похилого віку, років 65-70, тримаючи в руках газету «Независимость» з нашою публікацією «Олігархія».
Познайомилися. Він показав посвідчення пенсіонера — ветерана КДБ СРСР і по військовому представився: «полковник (і назвав своє прізвище)». Зайшли в приймальню для відвідувачів, розговорилися. Під час спілкування вияснилося, що він і Єрмак добре знайомі, хоча і працювали в різних підрозділах. Ветеран працював у 5-му управлінні КДБ УРСР, був підлеглим Євгена Марчука, коли той був заступником начальника «п’ятірки», і добре знав, хто такий Віктор Медведчук.
«Полковник КДБ» сказав, що, прочитавши нашу статтю, вирішив зустрітися особисто. Він зауважив, що такі документальні матеріали він бачить вперше у своєму житті, додавши: «Як ви ще залишилися живими?..»
Під час розмови я приготував козацький чай на травах, привезених моїм земляком, другом і колегою по роботі в міліції — слідчим Василем Коряком — із Мгарського чоловічого монастиря, що під Лубнами на Полтавщині. Ветеран «п’ятірки» дістав з потертого «дипломата» пакет документів. Я з Єрмаком уважно знайомився з ними, поки «полковник КДБ» смакував запашним чаєм.
Пригадую те, що зафіксувалося в пам’яті і збережене в особистому архіві. Серед отриманих матеріалів була довідка на декількох аркушах, підписана «Ваш друг» (так наш гість хотів назватися, якби не застав нас на місці і передав документи через чергового). Були також ксерокопії бухгалтерських і фінансових документів, копії статутних документів про створення СП «Динамо-Атлантик» при футбольному клубі «Динамо» (Київ), співзасновниками якого були брати Ігор і Григорій Суркіси, Віктор Медведчук, Юхим Островський, який проживав у США, та інші особи. Документи про заволодіння Григорієм Суркісом страховою компанію «Омета-Інстер». Юридичний «дах» братам Суркісам надавав їхній бізнес-партнер Медведчук.
У довідці, зокрема, йшлося про «плачевний» фінансовий стан клубу «Динамо», невиплату футболістам зарплати за декілька місяців, привласнення керівниками клубу коштів, у тому числі і валюти, борги, які виникли у «Динамо» перед банками, на суму понад мільярд карбованців і декілька мільйонів доларів. Наприклад, у червні 1992 року отримані клубом «Динамо» у банку «Україна» 500 тис. доларів на буцімто закупівлю медичного обладнання, були перераховані на рахунок «Динамо-Атлантик» у берлінському відділені Deutsche Bank. У серпні того ж року клуб «Динамо» знову звернувся по кредит у банк для купівлі обладнання, але уже для іншого, створеного Суркісами і Медведчуком при «Динамо» спільного підприємства, і отримує 1,2 млн доларів, з яких 1 170 000 доларів тут же перераховують на той самий рахунок «Динамо-Атлантик» у німецькому банку.
У довідці зазначалося, що за створенням інтриг і фінансових проблем у «Динамо» стоїть «адвокат Віктор Медведчук, агент КДБ, якого покриває керівництво СБУ» (ця фраза врізалася в пам’ять і стала підставою для звернення в архів СБУ і перевірки, чи дійсно Медведчук був агентом КДБ).
Вказувалося також, що він фальшує з клубною документацією, щоб приватизувати клуб «Динамо» шляхом доведення його до банкрутства і перетворення на ЗАТ «Футбольний клуб Динамо-Київ». Для цього Медведчук використовує створену ним міжнародну адвокатську компанію «Бі.Ай.Ем.», співзасновниками якої є він (президент компанії), брати Суркіси, Юрій Лях, Валентин Згурський, Богдан Губський, Юрій Карпенко («ми — чудова сімка», за висловлюванням Григорія Суркіса) та ізраїльська адвокатська контора «Бен-Ісраель і К°».
Такий «адвокат» і прокурора за пояс заткне.
«Чудова сімка» створила концерн АТ «Національний інвестиційний фонд «Омета ХХІ вік», в який увійшли раніше створені нею «Омета-траст», «Омета-інвест», «Омета-інстер» та декілька фірм, зареєстрованих за кордоном, незадовго до заснування фонду «Омета ХХІ вік».
У довідці зазначалося, що адвокатська компанія «Бі.Ай.Ем.» відкрила за кордоном офшорні підприємства, на рахунки яких перераховували валютні кошти київського «Динамо». У відмиванні коштів і конвертації їх у валюту брав участь «Український кредитний банк», співзасновниками і співвласниками якого були Г. Суркіс і В. Медведчук, а головою правління банку — їхній бізнес-партнер Юрій Лях, який входив до складу біржового комітету Української міжбанківської біржі, через яку вони контролювали операції з купівлі-продажу валюти і мали доступ до фінансових потоків державного бюджету, зазначалося в довідці.
За твердженням ветерана КДБ, приватизації футбольного клубу «Динамо» Медведчуком і братами Суркісами та розвитку їхній фінансово-бізнесовій імперії сприяє сам президент України Леонід Кравчук, у якого Григорій Суркіс є радником з економічних питань.
Зауважу, що на дочасних президентських виборах 1994 року Г. Суркіс і його бізнес-команда підтримали Л. Кравчука, який програв вибори, і Суркіс потрапив у немилість до новообраного президента Л. Кучми.
У довідці також вказувалося, що до афер з приватизацією і фінансами «Динамо» причетні окремі керівники МВС України, і називалися прізвища декількох генералів міліції.
Окрім того, в довідці була інформація кривавого характеру, буцімто брати Суркіси з метою заволодіння СП «Динамо-Атлантик» і футбольним клубом «Динамо» (Київ) замовили вбивство Юхима Островського, який був співвласником компанії «Динамо-Атлантик» і проживав у США. Островський був застрелений 22 квітня 1992 року в Нью-Йорку.
Я запитав у ветерана, звідки така інформація про вбивство? Він відповів, що від агентури, встановлено також канал, по якому надійшло замовлення братів Суркісів на вбивство Островського, і навіть відоме прізвище кілера. Ця інформація є в міліції, наголосив «полковник КДБ».
Дуже цінною, серед отриманих документів, була копія аналітичної довідки УБОЗ МВС України, складена на основі агентурних донесень, в якій була розписана схема і способи відмивання злочинних коштів, отриманих через казино, які контролювали лідери злочинного світу Києва (їхні прізвища були названі, це були приятелі і друзі Г. Суркіса, нині вони всі покійні). Потім ці кошти перерахували за фіктивними договорами на фірми, які також були під контролем київських «мафіозі». Після цього підконтрольні 5-6 фірм (їх назви були вказані) робили заявки в контрольовані бандитами банки (перелік банків був зазначений) на закупку валюти. Приведу одну цитату з цієї довідки (мовою оригіналу): «Контроль осуществляется в этой операции неким Гришей Суркисом».
Ось так запам’ятався зміст документів і довідки, підписаної «Ваш друг», який сидів перед нами і пив чай. Через багато років значна частина цих матеріалів буде надрукована у ЗМІ та інтернеті.
Дивне самогубство та замовні вбивства
Нагадаю, що 3 грудня 2004 року о 9 годині ранку в своєму робочому кабінеті був знайдений мертвим голова правління ЗАТ «Український кредитний банк» Юрій Лях (бізнес-партнер Медведчука і братів Суркісів), смерть якого, на думку експертів, настала приблизно о 7-й годині ранку. Поряд з тілом була знайдена записка, у якій Лях просив прощення у своїх близьких, та пояснив, що, мовляв, вимушений вчинити так через проблеми, але які саме — не уточнив. Смерть настала в результаті багатьох ран в області шиї і порізу артерії, завданих канцелярським ножем. На думку криміналістів, наявність таких ран в області шиї ставить під великий сумнів версію про самогубство. ЗМІ стверджували, що Лях був носієм небезпечної інформації для Медведчука і братів Суркісів, які були співвласниками банку, через який відмивали «брудні гроші» і виводили за кордон.
Стаття в «Независимости» сколихнула
всю Україну.
Через 22 роки виходець з України, який відбув покарання за спробу вбити братів В’ячеслава й Олександра Константиновських у США, де зараз і проживає, один з колишніх лідерів злочинного угруповання, Леонід Ройтман, на російському ТБ у Нью-Йорку в Севи Каплана дав відверте інтерв’ю, в якому стверджує, що «брати Суркіси замовили вбивство Юхима Островського» (співзасновника СП «Динамо-Атланти. — Авт.)». Замовлення на вбивство, за його словами, привіз киянин Юхимович Семен Давидович, кримінальна кличка «Бик» (нині покійний), а виконав замовлення В’ячеслав Константиновський (кличка «Карамаз»), який з братом Олександром входив до злочинного угруповання, членом якого був і він.
Ройтман заявив, що 29 березня 1999 року в Києві «Карамаз» також застрелив «кримінального авторитета», кілера Олега Асмакова (кличка «Магадан») на замовлення Семена Могилевича (про якого я писав у статті «Вони і досі серед нас», «УМ» за 10 вересня 2019 року).
У своїх інтерв’ю (з якими ви можете ознайомитися в інтернеті) Ройтман розповідає, як на сповіді, про десятки замовних убивств, до яких причетні українські політики та державні діячі. Наприклад, він стверджує, що в 1997 році Кучма через Суркіса замовив їхньому угрупованню вбивство небажаного свідка злочинів президента України Кучми — Вадима Рабіновича, який був його «фінансовим гаманцем».
Реакція правоохоронних органів України на неодноразові публічні заяви Ройтмана, зроблені ним упродовж останніх чотирьох років про вчинені вбивства, мені не відома.
Нагадаю, що ще в липні 2012-го перший заступник Генпрокурора (нині народний депутат) Ренат Кузьмін заявив, що Генеральна прокуратура має свідчення того, що Тимошенко, Лазаренко і Кучма мають пряме відношення до вбивств. «Зараз ми працюємо над тим, щоб зібрати достатньо доказів, які дозволять пред’явити їм звинувачення», — зазначив Кузьмін.
«Відморозок...»
Рівень посадових осіб (у тому числі й у міліцейських генеральських мундирах), причетних до приватизації клубу «Динамо», виведення його валютних коштів в офшори за кордон, фінансові афери, які відбувалися в ньому, покровительство президента України Кравчука бізнесової діяльності Медведчука і братів Суркісів дуже нагадувало ситуацію, яка була з закритим акціонерним товариством АГ «Україна» (за якою стояв прем’єр-міністр Кучма), опублікованій нами у статті «Олігархія». На це звернув увагу наш гість, який зазначив, що якби не наша стаття, він би до нас не звернувся.
Ознайомившись із матеріалами, Анатолій Єрмак запитав мене: «Омеляновичу (він завжди так мене називав. — Авт.), ти повинен знати багатьох адвокатів як колишній слідчий, не знаєш, хто такий адвокат Віктор Медведчук?».
Я відповів, що знаю лише одного адвоката з таким прізвищем та ім’ям. Якщо це він, то я навчався з ним на юридичному факультеті, за вчинення злочину Медведчук разом з однокурсником був виключений з комсомолу і відрахований з університету. Але через рік Москва поновила Медведчука на навчанні, і після закінчення юрфаку він працював адвокатом в юридичній консультації Шевченківського району Києва. У цьому ж районі я працював слідчим в міліції. Чим він займається зараз, не знаю, пояснив я.
Книжка-викриття.
І тут «ветеран КДБ» зізнався: мовляв, вибачте, друзі, але я також доклав «руку» до поновлення цього негідника на навчанні. Він, за його словами, був «дуже потрібний» як ініціативний і результативний агент. Особливо Медведчук проявив себе у справах українських дисидентів Литвина, Стуса і Кунцевича.
У справі останнього, за словами ветерана, Медведчук «ткнув носом, як шкідливе кошеня, самого прокурора, який брав участь у процесі». Не прокурор, а Медведчук попросив суд додати до міри покарання Кунцевичу ще майже два роки, невідбуті за попереднім вироком суду, про які прокурор забув, і суд змушений був це зробити. За цю справу Медведчук отримав гарну грошову премію від КДБ, він був патологічно жадібним до грошей, заявив ветеран.
Згодом я ознайомився з кримінальною справою Миколи Кунцевича (справа оперативної розробки щодо Кунцевича №697, під назвою «Стихоплет» в архіві СБУ не збереглася, вона була знищена КДБ у 1990 році). Процитую фрагмент із виступу Медведчука на суді мовою оригіналу, зафіксованого в протоколі судового засідання: «Я полностью согласен с товарищем прокурором в отношении меры наказания. Но товарищ прокурор, по непонятным мне причинам, забыл о том, что у подсудимого не отбыто один год и девять месяцев из предыдущего срока наказания. Считаю, что необходимо этот срок присовокупить к новому наказанию» (Див. фото).
Враховуючи вимогу адвоката Медведчука, суд засудив Кунцевича до трьох років позбавлення волі з доданням до покарання терміну з невідбутого попереднього строку.
Те, що Медведчук дуже жадібний до грошей, підтвердить пізніше в одному з інтерв’ю і Микола Кунцевич: «Медведчук сказав моїй мамі: ви мені винні 300 карбованців за те, що я трохи перепрацював. І це при тому, що він був державним адвокатом, тобто гроші мала платити йому держава».
Звернувшись до мене, ветеран сказав, оскільки я навчався разом з Медведчуком, то маю знати декана юрфаку Павла Заворотька. Так, я добре знав Павла Петровича і переконаний, що він був звільнений з посади і виключений з партії безпідставно і несправедливо.
Ветеран, кивнувши головою, наголосив, що справа оперативної розробки Заворотька про його «антипатріотичні і націоналістичні вчинки» була заведена на підставі агентурного донесення студента Медведчука, який уже був агентом нашої «п’ятірки». На запитання, де зараз ця справа, пенсіонер відповів, що її знищили в 1990 році.
Уточнивши деякі оперативні обставини інформації і занотувавши їх у робочий блокнот, Єрмак попросив ветерана дати домашній номер телефону для зв’язку у випадку необхідності і назвав свій домашній та службовий міський телефон. «Полковник КДБ у відставці» продиктував номер телефону і попросив нас, у свою чергу, не доповідати керівництву СБУ його прізвище, бо остерігається за свою безпеку і життя рідних, які живуть з ним. «Такі, як Медведчук, не зупиняться ні перед чим, та і ви будьте обережними при перевірці інформації, яку отримали від мене», — порекомендував нам ветеран і подякував за чай.
Як тут знову не згадати покійного міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, доповідаючи президенту Кучмі про Медведчука, так охарактеризував його: «Я думаю, що небезпечно допускати Медведчука до влади. Він характеризується як найжорстокіший. Особа, яка не має абсолютно ніяких перешкод, абсолютно безжалісний у проявах до життя і смерті. В кримінальному світі таких називають «відморозками». Це вбивства, кров на руках...»
«Вітя Соколовський»
Понад годинна розмова промайнула непомітно. Уже тиснувши один одному руки на прощання, Анатолій Єрмак запитав у розчуленого нашою увагою ветерана: «А псевдонім агента Медведчука пам’ятаєте?» «Звичайно, пам’ятаю, на пам’ять ще не жаліюся — «Соколовський» його псевдонім, — бадьоро відповів ветеран, ми у «п’ятірці» його часто називали «Вітя Соколовський».
При перевірці отриманої інформації, чи був Медведчук агентом КДБ, ви навіть не уявляєте, як нам допомогло те, що ветеран назвав його псевдонім — «Соколовський». Саме завдяки псевдоніму нам удалося знайти в архіві СБУ документи, які «стовідсотково» (як стверджував Кучма) підтверджували, що Віктор Медведчук був завербований ще в студентські роки і працював агентом КДБ під псевдонімом «Соколовський».
На цих документах і зупинимося детальніше. Отримавши від ветерана КДБ таку інформацію та копії документів до неї, ми вирішили прогулятися в ботанічному саду біля університету ім. Шевченка, де я навчався з Медведчуком, і обговорити, як її краще реалізувати. Адже йшлося про президента країни, міліцейських генералів, «агента КДБ, якого прикриває керівництво СБУ», і відмивання валюти.
Обговорювати це питання в кабінеті після нашої публікації «Олігархія» ми остерігалися. Не виключали, що наш кабінет поставлений на прослуховування. Чергового попередили: якщо про нас питатиме керівництво (голова СБУ чи його заступники) — ми на виїзді, у нас зустріч.
Майже двогодинна прогулянка на свіжому весняному повітрі в ботанічному саду допомогла нам скласти план збору чергової вбивчої інформації. По суті, йшлося про ще один міжнародний фінансовий мафіозний спрут, за яким стояв президент України Леонід Кравчук.
Перебрали різні варіанти, як діяти. Надрукувати нову статтю за підписами членів СОУ? Це був би повтор. Окрім того, нас могли б звинуватити в тому, що ми як посадові особи СБУ зловживаємо службовим становищем і використовуємо отриману конфіденційну інформацію в публічних цілях.
Очолюваний мною оперативний відділ не мав повноважень органу дізнання і, згідно з КПК, не мав права порушувати кримінальні справи, проводити впродовж десяти днів невідкладні слідчі дії, а після їх проведення — направити справу по підслідності в Генеральну прокуратуру. Якби ми мали таке право, то в той же день була б порушена справа, арештовані Медведчук, брати Суркіси та інші члени їхньої «сімки» (санкцію на арешт тоді давав прокурор), а на їхніх фірмах проведені обшуки і виїмки. І ніхто б нам не завадив це зробити, ні керівництво СБУ, ні сам президент Кравчук, враховуючи принципову позицію Віктора Шишкіна, який на той час був Генеральним прокурором. Але на такі дії ми не мали повноважень.
Направити інформацію і отримані матеріали без проведення попередньої перевірки голові СБУ Євгену Марчуку, щоб він прийняв рішення, було б непрофесійно і певною мірою виглядало б так, ніби ми «здрейфили» після публікації «Олігархії».
Якщо офіційно зареєструвати матеріали і завести справу оперативної перевірки (або розробки), то міг би бути витік інформації, адже ми знали, що після зазначеної публікації перебуваємо під ковпаком.
Проаналізувавши всі «за» і «проти», прийняли рішення: упродовж трьох днів провести оперативну перевірку отриманої інформації (без її офіційної реєстрації), після чого результати перевірки направити фельдзв’язком голові СБУ Євгену Марчуку з одночасною їх реєстрацією або вручити йому особисто, якщо буде така нагода. Анатолій Єрмак сказав, що перевірку інформації про те, чи був Медведчук агентом КДБ, він зробить по іншій своїй справі оперативної розробки. На тому і порішили.
«Святиня КДБ» і хранитель її таємниць
З самого ранку наступного дня Анатолій Єрмак як заступник начальника відділу підготував відповідний запит на отримання дозволу для ознайомлення з агентурними справами агента «Соколовського». Отримавши дозвіл у заступника голови СБУ, ми прийшли до одного з керівників архіву СБУ, з яким Анатолій був добре знайомий.
Єрмак представив мене, на що той відповів, що знає мене заочно за моїми виступами на телебаченні і публікаціями. Я подарував йому газету з нашою «Олігархією» та автографами — моїм і Анатолія. Випили по п’ять крапель кави за знайомство. Анатолій сказав про мету нашого візиту і дав запит. Начальник архіву запитав, як швидко потрібні архівні матеріали, на що Єрмак із гумором відповів: «Вчора!». Зрозуміло, посміхнувся головний архіваріус, написав на запиті резолюцію «Терміново!» і запропонував особисто провести нас у архів. Але зауважив, що дуже багато архівних справ агентурного апарату були знищені у 1989 — 1991 роках або вивезені колишнім головою КДБ Галушко в Москву. Але якщо ваш клієнт був агентом, то якісь кінці знайдемо, раз є така необхідність.
Уперше в житті я побував у «храмі таємниць за сімома замками — «святині КДБ». Враження особливі! В архіві мене познайомили з чоловіком, який за віком був, мабуть, хранителем таємниць ще починаючи від ВЧК. Він мене також знав заочно завдяки телебаченню. Подарував і йому газету з публікацією «Олігархія» та підписом. Він усміхнувся і сказав, що вже читав. І додав: «Бережи вас Бог!».
Прочитавши запит Єрмака, «хранитель таємниць» перевірив прискіпливо, чи є всі дозволи (незважаючи на те, що поряд був його безпосередній начальник), та сказав приходити наприкінці дня, на те, що десь годині о 17-й.
В обумовлений час ми знову були в архіві. «Хранитель таємниць КДБ» приготував нам з десяток папок із закладками, мовляв, це все, що він встиг знайти на наш «терміновий» запит. «Улов» виявився непоганим. Розглянувши папочки, Анатолій Єрмак як професіонал оперативної й агентурної роботи запитав: «А де особова і робоча справи агента «Соколовського»?» Цього співробітник архіву не знав, а серед агентурних справ їх не було. Можливо, були знищені або вивезені в Москву, а може, десь заховані під іншою «вивіскою». «Запитайте про це у Марчука», — порадив архіваріус. «Але й того, що я встиг знайти, думаю, для вас буде достатньо. Подивіться, що є в цьому конверті, який я знайшов у картотеці», — сказав він і подав його Анатолію.
Звичайний сірий конверт, на якому олівцем був зроблений запис «Соколовський». Анатолій Єрмак дістав з конверта карточку світло-коричневого кольору, за розмірами схожу на бібліотечну карточку, по якій абоненти бібліотеки замовляли необхідну літературу. Проглянувши її, Анатолій Єрмак сказав: «Омеляновичу, ознайомся, це облікова картка агента Медведчука-«Соколовського», а в архіваріуса запитав, чому в ній немає відміток про рух особової і робочої справ Медведчука? «Не знаю, можливо, коли їх знищували, не зробили цього, тому що разом з агентурними справами знищували й облікові карточки агентів. Якби на конверті не було написано «Соколовський», я б не звернув уваги на нього, думаю, що вона випадково, через чиюсь халатність залишилася в картотеці», — відповів «хранитель таємниць». Він також зауважив, що в архіві зберігається декілька тисяч одиниць (папок) особових і робочих справ агентів (резидентів) та літерних справ за період 1922 — 1991 років.
Я поцікавився, чи є окремі якісь списки агентів за напрямками роботи КДБ за останні 40-30 років. Архіваріус ввічливо відповів, що таких списків немає й їх ніколи не робили. І запропонував ознайомитися з наказами КДБ СРСР, на підставі яких у 1990-91 роках масово знищували агентурні справи. У теці, яку він дав, було два накази під грифом «Цілком таємно», виданих у Москві у 1990 році, та ще якісь нормативні документи. Як пояснив архіваріус, особливо «хитрим» був наказ № 00150 від 24 листопада 1990 року «Про затвердження Переліку документальних матеріалів КДБ СРСР та термінів їх зберігання». «Хитрість» була в тому, що в переліку таких оперативних документів, як «особові і робочі справи агентури, утримувачів явочних і конспіративних квартир, справи конспіративних квартир та невдалих вербовок» у графі «терміни зберігання» було прописано — «не зберігаються».
Як пояснив Анатолій Єрмак, така «хитрість» була негласною вказівкою керівництва КДБ СРСР знищити всі види зазначених документів. Наказ також передбачав, що в порядку винятку та з дозволу керівництва обласних управлінь КДБ і вище — агентурні справи цінних і особливо цінних агентів, яких можна було б «реанімувати» в майбутньому, в залежності від політичної ситуації в країні та кар’єрного росту агентів, були залишені, але замасковані під іншими назвами архівних матеріалів, про що знали лише керівники КДБ республік та крайових і обласних управлінь.
Масове знищення зазначених агентурних справ КДБ напередодні розвалу СРСР було спровоковано оксамитовими революціями у Східній Європі, в результаті яких до рук нової демократичної влади потрапили великі масиви таємних документів органів держбезпеки, які засвідчили, що багато посадових осіб органів державної і партійної влади комуністичних режимів були агентами спецслужб.
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України, генерал-лейтенант СБУ, кандидат юридичних наук
Початок https://www.umoloda.kiev.ua/number/3516/188/138227/
