Справжній вибух в інформаційному полі спричинила новина про погодження Україною так званої «формули Штайнмаєра» в Мінську.
Неабияк цьому посприяла втаємниченість Банкової: президент Зеленський до останнього не вважав за потрібне пояснити громадськості, як саме він уявляє той мир, про який збирається домовлятися із Путіним.
Як результат, про це повідомили російські пропагандистські ЗМІ зі своїми акцентами на «хотєлках» Кремля, звісно ж. «Гасити» скандал Зеленському довелося на екстрено скликаному брифінгу в понеділок увечері.
Мовляв, «виборів під дулами кулеметів не буде і не може бути», а влада не перейде «червоні лінії» тощо. Утім, Зеленський досі не пояснив, якими є ці червоні лінії.
І ця мовчанка призвела до нервової реакції суспільства, адже багато хто сприйняв новину про погодження формули як зраду і капітуляцію Києва перед Москвою. І вже неважливо, чи достатніми є підстави для оголошеної зради.
Мінський автограф Кучми
Саме російські ЗМІ першими оприлюднили підписи всіх сторін під погодженням «формули Штайнмаєра» щодо вирішення конфлікту на Донбасі. Під документом, який стосується насамперед виборів на Донбасі й статусу окупованих нині територій, стоять підписи представників України та Росії у ТКГ — Леоніда Кучми та Бориса Гризлова, представників ОРДО й ОРЛО — Наталі Ніконорової та Владислава Дейнега, а також представника голови ОБСЄ Мартіна Сайдіка.
На відміну від «Мінського протоколу» 2014 року, під яким підписалися і представник України у ТКГ Кучма, і ексватажки проросійських бойовиків Захарченко з Плотницьким, нині згоду України на «формулу»(яка регулює, коли має запрацювати закон про особливий статус ОРДЛО) оформили інакше: окремими особистими листами на адресу ОБСЄ від представника України та від «республік» про те, що вони погоджуються з її імплементацією.
Зради немає?
Володимир Зеленський запевняє, що йдеться не про «капітуляцію», бо вибори відбудуться лише після виведення російських військових і відновлення контролю над українським кордоном та згідно з українським законодавством. Нібито все гарно, втім, це лише теорія.
Бо на практиці наступним етапом стануть перемовини у нормандському форматі, де президенту України Зеленському доведеться домовлятися про мир з президентом Росії Путіним, а інші учасники зустрічі — президент Франції Макрон і канцлерка ФРН Меркель — усіляко вітатимуть поступки офіційного Києва.
За допомогою яких саме інструментів Зеленський планує переконати інших учасників перемовин у необхідності проведення чесних виборів без бойовиків і російських окупантів? Питання відкрите.
Тим більше що під час зустрічі з представниками парламентських фракцій у середу президент Зеленський нервово запевняв, що йдеться не про «зраду», але відмовився пояснити свою позицію з трибуни Ради. Мовляв, це вже зайве, тому що він публічно «все пояснив» про «найбільшу страшилку останніх тижнів під назвою «формула Штайнмаєра» під час вечірнього брифінгу напередодні.
Зеленський нагадав, що існуючий закон про особливий статус Донбасу діє до кінця 2019 року, його замінить інший закон, який розроблятиме Верховна Рада. В цьому новому законі «не буде перейдено жодної червоної лінії, саме тому немає і не буде ніколи ніякої капітуляції».
Проте депутати трьох фракцій Верховної Ради — «Голос», «Європейська солідарність» і «Батьківщина» — чекають від президента Зеленського особистого прояснення у парламенті своєї позиції щодо подальшої деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Тоді як президент Росії Володимир Путін вважає, що президент України Володимир Зеленський «отримав важку спадщину від своїх попередників, але в першу чергу повинен вирішити, яким чином розвивати відносини з Донбасом». А вже у четвер міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що «формула Штайнмаєра» є компромісним варіантом виконання Мінських угод. Мовляв, не існує «плану Б» щодо реалізації цих угод.
«Початковий текст Мінських угод, схвалених Радою Безпеки ООН, припускав: спочатку закон про особливий статус і фіксація його в Конституції, а потім проведення виборів», — заявив Лавров, тим самим натякнувши, що угоди варто виконувати за російським сценарієм, а не ООНівським.
«Зелю геть!»
Не дивно, що опоненти Зе-команди закликають оприлюднити усі інші домовленості, які не зафіксовані у «формулі» і можуть стати ціною досягнення миру на Донбасі.
Блогер Сергій Фурса вважає, що допоки не стануть відомі усі плани Києва, казати напевне, що втрачає і чим поступається Україна, неможливо: «Штайнмаєр по-зеленськи. Капітуляція чи ні? А біс його знає. Бо ж диявол, як завжди, в деталях. Ключове, що було сказано, — вибори мають пройти відповідно до Конституції України. І питання, що під цим розуміють обидві сторони. І що під цим розуміє президент України».
Якщо нова влада і надалі приховуватиме домовленості та програватиме росіянам інформаційну війну на власному полі, як це сталося останніми днями, то створена нею ж соціальна напруга призведе до неабияких наслідків.
Уже перші акції протесту під назвою «Ні — капітуляції!» засвідчили, що українці хоча й прагнуть миру, але не за будь-яку ціну. Вони бачать майбутнє окупованих територій в складі України, але здебільшого без «особливого статусу», як було до 2014 року.
За даними соціологів, навіть у прифронтовому Донбасі населення не сприймає вибори на умовах Росії, повну амністію, а також подальше формування правоохоронних органів у так званих «ЛДНР» винятково з тамтешніх мешканців.
Перші нечисленні мітинги патріоти організували під Радою у середу вранці. Напередодні лідер «Нацкорпусу» Андрій Білецький заявив про «безстрокову акцію проти капітуляції», яка поки що має попереджувальний характер.
А вже того ж дня ввечері під Офісом президента на Банковій на акцію «Ні — капітуляції!» зібралося кілька тисяч людей, не згодних із діями глави держави щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Протестувальники прийшли сюди з майдану Незалежності, де вже встановлено перший намет i навіть невиличку «йолку для Зе» як натяк на колишню «йолку Януковича». Популярним гаслом акцій стало «Зелю геть!»
Подібні акції відбулися в середу й на центральних вулицях кількох українських міст. Учасники протестів виступають проти схвалення українською владою так званої «формули Штайнмаєра», а президента Зеленського звинувачують у зраді національних інтересів і капітуляції перед Росією. Протестанти обіцяють проводити свої акції щодня.
Далі буде?
МОВОЮ ДОКУМЕНТА
Із тексту листа на ім’я спеціального представника ОБСЄ у Тристороннiй контактній групі Мартіна Сайдіка з підписом Леоніда Кучми від 1 жовтня: «Справжній закон набуває чинності о 20:00 за місцевим часом в день голосування на дострокових місцевих виборах в окремих районах Донецької і Луганської областей, які призначені і проведені відповідно до Конституції України і спеціальним законом України, що регулює проведення місцевих виборів у згаданих районах.
Він діятиме на тимчасовій основі до дня публікації підсумкової доповіді місією БДІПЛ ОБСЄ зі спостереження за виборами, відповідно до встановленої практики БДІПЛ ОБСЄ, про відповідність у цілому позачергових місцевих виборів стандартам ОБСЄ та міжнародним стандартам для демократичних виборів, а також українському законодавству.
Справжній закон продовжує діяти на постійній основі в разі, якщо в підсумковому звіті БДІПЛ ОБСЄ буде зроблено висновок відповідно до встановленої практики БДІПЛ ОБСЄ, що позачергові місцеві вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей були проведені в цілому відповідно до стандартів ОБСЄ та українському законодавству... Українська сторона приймає текст цієї формули».
ПРЯМА МОВА
Петро Порошенко, експрезидент України:
— Ніякої «формули Штайнмаєра» не існує в природі. Це вигадка Путіна. Українська сторона ніколи не затверджувала цю формулу, але це те, що Володимир Путін неодноразово намагався прочавити на переговорах. Із 1 жовтня, як би вас не переконували у зворотному, Україна стала частиною цього процесу. Наслідок — міністр закордонних справ Сергій Лавров уже сказав, що буде так, як у Придністров’ї, а ватажки бойовиків заявили, що згода України на «формулу Штайнмаєра» означає право народу Донбасу на самовизначення.
Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос»:
— Головне питання, яке хвилює всіх: що буде з українським кордоном на Донбасі, хто і як його контролюватиме під час виборів. Вибори без повного контролю над нашим кордоном — це не вибори, а профанація. Я сподіваюся, це розуміють всі. Я сподіваюся, це розуміє президент. Ми вимагаємо від президента чітких і однозначних відповідей про те, яким чином українська команда відстоюватиме інтереси України на зустрічі «нормандської четвірки». Зараз не час для криків, зараз не час для розмов про зраду й перемогу, зараз час чіткої й консолідованої позиції, яка буде однозначною: український кордон має перебувати під українським контролем по всій території суверенної України. А тоді ми будемо проводити там вибори.
Сергій Таран, політолог:
— Це не мир, а перенесення війни до Києва. На гірших для України умовах. Після легітимізації перевдягання бойовиків з камуфляжів у костюми депутатів ці території мають затягнути в українську політику. Чекайте бойовиків, які вбивали українців, на ваших телеекранах та в парламенті. Тепер вони нам розказуватимуть, як нам жити. «Формула Штайнмаєра» — це шлях не до миру, а до більшої війни.
Богдан Яременко, голова Комітету ВР з питань зовнішньої політики, фракція «Слуга народу»:
— Мета президента Зеленського — це встановлення миру. Ми поспішаємо, бо щодня надходить інформація про загиблих на Донбасі. Так, ми повинні встановити контроль на кордоні, війська мають бути відведені, і ці червоні лінії встановив Володимир Зеленський. Саме це ми і будемо захищати на переговорах. І Росія ніколи не змусить нас переступити через ці червоні лінії.
Павло Клімкін, ексміністр закордонних справ:
— Я чую, що червоні лінії у питанні Донбасу залишаться недоторканими. Хочу ці червоні лінії побачити. Чітко і недвозначно сформульованими. Впевнений, що цього хоче все українське суспільство. Кожний українець має право знати, яку ціну і за що ми платимо.
Юлія Тимошенко, лідерка фракції «Батьківщина»:
— «Формула Штайнмаєра» дійсно не передбачає встановлення контролю над україно-російським кордоном до проведення виборів. У дипломатичному світі зараз розуміють це так: спочатку — вибори, а потім якось воно буде. Але Україна має полягати у тому, що спочатку — демілітаризація, а потім вибори.
