Молода художниця Яна Хачикян прикрашає лавочки у парках Києва «портретами» птахів

 

— Мамо, дивись,  яка класива пташка! — захоплено вигукнув малюк, підбігаючи до лавочки, на спинці якої «сиділа» (була намальована) жовтогруда синичка. — А он ще одна! — помчав до іншої, котра годувала пташеняток у гнізді...

Таку цiкаву сценку побачив я нещодавно у столичному парку «Совки», де і дітлахи, і дорослі були у захваті від оригінальних малюнків на лавочках для відпочинку. Під ними стояв скромний підпис автора «Хачикян», ввівши який у «Фейсбуці», я й  розшукав молоду художницю Яну, котра розповіла про себе та свою творчість. 

Дівчина народилася в Грузії на території Абхазії. У 1992 році разом із батьками та старшою сестрою приїхала в гості до бабусі в Житомир. Тут по телевізору побачили, що на батьківщині розпочалася справжня війна, тож повертатися додому побоялися. Сам батько з’їздив туди, щоб забрати документи та деякі найнеобхідніші речі. Так і прожили у маминих родичів цілих 10 років, аж доки не перебралися до Києва, де Яна закінчила школу. Ще під час навчання їй чомусь хотілося малювати, але на шкільні уроки малювання вона навіть альбом не завжди приносила — казенні заняття відбивали охоту до творчості. І лише у 2013 році дівчина таки купила фарби і взялася за цю справу. А коли на початку осені відпочивала на морі, то назбирала там чимало морських камінців, і їй чомусь спало на думку порозмальовувати їх, чим і зайнялася весною наступного року. Згодом проста підліткова забавка перетворилася на улюблене заняття, а потім і справу життя молодої художниці, яка зараз вже має визнання за кордоном.

 

«Спочатку малювала рідко, і в мене виходило не дуже гарно, адже я не навчалася в художній школі і не знала навіть теоретичних основ, — зізнається Яна. — Але з’явилося велике бажання малювати саме на камінні, і я почала самотужки освоювати премудрості цього ремесла, вивчати теорію живопису в інтернеті. Мені дуже подобається зображувати тварин, а також  птахів, особливо синичок і повзиків, яких я підгодовую взимку в парку з рук і навіть роблю для них годівниці. Вони дуже органічно вписуються в розміри камінців і створюють цілісний гармонійний образ. Зараз я багато малюю на замовлення — в основному це «портрети» домашніх тварин. Причому в Україні вони користуються меншим попитом, а от зарубіжних замовників, які дізнаються про мене через інтернет та від знайомих, дуже багато.  Я вже відправила сотні таких малюнків на каменях у США, Канаду, Еквадор, Бразилію, Австралію, Гонконг, Сингапур, Ізраїль, Німеччину, Францію та багато інших країн. До речі, камінці для них також використовую зі всього світу — їх мені привозять друзі та знайомі не лише з  Карпат, а й із Данії, Франції, Греції, Туреччини, Женевського озера та інших місць.  Скажу відверто, я навіть не сподівалася, що мої мініатюрні пташки і тваринки на каменях користуватимуться такою популярністю в усьому світі. У створену мною групу в соціальних мережах пишуть сотні людей із похвалою, подяками та замовленнями — навіть не встигаю всім відповідати, не те щоб поспілкуватися». 

Ящірка на камінці.

 

Ідея ж розмальовувати міські лавочки виникла у Яни цілком спонтанно. Підгодовуючи білочок та пташок у парках, вона часто сідала на ці дерев’яні конструкції і фотографувала чи замальовувала своїх майбутніх «героїв». При цьому звернула увагу на, м’яко кажучи, не досить привабливий вигляд лавочок і одного разу подумала, чому б не прикрасити і їх «портретами» братів наших менших. Тож одного разу наважилася намалювати на одній пташку. Тут звідкілясь узялися поліцейські й стали допитуватися, хто їй дозволив це робити, та дорікати, мовляв, не потрібно «вимазувати» місця загального користування. Яна пообіцяла, що більше цього не робитиме. Сама ж попросила дозволу в місцевій райдержадміністрації, яка, на диво, хоча й через тривалий час, все ж підтримала її ідею і дозволила розмальовувати лавочки. З тих пір вона вже кілька років періодично «поселяє» своїх улюбленців у міські парки.

«Я прикрасила  лавочки в парку «Совки» на вулиці Жмеринській, на яких намалювала декілька пташок, а також панду, — розповідає Яна. — На жаль, невдовзі їх демонтували, щоб провести тут капітальну реконструкцію. Водночас я отримала дозвіл на розпис лавочок ще в трьох парках, але зробила ще дуже мало — лише в парку Потапова. На це все просто не вистачає часу, бо я багато подорожую. Хоча від самої ідеї не відмовилася, і коли теплішає, обов’язково завершую цю роботу. Для своїх малюнків на каменях я використовую олійні фарби, які покриваю лаком, щоб надати їм особливого шарму, а от на лавочках малюю акриловими — вони швидко сохнуть, і відпочивальники не брудняться. Теми та «героїв» своїх малюнків вигадую сама, зокрема, за власними фотографіями чи ескізами або за мотивами творів відомих художників, також раджуся з людьми у соціальних мережах. На жаль, брак художньої освіти ще не дає мені змоги втілити в малюнках всі свої ідеї, образи і творчі задуми. Але я активно працюю над собою, вивчаю теорію, напрацьовую практику, щоб досягати нових творчих успіхів. За освітою я лінгвіст, працювала в банку та інших не пов’язаних із творчістю установах, але щаслива, що знайшла свій сенс життя у творчості. Я хочу робити світ навколо себе добрішим і кращим, тому в кожен — навіть найменший малюнок — вкладаю частинку своєї  душі».