У галереї «Митець» пройшла виставка пейзажів Сергія Олексюка «Спогад про Санторіні»

Художник Сергій Олексюк народився в Коломиї, але 10 років із 58 прожив на Санторіні.

 

 

І всі 10 років безупинно малював місцевий ландшафт, кольорові пляжі, світанки і заходи сонця, архітектуру, що ніби вбудована в скелястий рельєф.

 

 

«На Санторіні літо триває 8 місяців,  а це означає сліпуче сонце і менше відтінків кольорів. Улітку лінія горизонту між небом і морем ніби в імлі, а восени вона  різка, як лазер. І тоді з Санторіні видно острів Крит. Я більше ніде не бачив вологих хмар низько над головою, вони ніби плавають поміж людей. А який там захід сонця! Особливо як подме вітер і здійме червоний вологий пісок, ти ніби опиняєшся в фотошопі, а світ навколо — як у червоній чи помаранчевій млі. У містечко  люди спеціально приїжджають зустрічати захід сонця, там величезний обшир горизонту, і коли сонце сідає в море, кількасот людей одночасно аплодують. На Санторіні люблять одружуватися японці, в тому числі і заради красивих фотосесій. Там чудова атмосфера веселощів, забав, безтурботності, добродушності. Усі засмаглі, всі усміхаються», — розповідає маляр.

 

 

Сергій Олексюк, крім живопису, захоплюється фотографією, тож зробив на острові тисячі фотографій, полював на форми і тіні, знайшов неочевидні ракурси. Після того, як митець уклав угоду з місцевою галереєю, яка продавала художні твори для більш вибагливої публіки, він перейшов від малювання з натури, пленерного живопису до роботи в студії, і тоді фотографії стали в нагоді.

 

«Природа острова така досконала, сонце — таке яскраве, а архітектура — живописна й ідеально вписана в ландшафт, що мені хотілося «пригасити» ці яскраві кольори, тому я й шукав складні відтінки, незвичні ракурси, химерні тіні, щоб картина відрізнялася від фото, яке може зробити кожен, і в той же час повертала в той настрій, атмосферу, в ті обриси і світло». 

 

Дванадцять робіт, які s.com.ua : art management & gallery представила на виставці в галереї «Митець», — це медитативні пейзажі, на яких білі стіни будівель наче виліплені зі снігу, а море і небо, що позначають верх і низ, неодмінно зливаються на лінії горизонту. І кожна точка огляду захоплює якнайширшу панораму Егейського моря. На пейзажах Олексюка немає людей, тож ніхто не заважає глядачу залишатися один на один із природою, стихією, світлом і простором.