Побувати в раю: чому Таїланд лишає по собі незабутні враження

Нині завдяки розвиненій мережі туристичних послуг шлях між мрією про рай і її реалізацією — мінімальний. Залишається лише сказати: «Хочу в Таїланд!», і досвідчені менеджери турфірм подбають, аби знайомство з екзотичною країною посіло у вашій теці вражень особливе місце. 

 

Літак пішов на посадку, коли над Бангкоком сходило сонце. Фантастичний пейзаж за вікном примусив забути про всі проблеми далекого перельоту та перепаду висот.

 

Королівський палац у Бангкоку, символ  тайської столиці.

 

З 14 квітня 2019 року візи для українців не потрібні. Розмова з прикордонником займає максимум 40 секунд. Головне: посміхайтеся. Якомога природніше. Адже ви в країні, де похмурий вираз обличчя такий же недоречний, як слон у супермаркеті... Далі — митниця.

 

Ми пішли зеленим коридором і не були вшановані навіть поглядом митників... Жодної тобі аналогії з відомим кінофільмом «Бангкок-Хілтон», де героїню Ніколь Кідман пильні поліцейські «вирахували» з наркотиками в цьому ж аеропорту.

Бангкок нагадує велетенський вулкан, готовий щохвилини вибухнути фонтаном прихованих пристрастей, розмірено-нестримних швидкостей, у ритмі яких столиця Таїланду живе цілодобово. Кожної миті життя балансує тут на грані найвищої точки кипіння: у великих і ще більших бізнесових центрах вирішуються тисячі важливих справ, підписуються стоси ділових паперів, тоді як на розпечених азійським сонцем вулицях маленькі люди стурбовані своїми маленькими справами. 

 

Ми вирішили відчути Бангкок на власні ноги. І, кинувши валізи в готелі, подалися навмання — хотіли пройнятися духом загадкового Міста ангелів (так із тайської перекладається назва столиці).

 

Суцільний потік машин, серед яких ми, як не намагалися, не змогли помітити бодай однієї, яка б відстала від життя, — всі новенькі, ніби щойно із салону. Дорожні розв`язки на рівні сьомого поверху, постійні затори і при всьому цьому — ангельський спокій водіїв.

 

Дивно, але хронічні транспортні негаразди нікого не виводять із рівноваги: ні ввічливо-зосереджених водіїв, ні пішоходів, змушених прориватися крізь цю рухому лавину на інший бік магістралей, ні завжди пунктуальних регулювальників у марлевих пов’язках (такий собі порятунок від розпеченого смогу). Зрештою, що ж ви хотіли від 9-мільйонного мегаполісу?

 

 

Вулиці Бангкока — великий ярмарок: на кожному кроці щось продається й купується, біля крамничок тейлорів (шевців) свої гроші чесно відпрацьовують агенти, які ледь не силоміць заштовхують перехожих у полон звабливих пропозицій (за добу за вашим бажанням змайструють для вас модний костюм із найкращої тканини). І посмішки, посмішки...

— Мадам, тук-тук! Тук-тук!

 

Відповідати «хто там?» не поспішайте. Тук-туком у Бангкоку називають колоритний вид таксі — триколісний мотоцикл. До речі, досить зручний і надійний транспорт, бо умудряється проскакувати у транспортних заторах, тоді як «серйозні» авто покірно чекають моменту, щоб просунутись бодай на десять метрів.

 

 

З виру постійної метушні, звуків і запахів тут зовсім несподівано можна потрапити в оазу зеленого парку, де студенти в перерві між заняттями відпочивають горілиць на зелених газонах, де від запаху орхідей та  інших екзотичних квітів закохані втрачають голови, де дітки з рук годують голубів, дорослі медитують на свіжому повітрі, а літні люди мирно споглядають за спокоєм прозорого озера. 

 

Тайці дуже шанують королівську родину. В кожній установі, навіть маленьких ресторанчиках, магазинчиках і готелях, висить портрет короля. І будь-який вияв зневаги до нього просто недопустимий. Хоча король у Таїланді не має реальної влади і виконує представницькі функції.

День тільки починався, однак на тротуарах уже вирувало життя — торговці фруктами і швидкою їжею спокушали перехожих «карнавалом» розмаїтих запахів. Контраст ароматів на вулицях Бангкока збиває з ніг: спершу відчуваєш медовий запах манго й духмяних ананасів, далі проймаєшся «настроєм» смачного коктейлю із морепродуктів, смаженого м’яса і... чогось гостро незвичного. Це незвичне підозріло пахне і ще дивніше виглядає. Ага, впіймалися: не бажаєте скуштувати смажених цвіркунів, скорпіонів і тарганчиків? Даремно, даремно... Місцеві гурмани стверджують: це неабияк смачно.

 

 

Однак враження про тайську кулінарію обмежувати смаженими цвіркунами не варто. Особливість місцевої кухні — приправи. Чим гостріше — тим смачніше. Принаймні для тайців. Гіркий перець вони їдять, ніби насіння. І при цьому посміхаються... Головний символ кулінарії по-тайськи, як і взагалі країни, — «Том Ям». Суп із креветками, ароматичними корінцями й духмяними рослинами такий смачний і гострий, що пережити цю екзекуцію можна тільки з допомогою рису, якого насипають цілу тарілку: ним треба рятуватись в особливо критичні моменти. Незагартованим туристам важко... Бо й «Каі хо баї тоеї» — тайська курка з рисом — така ж щедра на гострі приправи.

 

Бангкок називають Східною Венецією: пів міста стоїть на каналах. Тож можна сісти в човен, прикрашений у національному стилі, та й помандрувати річкою Чао-Прая, яка донедавна залишалася головною транспортною артерією міста. Ми так і зробили.

 

Розпорядник на річній станції спритно «вкинув» нас до комфортабельного човна, пригостивши на ходу прохолодним соком і своїм щирим «вдалої подорожі». Відчалили... Каналом можна дістатися до найголовнішої святині Таїланду — храму Смарагдового Будди, а заодно відвідати храм Будди, який приліг відпочити, та познайомитися ще з десятком інших Будд... Буддійські храми — взагалі окремий розділ у щоденнику вражень. Казкові будиночки у помаранчевих із зеленим «строях», із тишею і прохолодою всередині...

 

У цьому місті нікого не шокують різкі контрасти між фешенебельними будинками з доглянутими квітниками та кварталами збитих із дошок, де дні минають у не менш цікавому ритмі. Повертаючись до готелю, ми щоразу спостерігали за господарем такої будки, який то дбайливо поливав свої квіти у вазонах, то замислено награвав на гітарі якусь мелодію або просто лежав під небом на циновці. Щасливий чоловік! За сто метрів від чотиризіркового готелю і метрів за три від хронічно збудженої автотраси він уміє бачити свої зірки і чути свою музику...

Патайя — місто, загублене в тропіках, і ніч тут настає без усіляких передмов: сонце гасне, як світло в театрі. Зате саме тут можна відчути всю гаму райського відпочинку: екзотика, бездоганний сервіс, розваги. І саме вночі ця гама вибухає гірляндами неону на людних вулицях, веселим сміхом і яскравою музикою...

 

 

Ще не так давно Патайя була маленьким і сонним селищем: на березі рибалки сушили свої снасті, вулицями неспішно прогулювалися собаки й коти... Туристична індустрія, ввірвавшись сюди кілька десятиліть тому, перетворила містечко на місце активного відпочинку мандрівників з усього світу.

 

Розваг у Патайї вистачає. За кілька кілометрів — ферма, де туристів розважають дресировані крокодили. Те, що вони дозволяють виробляти із собою, вражає: дресирувальник спокійно запихає до зубастої пащеки свою голову, потім тягає кількасот кілограмового «крокодильчика» за хвоста, їздить на ньому верхи... Чи трапляються збої у цій вдало відрежисованій програмі — страшно навіть запитувати... Втім, як розповів нам наш знайомий, що був тут кілька років тому, дресирувальник — той самий. Якось він вижив...

 

Полюбляють туристи і парк Нонг-Нуч із його знаменитим селищем слонів. Уся багата природа Таїланду ніби сконцентрована в цьому розкішному паркові, де слони влаштовують самобутні шоу. Розважливі туристи спершу дружно годують «хоботистих» бананами, аби потім вони дозволили гостям покататися на собі. Враження — незабутні. Особливо, коли слон продирається крізь хащі «стилізованих джунглів» і при цьому умудряється не розгубити пасажирів.

 

 

Не вивітриться з пам’яті і поїздка на кораловий острів. У самій Патайї морську воду важко назвати дзеркально чистою, тому купаються в ній лише туристи-відчайдухи.

 

Звісно, плавати можна і в басейні біля готелю, але як можна обминути увагою острів посеред океану з прозорою водою, романтичними пальмами, незайманою природою... 

 

Не можна обійти увагою і тайський масаж, пропозицію якого ви зустрінете на кожному кроці будь-де в Таїланді. Це явище не чиясь забаганка, а фактично воно є духовною практикою, тісно пов’язаною з буддійським ученням. Сеанс масажу тайці трактують як добровільне принесення добра.

Якщо буквально, Ко Чанг — острів слонів. Тут коралові рифи, водоспади і білі піщані пляжі сусідять із непрохідними джунглями. Слони ж почуваються на острові, як удома: якщо на галявині поруч із готелем вам хтось привітно помахає хоботом, це ще не означає, що ви перегрілись на сонці...

 

Це справді унікальне місце, куди варто втекти від турбот. На острові, здається, зупиняється час... На піску, омитому хвилею, ніби у дзеркалі відбивається небо. За ясної погоди, якщо пощастить, з гори можна розгледіти обриси сусідньої держави Камбоджі. Тут можна струсити кокосового горіха просто на пляжі, сфотографувати унікальний захід сонця або до його сходу вийти у відкриті води разом із місцевими рибалками і повернутися на берег із щедрим уловом. 

 

...Гірські річки і плантації каучуку, розмаїття тропічних фруктів, затишні ресторанчики з морською їжею і бунгало, збудовані на палях. Чанг дехто називає Таїландом у мініатюрі. Після Пхукета цей острів — другий за величиною: 30 км у довжину і 18 — у ширину. Для туриста, який полюбляє пішохідні мандрівки, — це іграшкові відстані.

 

...Злива застає зненацька, пробирає до нитки, обабіч дороги течуть потічки, замішані на червонясто-жовтому ґрунті, роса з бананових дерев скапує за комір, а сонце, яке відразу ж підхоплює естафету, випробовує ваше терпіння своєрідною сауною, яку ви не замовляли. Та мусите звикати: тропіки!

Спраглі душі туристів, як відомо, потребують адреналіну. Може, й не зовсім такого, коли душа холоне і втікає в п’яти, але коли захват відбирає рештки банального сну, — напевне. Отже, їдемо на річку Квай, щоб остаточно зануритися в азійську екзотику. 

 

Оснащений кондиціонером автобус дорогою завозить на плавучий ринок Дамнеосадуак, який оживає в ранкові часи і який полюбляють гості Таїланду. Його головна особливість: торгівля відбувається на човнах, а традиційні сувеніри тут коштують значно дорожче, ніж на інших ринках Таїланду.

 

Розуміючи це, туристи охоче дістають фотокамери і з дещо меншим ентузіазмом — гаманці. Тут можна запастися екзотичними фруктами, національними сувенірами та не менш екзотичними враженнями. Від самих назв плодів віє екзотикою — ламут, чом пху, рамбутан, дуріан... Крім того, знайомі вже нам манго, ананас, кокос, памела...

 

 

Автобус прибуває в Канчанабурі. Знайомитися з річкою починаємо на знаменитому мосту через Квай. Під час Другої світової війни Таїланд, який зберігав відносний нейтралітет, дозволив Японії прокласти через свою територію залізницю до Бірми, звідки японці планували наступ на Індію, котра належала Великій Британії. На будівництві в умовах тропічного лісу працювали військовополонені — переважно американці, британці, австралійці, і багатьом із них ця каторжна робота коштувала життя. Трагедія ще й у тому, що і міст через Квай, і залізницю будували під обстрілом авіації союзників — свої бомбили своїх... Міст зрештою зруйнували, і скористатися залізницею японці так і не змогли. Майже сім тисяч життів обірвалося на цій ділянці смерті. Пам’ять про ті часи зберігають цвинтар і музей, експозиція якого відтворює трагічні дні 1942-43 років. А міст тайці відбудували після війни, і ним нині зрідка курсують поїзди.

 

Автобус залишається на березі, а наша група відважно пересідає в човни, які везуть вгору річкою Квай. Обабіч — хащі джунглів, зрідка трапляються місцеві рибалки, за бортом плюскотить вода і зривається риба. Сонце скочується до обрію, а ми потроху втрачаємо лік часу і віру, що колись прибудемо на місце. Врешті човен пристав до... велетенського плоту, точніше — ланцюжка плотів, на яких прилаштувалися дерев’яні будиночки. Про електрику швидко забуваємо: тільки гасові лампи звеселяють світлом тіні тропічної ночі та ще — звуки екзотичних птахів і тварин, що долинають із лісу. Доки ніч остаточно не підкралася до наших плавучих «номерів», натягаємо на себе рятувальні жилети і пірнаємо у води річки. Течія — надзвичайно стрімка, і доводиться напружувати всі сили, щоб не відпливати далеко від плотів, за останній з них бажано зачепитися, інакше... Інакше подорож річкою Квай триватиме аж до Бангкока...

 

Місяць світить, як ліхтар. Обсихаємо в гамаках і дослухаємося до загадкового голосу джунглів. Під підлогою дзюркотить вода, готель погойдується на хвилях, світ здається нереальним... Та вранці бажано не проспати найцікавіше: у гості на ранкові купання приходять слони. Доброзичливі господарі люб’язно дозволяють нам поспілкуватися з тваринами і за кілька хвилин ми вже почуваємося героями імпровізованого фільму «Слони — наші друзі»...

«Якщо ви хочете побачити незвичний Таїланд — приїжджайте на Крабі. Це особливе місце. Таких у світі небагато». 

 

Коли поляк Роман Чабай, наш гід Таїландом, 15 років тому розповідав нам про цей екзотичний куточок, ми навіть не уявляли, що він виглядає так космічно... І ось нарешті ми дісталися сюди. Бірюзове море і острови-скелі, розкидані вздовж узбережжя. За настроєм і стилем — як знаменита в’єтнамська бухта Ха Лонг. Але зі своїми відмінними родзинками. Майже всі рекламні знімки з туристичних буклетів про Таїланд зроблені в провінції Крабі на півдні країни. Тут сконцентрована місцева природна краса. Сюди їдуть за усамітненням, втікають від надмірних швидкостей і фальшивих посмішок.

 

Як у фільмі «Пляж» за романом Алекса Гарленда з Леонардо ді Капріо в головній ролі, де герої вирішили створити закриту комуну на безлюдному острові в Таїланді, але завершилось це все плачевно, бо немає ідеальних суспільств і стосунків між людьми. Картину знімали в бухті Майя Бей на островах Пхі Пхі. Колись тут був райський безлюдний пляж, але фільм з ді Капріо здійняв хвилю популярності і до островів Пхі Пхі ринули натовпи туристів з усього світу. А де надмір туристів — там загроза природі і красі... Кожен хотів бодай однією ногою постояти в бухті, де засмагав ді Капріо для «Пляжу». І стояв, і руйнував усе навколо своїм недбальством. У результаті — Майя Бей почав втрачати своє обличчя.

 

«О, ні», — жахнулася влада Таїланду. І бухту закрили для відвідувань. Морські екскурсії до островів Пхі Пхі організовують і сьогодні, однак туристичні катери на Майя Бей не підпливають. Вхід у бухту загороджено. 

 

Якщо герої роману Гарленда знайшли рай на землі у бухті Майя Бей, то ми здибали такий на Рейлі. Білий пісок, прозора вода, романтичні світанки і заходи сонця, скелі, що нависають над берегом... Пляжі Рейлі — серед наймальовничіших у світі, кажуть експерти від природної краси. Рейлі — одне з найцікавіших місць провінції Крабі. До півострова дістатися можна лише морем — непрохідні гори перекривають доступ до материка. Синхронні припливи і відпливи постійно змінюють берегову лінію. Тут рай для скелелазів, растаманів, диваків, які блукають світом у пошуках едему, а також котів, які сонно сновигають пляжем. А «за порядком» наглядають мавпи — рідкісний вид приматів із круглими очима, що схожі на окуляри. Ми зустрічали їх дорогою на Прананг — найкрасивіший пляж Рейлі. З такими треба бути насторожі. Бо можуть стрибнути зі скелі, допоки ти занурюєшся в прозорі морські хвилі і красу, вхопити телефона на березі і — привіт. І дзвонитимуть вони кому заманеться — розповісти всі твої секрети. 

Спокій тут — стиль життя. У Таїланді не прийнято відкрито проявляти негативні емоції, сваритися чи (не доведи, Боже) зчиняти бійку. У буддійську філософію життя тайців просто не вкладаються такі речі. 

Привітність, доведена до абсолюту, — зовсім не розділ із фантастичного роману. Тайський етикет взагалі-то не зайве було б занести до Книги рекордів якого-небудь Гіннесса. Коли чемні метрдотелі непомітно розчиняють перед тобою двері, а офіціантки подають каву, опустившись на коліна біля вашого столика, — це ще можна якось пережити. Та коли після прогулянок містом повертаєшся в номер, наповнений неземними ароматами (свіжі орхідеї на подушках та на столику), і коридорний щиро кидається назустріч зі своїм «я допоможу вам розібрати ліжко, мадам!» — це вже здається чимось більшим, ніж люб’язність... А може, на той час ми ще тільки звикали до раю?

 

Таїланд — справді дивовижне місце під сонцем. Боги дали йому все: райський клімат, багату природу, тепле море, яке періодично звеселяє несподіваними відпливами, сонце, що всі 12 місяців не шкодує свого лагідного тепла. І вони ж, ці щедрі боги, наділили мудрою філософією народ Сіаму: якщо радіти, то по-справжньому, і — кожному дню, кожній миті життя.