Вчіть історію, щоб уникнути помилок,

Вельмишановна редакціє «України молодої»! Звертаюсь до вас, бо лише ви зможете опублікувати оцінку діяльності кума Путіна — Віктора Медведчука. 

 

Наведені далі мною факти загальновідомі свідомим українцям, але сьогодні, коли реакція наступає по всіх фронтах, варто ще і ще раз нагадувати про це.

 

З 29 вересня по 2 жовтня 1980 р. Київський міський суд під головуванням Фещенка П. І. розглядав справу члена Української Гельсінської спілки Василя Стуса, обвинуваченого за ст. 62 ч. 2 КК УРСР. Обвинувач — прокурор Аржанов, адвокат — Медведчук.

 

Василь Стус відмовився від призначеного йому адвоката (як і першого разу). Але «захисник» Медведчук не облишив дорученого йому підопічного і вів справу «захисту» в суді проти волі підсудного.

 

Як він міг відмовитись у «захисті», коли за цим пильно стежило совєтське гебе, а від цього залежала його подальша кар’єра? Крім того, Медведчук фактично виступив у ролі помічника прокурора. Зараз уже всім відома фраза цього «захисника», яку він висловив під час судового процесу: «Всі злочини Стуса заслуговують покарання».

 

Цей вислів «адвоката» Медведчука показує людині, не знайомій з УПК, що він не захищав, а, навпаки,  наперед звинуватив свого підзахисного, що чітко показує, що це аж ніяк не відповідає нормам адвокатської етики, зате чітко вказує на служіння відповідним органам.

 

На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Але і ця заява не викликала жодної реакції «адвоката» Медведчука. Після заслуховування свідків, 1 жовтня 1980 р., із двогодинною промовою виступив прокурор Аржанов.

 

За трибуною його заступив «захисник» Медведчук, який в унісон прокурору повторив, що «всі злочини Стуса заслуговують покарання». Наступного дня (2 жовтня) засідання почалося одразу із зачитання вироку. Таким чином Василя Стуса було незаконно позбавлено права на останнє слово.

 

Незважаючи на протести підсудного поета щодо права на останнє слово, кадебістський адвокат Медведчук його не підтримав, чим було порушено Конституцію України і КК України.

 

Сьогодні постає питання: чому так активізувалася опозиційна порохнява? Особливо активний у цьому кум Путіна — вищезгаданий Віктор Медведчук. Він став гучномовцем президента країни-агресора й очолює тих обдурених, які вірять йому.

 

Всіма силами цей «опозиціонер» намагається загнати Україну під смердючий московський лапоть, адже Кремль знає, що тільки Україна може забити кілок у могилу Російської імперії, тож і остерігається та намагається всіма засобами знесилити Україну.

 

Російська Федерація, не шкодуючи ніяких коштів, робить усе, щоб очорнити історію України, адже саме з героїчних сторінок власної історії українці черпають силу до боротьби за незалежність, а приклади предків надихають їх на нові подвиги заради Батьківщини.

 

24 травня 1964 р. згорів український архів, що розташовувався на сьомому поверсі бібліотеки Академії наук України, де зберігалися документи з історії визвольної боротьби України в 1917—1937 рр. Цьому є підтвердження самої тодішньої комуністичної влади, що згоріло понад 600 тисяч документів. До цього московіти спалили національні бібліотеки в Ашхабаді та в Самарканді. І таких фактів можна наводити сотні.

 

Дії Медведчука і сьогодні спрямовані проти самостійності України. Він робить усе, щоб підірвати сили нашої країни зсередини, не озираючись ні на що, а його дії щедро оплачує сусідня країна. Так звана ОПЗЖ вербує у свої лави як інтелігенцію, так і криміналітет — усіх, хто хотів би заробити на брехні і холуйстві. На жаль, у таких умовах правда не може перемогти, адже вона затиснута у власних рамках, а брехня має простір, де розгулятися.

 

Медведчук збирає під свої знамена ображених на владу або продажних. Для цього Кремль не шкодує коштів, щоб плодити невдоволених, незгодних, п’яту колону та тих, хто їй вірить, нищити національні та релігійні традиції, гальмувати ті дії, які зміцнюють державу.

 

Медведчук постійно теревенить, що НАТО для України — це знищення держави, а от «спасіння» для нашої незалежності — це міцна «дружба» з Росією.

 

Мабуть, цей пан погано знає нашу історію, тому хочу нагадати один із тисяч трагічних прикладів, до чого призводила така «дружба»: митрополита Арсена Мацієвича* живим замурували у Ревельській тюрмі за те, що протестував проти руйнування української шкільної системи і пограбування українських монастирів. 

 

*Арсен Мацієвич — народився на Волині у 1697 р. у родині православного священника. Навчався у Львівській і Київській академіях. У 1741-му був висвячений на митрополита Ростовського та став членом найсвятішого Синоду. За критику імператриці Катерини ІІ суд виніс смертний вирок, але «милосердна» цариця помилувала підсудного і наказала постригти в ченці та заживо замурувати. — Ред.