Швидкісні поїздки цінують усі ділові люди, бо кому ж хочеться витрачати час на нудні багатогодинні переїзди, особливо ж залізницею.
Європа вже давно пересіла на швидкісні потяги, а у нас, як і в давнину, від Харкова чи Донецька до Києва вимушено тряслись у вагоні по 10-15 годин, тоді як у Франції чи Німеччині таку відстань поїздом долали за 3-4.
Однак у світі завжди знаходилися ініціативні та підприємливі люди, які прискорювали швидкість транспортних засобів. Знайшлась така людина і в Україні — Борис Вікторович Колєсніков.
За державу йому прикро було. А тут ще наближалась першість Європи з футболу ЄВРО-2012. Йому, як мовиться, не хотілося гепнутися обличчям у болото.
Ставши віцепрем’єром і очоливши Міністерство інфраструктури, він, за зразком Заходу, вирішив запустити до Харкова та Донецька швидкісні потяги й показати всьому світові, що й ми не ликом шиті.
А роблять такі, як відомо, у Південній Кореї. От туди і попрямував Борис Вікторович, захопивши із собою керівників Укрзалізниці. Мета ставилася нескладна — підписати контракт на поставку швидкісних потягів «Хюндай».
У підсумку закупили десяток їх у кредит під 4,8% на загальну суму понад 300 мільйонів доларів. Контракт підписав перший заступник очільника Укрзалізниці Микола Сергієнко.
Незабаром омріяні потяги встановили на українські рейки. Одначе радість тривала недовго: перший же рейс «Хюндаю» скінчився конфузом.
Він прийшов до Києва на пару годин пізніше, нiж планувалося. Та й інші рейси також вибивалися з графіка на годину чи й більше. Як пояснювали, у дорозі виявлялись різні неполадки.
За допомогою спеців фірми-постачальника їх швидко виправляли. Та ситуація і після цього не покращувалась, інші потяги теж бастували йти за швидкісним графіком, а недоробки виявлялись одна за одною, і представники фірми не встигали їх виправляти.
А коли випав сніг, то «корейці» взагалі стали на припоні. Керівники Укрзалізниці неодноразово обіцяли, що «швидкісники» ось-ось підуть, та на дорозі їх щось не дуже видно. А тим часом ось-ось закінчиться термiн гарантії.
У переліку дефектів на останньому місці скромненько значився і такий: недоліки дорожньої інфраструктури. А це перш за все — погано вирівняна по вертикалі горизонталь колії. Це коли вагони кидає з боку на бік, а «ніжний кореєць» цього не витримує.
Отут і виникає питання, чи не слід було б спочатку довести до ладу стан рейкового господарства, а тоді вже купувати дорогезні потяги? І чи не варто було залучити до виробництва більш сучасної і надійної техніки місцевих виробників, зокрема Корюківський завод? Дивись, ще й набагато дешевше обійшлось би...
