Демографічна ситуація в Україні є катастрофічною — населення старіє і невпинно зменшується: наразі ми займаємо 33-тє місце у світі та 7-ме в Європі за кількістю населення.
Найгірша ситуація в селах — вони фактично вимирають, як фізично, так і морально: молодь, якої там і так мало, втікає в міста, а та, що залишається — спивається...
Згідно з офіційним звітом Держстату, за І півріччя 2019 року населення України скоротилося на 143 тис. 138 осіб — до 42,01 млн. Причому ця кількість обчислена з урахуванням окупованих територій на сході України, але без АР Крим та Севастополя.
А якщо ще й згадати, що останній перепис в Україні було проведено аж у 2001 році, то зазначена статистичним відомством кількість наявного населення може викликати лише скептичну посмішку.
Зауважимо, що перепис населення України нова влада запланувала на 2020 рік і, за попередніми підрахунками, він обійдеться у суму, еквівалентну не менше ніж 90 млн євро.
Причому, вперше проходитиме за допомогою електронних пристроїв: порахують не тільки громадян, які постійно проживають у нашій державі, а й заробітчан.
За останнє десятиліття початок 2019 року є найдепресивнішим для України, і це, незважаючи на достатній міграційний приріст, який спостерігається щорічно з 2005 року, і у першому півріччі становить 11 тис. 643 особи.
Стрімке скорочення населення — це прямий наслідок значного перевищення смертності над народжуваністю. Вперше після Другої світової війни смертність в Україні перевищила народжуваність удвічі: на 149 тис. 549 народжених за півроку немовлят припало 304 тис. 330 смертей!..
І, за прогнозами спеціалістів, така тенденція ще довго лишатиметься, адже в репродуктивний вік входять юнаки та дівчата, народжені у 1998-2003 роках, а це був період із найнижчою народжуваністю в українській історії.
При збереженні поточного коефіцієнта народжуваності й у другому півріччі цього року, він становитиме мінімальні за всю історію України 7,2 на 1 тис. осіб, а це найнижчий показник у світі, за винятком князівства Монако.
Дещо краща ситуація у Києві та області, де населення зросло на 2 тис. та 5 тис. осіб відповідно, щоправда — лише за рахунок позитивного міграційного сальдо, природний приріст навіть у столиці лишається від’ємним. У всіх інших регіонах держави спостерігається скорочення населення.
Тим часом можна виділити певні території на рівні міст та районів, де, попри все, зберігається приріст населення: серед населених пунктів України у І півріччі 2019 року найбільше зросло населення окупованого Севастополя та міст Київської агломерації, тоді як найбільше скорочення населення в абсолютному вимірі зафіксовано у Дніпрі, який втратив статус міста-мільйонника.
Найбільші відносні втрати зафіксовані в найменшому за населенням районі України: за півроку Поліський район Київщини, розташований на межі Чорнобильської зони відчуження, втратив 117 мешканців із 5 тис. 622 (скорочення — понад 4% на рік).
Західні регіони загалом у прирості населення виглядають більш оптимістично, тоді як у східній частині країни приріст зафіксовано лише в Енергодарі та в Полтавському районі.
Від законів природи нікуди не подітись: історичний досвід останніх десятиліть показав, що при рівних інших умовах природний рух населення є кращим у періоди швидкого економічного розвитку та політичної стабільності.
Оскільки зараз є передумови для реалізації обох зазначених факторів одночасно, то існують чималі підстави сподіватися, що в найближчі роки вони дещо збалансують існуючі негативні тренди.
Проте треба бути реалістами — навіть за найоптимістичнішими прогнозами, найближчими роками не варто очікувати збільшення населення. Також варто нагадати, що теперішня демографічна ситуація в Україні — це відгомін репресивних дій, які ми пережили за радянської влади.
