Україна повністю розрахувалася з кредитами Міжнародного валютного фонду, отриманими за програмою стенд-бай від 2014 року.
Окрилена успіхом нова влада готується і взагалі припинити співпрацю з нашим головним фінансовим донором. Але на шляху до цього — надто багато перепон, причому усунення деяких із них узагалі не залежить від України.
За 2014-й ми вже нічого не винні
Як повідомили в Національному банку України, днями Україна остаточно розрахувалася з Міжнародним валютним фондом за програмою фінансування, що стартувала у чи не найважчому для вітчизняної економіки 2014 році. За даними регулятора, фінальні платежі склали в цілому 156 мільйонів у доларовому еквіваленті.
Тоді, як ми пам’ятаємо, вітчизняна економіка, знекровлена війною та вивезенням золотовалютних резервів командою президента-втікача Віктора Януковича, опинилася у вкрай скрутному становищі.
Девальвувала гривня, над державою нависла загроза дефолту. А тому кошти від наших донорів були дуже доречними. Утiм програма 2014 року завершилася вже через рік. І в наступному, 2015-му, році ми уклали з МВФ програму розширеного фінансування EFF.
Остання проіснувала до грудня 2018 року, коли її було замінено на нинішню програму стенд-бай терміном 14 місяців і загальним обсягом близько 4 мільярдів доларів. Наразі з цієї суми нам виділили на сьогодні єдиний транш у розмірі 1,4 мільярда доларів.
А вже у вересні нинішнього року може стартувати нова програма співпраці з Міжнародним валютним фондом. І, на думку міністра фінансів Оксани Маркарової, ця програма може стати останньою, далі Україна зможе обходитися без підтримки кредитора.
Схоже, що ця заява — аж ніяк не обмовка «нового-старого» міністра, якій вдалося залишитися у новій урядовій команді. Очевидно, українська влада й справді всерйоз розглядає можливість швидкого завершення співпраці з Міжнародним валютним фондом, який упродовж понад двадцятиліття був головним кредитором нашої країни.
Від 5 до 10
Утiм головною інтригою першої половини вересня залишаються можливі перемовини з МВФ. У Вашингтоні заявили: вони сядуть за стіл перемовин iз новою українською владою тільки після формування уряду. Ця вимога, як відомо, була виконана ще 29 серпня, а отже жодних перепон для діалогу вже не існує.
Оксана Маркарова нещодавно підтвердила, що діалог на лінії Україна — МВФ триває, і навіть у дуже загальних рисах розповіла про програму фінансування, яка готується. «Вона буде новою і трохи довшою», — сказала очільниця Мінфіну. Ще одне сподівання від міністра: Україні, мовляв, вдасться не тільки узгодити цю нову програму, а й виконати її повністю. «Адже за всі попередні роки Україна завжди обривала ці програми», — сказала Маркарова, натякаючи, що за всі роки співпраці з фондом, тобто з першої половини 90-х років, жодна програма так і не була виконана, і провина за її згортання завжди лежала на нашій країні.
Жодних інших деталей урядовець, ясна річ, не повідомила. Утiм, за інсайдерськими даними, які сьогодні оприлюднені у ЗМІ, розмір нової програми складе до 7 мільярдів доларів, а термін її реалізації — 3-4 роки. За іншими даними, обсяг такої програми буде не менше 10 мільярдів доларів, і вона розтягнеться на 5 років.
Обидва прогнози знаходяться у коридорі, який іще у липні оприлюднив заступник глави НБУ Дмитро Сологуб: виходячи зі стандартних умов МВФ і квоти України, обсяг програми може бути від 5 до 10 млрд. доларів. На його думку, перший транш за такою програмою можна очікувати в четвертому кварталі 2019 року і його розмір становитиме 2 мільярди доларів.
Економіка наразі не може
Утiм найцікавіше навіть не те, а чи справді програма, яка може з’явитися у вересні, має шанс стати останньою для слабкої української економіки і не менш слабкої української держави. Можна, звичайно, плекати надії, що через п’ять років ситуація у державі кардинально зміниться, ми вже фінансово не залежатимемо від Заходу, а отже, не потребуватимемо і його грошей.
Сподівання, звісно ж, прекрасні, але наскільки вони реалістичні? Чи зможуть реформи, які обіцяв президент Володимир Зеленський, зокрема, ринок землі зробити нас незалежними від фінансового впливу Заходу? Чи, може, йдеться про якісь інші фактори?
Фінансові експерти оцінюють ймовірність стрімкого поліпшення нашого фінансового становища досить песимістично. Адже, за їхніми словами, кредитні програми МВФ — це плата за проведення реформ у період спадів, пов’язаних або з глобальними, або з внутрішніми економічними кризами. Повноцінних реформ в Україні, як вважає більша частина аналітиків, за останні роки зроблено не було, — щонайбільше можна вести мову про певні стабілізаційні заходи, які мали той чи інший успіх.
Економічна криза у нашій країні триває з 2008 року, коли світом прокотилася фінансова криза. Коли більшість світу вийшла із кризових явищ, ми продовжували залишатися у стані стагнації. За винятком кількох років, на які припадало певне економічне зростання — 2010—2012, а також останні три роки.
Але глобально наша держава так і не стала на ноги після економічного падіння і не сягнула показників, скажімо, за залученими іноземними інвестиціями, хоча би 2006—2007 років.
Експерти пояснюють таку ситуація відсутністю структурних економічних реформ. А тому ми досі не змогли відчутно наростити експорт, який у нас суттєво поступається імпорту, а також залучити достатні обсяги іноземних інвестицій.
Станом на сьогоднішній день вони ледь перевищують 2 мільярди доларів на рік. А тому, як і раніше, повернення раніше взятих позик Міжнародного валютного фонду відбувається не за рахунок коштів, отриманих від вітчизняної економіки, а від нових програм цього ж МВФ.
А значить, говорити про відхід від двосторонньої співпраці наразі ранувато. Звичайно, якщо ситуація не зміниться кардинально і дуже швидко. Наразі ж вести мову про подібні сценарії, на жаль, не доводиться.
Якщо прийдуть інвестори і не прийде криза
Відмовитися від програм Міжнародного валютного фонду — навіть не беручи до уваги, що співпраця з МВФ є позитивним сигналом для інших фінансових інституцій — неможлива вже хоча б тому, що Україні необхідні ці кошти, аби рефінансувати вже взяті борги.
Адже, з одного боку, економіка не дає коштів, необхідних для виплат старих боргів, з іншого — інші фінансові донори не дадуть коштів без мовчазної згоди МВФ у вигляді програми, яка працює.
Утiм усе сказане стосується сьогоднішнього дня. Надалі ж — можливі варіанти. Якщо, наприклад, нова влада і справді виконає власні ж передвиборчі обіцянки: буде проведена судова реформа, організовано реальний захист власності, плюс завершена земельна реформа, — відповідно, інвестори отримають сигнал, що в Україні все добре і сюди можна вкладати кошти, то гроші Міжнародного валютного фонду нам і справді можуть виявитися не особливо потрібними.
Тим паче в 2021 році пік основних виплат за взятими раніше кредитами вже мине.
Але найгірше у цій ситуації те, що стан справ в українській економіці цими роками залежить не тільки від української влади. За прогнозами світових аналітиків, світова економічна криза — це вже зовсім не страшилка для гравців головних світових бірж, а реальна загроза. І подібний сценарій вже нібито почав реалізовуватися.
Якщо ж світова криза таки буде, то вона у будь-якому разі накриє Україну. І тоді програма співпраці з Міжнародним валютним фондом знадобиться нашій державі, навіть якщо ми успішно і героїчно подолаємо внутрішні проблеми. Причому у випадку кризи нам знадобиться значно більше грошей, ніж передбачає остання програма співпраці з Фондом.
Відтак через кілька років після завершення кризи ми знову матимемо пік зовнішніх виплат, що завадить нам перервати співпрацю навіть після 2021 року.
І далі по колу...
ГОЛОС ЗВІДТИ
І Арбузов проти
Днями ситуацію зі співпрацею України та Міжнародного валютного фонду прокоментував ексочільник Національного банку часів Віктора Януковича Сергій Арбузов.
Саме Арбузова тоді вважали ставлеником «Сім’ї» та «смотрящим» за фінансовою системою України. Вважається також, що саме Арбузов був причетним до масового вивезення з України значної суми державних коштів.
Сьогодні ж Сергій Арбузов висловив свою думку з приводу заяви міністра фінансів Оксани Маркарової: відмова співпраці з МВФ може свідчити про сподівання нового уряду на інші джерела зовнішнього фінансування.
«Смілива заява міністра, яка розуміє, що, як я вже писав раніше — зараз рівень золотовалютних резервів України в 21 млрд умовних одиниць і 14 млрд умовних одиниць зобов’язань за зовнішніми виплатами до 2020 року, говорять про зовсім іншу картину», — пише чиновник, якого звинувачують у розкраданні тих самих золотовалютних запасів.
На його думку, існує домовленість про інвестування з боку США. «Навряд чи Китаю або РФ, — логічно продовжує Арбузов і додає: Вона (міністр фінансів Оксана Маркарова. — Авт.) сподівається на гроші від продажу землі і програми приватизації великих держпідприємств... Інших, нормальних, пояснень немає».
ТІЛЬКИ ШТРИХ
Тільки за добрива мінус мільярд
Яскравий приклад прорахунків української економіки — шалені обсяги імпорту у галузях, у яких ми маємо власне виробництво. Так, за вісім місяців 2019 року Україна імпортувала 3,61 млн тонн добрив на суму 955,3 млн доларів.
Експорт цієї продукції з країни склав 22,8 тисячі. За даними аналітиків, iдеться про: калійні добрива мінеральні або хімічні, яких ми закупили 138,3 тисячi тонн на суму 40,9 млн доларів, фосфорні добрива мінеральні або хімічні — 67,6 тисячі тонн на суму 15,9 млн доларів, азотні добрива мінеральні або хімічні — 1,29 млн тонн на суму 303 млн доларів, NPK добрива — 1,5 млн тонн на суму 595,5 млн доларів.
Утiм від липня в Україні діє заборона на ввезення мінеральних добрив iз Росії. Представники вітчизняного хімпрому хоча й вітають цю ідею, адже ембарго дозволило їм трохи розправити плечі, але при цьому заявляють, що ситуація може змінитися і РФ почне обходити заборону, нарощуючи поставки своєї продукції в Україну з інших країн, аби фактично обнулити ембарго України.
