Об’єднана громада дитсадкового періоду: Руське Поле як дзеркало реформи місцевого самоуправління

Не так багато голів сільрад зважилися зі старту адміністративної реформи відпустити звичні віжки управління громадою, добровільно передавши «булаву» першої особи об’єктивно масштабнішому лідеру самоуправління.

Голова донедавна Руськополівської сільради, що ввійшла до першої на Закарпатті Тячівської об’єднаної територіальної громади, Василь Васильович Мірявець — один iз таких унікумів.

Власне, це так типово — радісним натовпом галопувати за солодкоголосою сопілочкою крисолова...

А от швидко прорахувати доцільність вартісного об’єднання, яке сторицею перекриє всі особисті амбіції, — тут уже потрібна принаймні базова економічна освіта. Як у Мірявця, до слова...

— Я до 2015-го року був головою села, з 2006 року, — розповідає Василь Васильович переглядаючи у свій законний вихідний разом з оператором відеоспостережень учорашні вечірні записи. З’ясовують, хто насмітив біля Будинку культури, аби діяння не лишилося без адекватної «винагороди»... — У нас село було глибоко дотаційне: з мінімально необхідних для базового утримання 2 мільйонів 700 тисяч гривень місцевими податками і зборами ми збирали максимум 300 тисяч, усе інше нам додавали. Або не додавали...

— В основному, певно, робочі руки на заробітках у Європі?

 

— Так, у селі небагато людей, які працюють тут або в сусідньому Тячеві.

 

— А як виникла сама ідея щодо об’єднання з Тячевом та іншими селами?

 

— Після прийняття відповідного закону про добровільне об’єднання громад. Загалом є три фактори для початку об’єднання громад: або голова ініцітор, або ініціюють місцеві депутати, або це може бути довільна громадська організація, яка набирає необхідну кількість голосів. У нашому випадку ініціатором став я за підтримки депутатського корпусу.

 

— Тобто вас iз самого початку не лякало, що доведеться ділитися владою?

 

— Ні, я ніколи не тримався за цей статус. І ми були перші. Бо я зробив розрахунки в часовому розрізі: навіть iз тих 300 тисяч місцевих податків, що були в 2006 році, після перевиборів у 2010 році вже менше почали нам залишати, більше забирали в центр. Спочатку 12 видів податків залишали, потім потроху ледь не щороку забирали. На момент об’єднання з тих 12 залишилося лише 4! І коли я порахував, то в нас на власні потреби набралося вже заледве 157 тисяч iз трьохсот.

 

Зоя Михайлівна Банк надовго запам’ятала зими, коли чоловік вручну вирубував корчі понад 

Тереблею, щоб порятувати дитсадківську систему опалення. На щастя, останніми роками 

її садочок і утеплили, і забезпечили, і навіть облаштували незгірш найкращих столичних.

 

Семидесятирічна Наталія Гаврилівна Мошкола свого часу відвойовувала право свого дитсадка на існування, 

ледь не ночуючи у приймальній сільради. Тоді попередній голова села таки умудрився відхопити 

кільканадцять соток дитсадківської землі, виділивши «потрібним людям». У той час як виховательки носили 

з дому гречку діткам на сніданок. Сьогодні ж повар і власний кондитер першого дитсадочка щодня 

пропонують дітворі кулінарні шедеври.

 

— А потреби на утримання соціальної сфера — ті самі?

 

— Так-так. У мене тільки два дитячі садочки на території Руського Поля, а вони там «зверху» кажуть, що не закривають садочок, а просто не дадуть на них дотації! Ось познайомлю вас із двома завідувачками цих закладів — розкажуть, які стресові ситуації пережили, бо навіть приносили гречку з дому в садочок... Взагалі було три садочки, але один закрили — на місці, де він був, залишилися тільки руїни... І ось нам надійшла пропозиція щодо об’єднання від мера райцентру...

 

Вони саме об’єднувалися з селами Тячівка та Тячівські Лази, які дали згоду. Почали й ми з нашими депутатами обмірковувати все. Говорив iз мером, Іваном Івановичем Ковачем, запитав: чи можливо буде на інфраструктуру нам виділяти по мільйону гривень на рік? Він сказав, що можна. Ще й кожен рік наш бюджет гарантовано збільшуватиметься на 200 тисяч. Потім з’ясували питання, чи місцеві податки залишаться, як і були, для села. Узгодили все це.

 

— Тобто на всі пітання, які у вас були, відповідь влаштовувала?

 

— Так. Але були нюанси в самому кінці, коли ми пішли все узгоджувати з областю. Там уперто не давали дозвіл! Тоді й наші міська, сільська громади разом iз громадами Тернопільщини делегацією поїхали на Київ, на сесію Верховної Ради винесли це питання, сказали про те, що немає графіка тереторіального об’єднання громад, у нашої єдиної області нема перспективного плану... І парламент таки дав прямий дозвіл на об’єднання, тоді всі були дуже раді. Але все одно до цього року колишня облдержадміністрація гальмувала такі об’єднання.

 

Хоч ми встигли сповна використати його переваги. На сьогоднішній день зробили 4 кілометри центральної дороги, та 5 кілометрів вулиці Карпатськії, збираємося доробити цьогоріч ще 700 метрів. Ще у нас є шість дорожніх проектів: це вулиці Селянська, Лазівська, Карпатська до кінця, Шкільна та Пушкіна. Тільки на утеплення школи в цьому році у нас пішло 9 мільйонів гривень. Мали вибір: або витратити цей бюджет на дороги, або на школу. Депутати вибрали школу, а потім, коли ще будуть гроші, зробимо й дороги.

 

— Тобто, у вас щороку нові проекти?

 

— Так. Спочатку ми зробили в одному дитячому садочку капітальний ремонт всередині. Наступного року — такий самий внутрішній в іншому. Зараз робимо в обох садочках повний зовнішній ремонт: плитку поклали, доріжки, лавочки, зелені насадження... Робилося все не зразу, розбивали завдання на кожен рік, залежно від того, на яку суму можемо розраховувати.

 

Після об’єднання з різних бюджетів гроші почали надходити: з обласного і з центрального. Були різні програми. Ми старалися зробити проекти та надсилали програми на затвердження. Якщо потрапляли, то давали із співфінансуванням: було й 20 на 80, і 30 на 70... 6 проектів ще в нас є. Якщо буде матимемо можливість подати проект за тією чи іншою програмою, ми маємо що дати, маємо що показати.

 

Садочки зробили, у сільській раді всередині ремонт зробили, частину шляхів зробили... У нас у селі протяжність доріг 20 кілометрів, — разом iз присілками, де люди теж живуть. Треба вирішувати і питання ремонту доріг, і транспортного сполучення. Є в нас автобус рейсовий. 

 

— А шкільний?

 

— Якщо брати шкільний автобус, то його утримання обходиться дорожче, ніж укласти договір iз приватним перевізником. Треба рахувати кожну гривню і бути заощадливим. Є гроші — треба розумно їх розподілити.

 

— Я дивлюся, відеокамер спостереження у вас по селу  —до двох десятків?

 

— 19. Для безпеки, щоб виявляти крадіжки. Є три монітори: село одне, село інше, Тячів... Усі мешканці були зацікавлені це зробити. Зараз співпраця з міліцією активна. Багато вкраденого гарячими слідами знайшли: велосипеди, майно... Також можемо побачити, чи працює сільська амбулаторія. Є камери , зв’язані по всьому району (номер машини можна ввести, щоб знайти авто, яке перебуває в розшуку). У школі 11 камер всередині встановлені так, щоб зберегти двері, вікна, бо зробили ж і в ній капітальний ремонт за рахунок громади.

 

Дитячі садочки одного з найбільших сіл в Україні, Руського Поля, в яких виховується майже дві сотні діток, — окрема цікава історія. Збереглися вони великою мірою до моменту об’єднання завдяки волонтерству і самовідданості їхніх двох завідувачок — Мошколи Наталії Гаврилівни та Банк Зої Михайлівни. 

 

Садочки ще за попереднього голови хотіли закривати, бо не було за що утримувати. Завідувачки справді приносили з дому харчі для дітей, сім’ями рубали дрова, щоб не порозморожувалися взимку батареї опалення... Сьогодні вони із сумною усмішкою згадують ті часи. І не сумніваються: на своїй землі, у своїх громадах таки тільки спільнотою і розсудливим розумом можна вибудувати нормальне життєве середовище...