Нещодавно відшумів традиційний, а цьогоріч — уже ювілейний десятий Одеський міжнародний кінофестиваль, на якому було представлено цілу низку яскравих як кіно-, так і анімаційних стрічок. Однією з таких приємних несподіванок-відкриттів стало представлення студією анімації «Червоний собака» нового тизера українського повнометражного мальованого анімаційного фільму «Віктор робот», який свого часу став переможцем восьмого конкурсного відбору Держкіно.
Прем’єра стрічки запланована на 2020 рік, тож наразі триває активний процес роботи над фільмом. Над його створенням працює команда під керівництвом режисера Анатолія Лавренішина. Фільм розповідає історію пересічного робота-дезертира та маленької дівчинки, які вирушають у захоплюючі пригоди, аби знайти її дідуся у зламаному механічному світі: парочка зустрічає на своєму шляху перепони та одіозних персонажів, деякі з них говорять та співають голосами Dakh Daughters та Марка Галаневича («Даха Браха»).
Про перипетії створення нового українського мультфільму «Україна молода» попросила розповісти режисера цієї незвичайної анімаційної стрічки.
Головний герой — робот
— Пане Анатолію, чим можете зацікавити глядача до перегляду «Віктора робота»?
— У першу чергу, особисто мене зацікавила ця ідея тим, що це — фантастика, тож хотілося зробити посил про щасливе майбутнє: люди можуть досягнути чогось набагато світлішого і кращого ніж те, що маємо сьогодні. Ця історія розповідає про дитину з майбутнього, яка отримала життєвий досвід.
— Але ж головний герой робот!..
— Так, це така підмінка: ми слідкуємо за роботом, але саме емоційно історію отримуємо від дівчинки.
— Він розрахований лише на дітей чи до дорослих теж є посил?
— Сподіваюся, що дорослим сподобається, тому що ми від початку хотіли робити сімейне кіно. Щоб дітям була цікава історія й батьки могли побачити якийсь свій паралельний зміст.
Режисер Анатолій Лавренішин.
Фото з сайта cuti—sight.com.
— Як виникла ідея й хто її автор?
— На початку це був мій задум, і з’явився він із випадково підслуханої фрази у кафе, що всі, абсолютно всі довкола — роботи. У період, коли я закінчив інститут, уже розумів, що короткі метри можу робити сам, мені для цього не потрібні студії та продюсери. Але зловив себе на думці, що було б цікавіше створювати саме повні метри. Тож почав думати, як втілити задум у життя. На своє щастя, волею долі зустрів сценаристку Анастасію Добровольську, й вона мене запитала: чи дійсно я хочу робити мультики. Я відповів, що хочу. І ми почали обмінюватись ідеями. Тоді «Віктор» і став нашим «дитятком» (Сміється).
— Наскільки багато часу потрібно для втілення повнометражного анімаційного фільму?
— Загалом, виробництво можна втілити за два-три роки. Але у це виробництво потрібно увійти повністю готовим — зі сценарієм, із персонажами, з командою. У нашому випадку — це майже дванадцять років. Із них три останні роки я займаюсь як режисер лише цим фільмом, ми працюємо зі студією «Червоний собака».
Повнометражне кіно дуже заморочливе у плані організації виробництва, людей, адже треба зібрати кого потрібно, щоб зрештою все зійшлося відповідно до дедлайнів. Робота над кіно у нас уже закінчується — плануємо у вересні цього року зібрати весь матеріал і нарешті таки здати його в Держкіно, а далі — у прокат.
Майже сотня людей створює «Віктора»
— Наскільки велика команда потрібна для втілення повнометражного анімаційного фільму?
— Зараз над «Віктором роботом» на студії «Червоний собака» працює близько… сорока художників-аніматорів, ті, хто промальовують, заливають, роблять 3D, потім збирають все в один файл, також ще на відстані працює творча група: сценарист, композитор, звукорежисер, редактори. У результаті — близько ста людей бере участь у створенні цього фільму.
— Дотримуєтесь канонів класичної анімації?
— У нас більш авторська технологія, 2D з перекладкою. Я не дуже люблю 3D, і весь мій попередній досвід привів до того, що 3D — це не зовсім моя стезя.
— Але без фінансування проєкт був би «мертвим». Де знаходите гроші?
— Я шість років намагався знайти фінансування, звертався до різних структур. Та перше, де дали гроші (це відбулося внаслідок відкритого конкурсу) — було Держкіно. За що я їм дуже вдячний, адже це вже другий мій проєкт. До цього був короткий метр «Крамниця співочих пташок».
— Чи відчували цензуру з боку Держкіно?
— Я не відчував жодної цензури, окрім самоцензури. Раніше я багато займався рекламою — і там дійсно замовник дуже втручається у процес. Тут інша ситуація — концепція з будування культури не допускає втручання, якщо держава дійсно хоче розбудовувати культуру.
— У новому тизері «Віктора робота» співають Dakh Dаughters. Чому саме вони і як вони співзвучні з цим фільмом?
— Співзвучні вони прекрасно, мені дуже сподобалось, як вони це співали. До речі, з Танею Гаврилюк, солісткою Dakh Dаughters ми працювали ще на «Крамниці співочих пташок». А тут виникло питання, хто б озвучив усіх роботів, і Dakh Dаughters одразу ж спали на думку, адже хто ж іще це так чудово зробить, як не вони. Це було дуже велике задоволення — з ними співпрацювати.
— Уже не секрет, що самого деструктивного героя озвучує Марко Галаневич із гурту «Даха Браха».
— Так, це удача. Дякуючи Антону Байбакову, нашому композитору, який знає музичну богему. Мене вразило, що Марко дуже пластичний, він міг робити з голосом усе, що захоче, як справжній актор. Бо мене лякало, що зараз прийде якась людина з «Даха Браха» і буде мені співати лише «Даху Браху». Але виявилось, що Марко зовсім не такий, він відкритий, і це мене в першу чергу в ньому підкупило. До речі, на початку ми довго не знали, що робити з цим негативним персонажем, щоб він не був таким картонним, хотілося вдихнути в нього життя. І вирішили погратися, що це цабе — така напівзламана іграшка. У якісь моменти він страшний, у якісь, навпаки, стає божевільним, метушливим і смішним. Марко це зрозумів і чудово втілив.
— Перед тим як узятись за повний метр, ви працювали над короткометражками. Я була вражена, коли побачила вперше анімаційний фільм «Крамниця співочих пташок». Він мав великий успіх та визнання вітчизняних і міжнародних фестивалів. У чому його особливість та який посил до глядача?
— Це була дуже експериментальна річ, тому що хотілось знайти якусь нову технологію в анімації, щоб були відзняті реальні люди, але замість їхніх людських голів були приєднані пташині голови, а у пташок, навпаки, були обличчя людей. І в цьому я вбачав особливий сенс, тому що там люди їдять пташок, а пташки тікають від людей. А посил був — зробити фантастику. Це про людство, яке досягло свого мурашиного перфекту, далі немає куди розвиватися, і що людям робити в цій ситуації? І у мене була історія про те, як людина втекла від цього мурашника і стала абсолютно вільною.
На студії «Червоний собака» працюють найкращі
— Наскільки глядачі готові йти на кіно, яке заставляє думати?
— Певні глядачі цього потребують. Я точно знаю, що дуже багато людей хочуть не просто провести півтори години в кінотеатрі, щоб поїсти, погігікати й піти додому ні з чим, адже у них є інтелектуальна потреба. Але тут питання, як донести до них, що є такий фільм, тому що в сучасному хаосі інформації, який агресивно щось розповідає з усіх боків, дотягтись до людини — це завдання фантазії, навіть якщо маєш усі інструменти.
— Для створення анімаційного фільму, як ви казали, потрібна досить велика кількість людей. Яка ситуація зараз із аніматорами в Україні? Що це за люди, які створюють мультфільми?
— Ще з інституту пам’ятаю тезу про те, що українські оператори й українські аніматори — це найякісніше, що є в українській кіноіндустрії, багато з них виїжджають до Голлівуду, в Європу. Українці швидко освоюють технічні професії. Наприклад, ми зараз робимо повнометражне кіно, у нас на студії «Червоний собака» працюють найкращі аніматори, які є нашим професійним центром, та в цей центр увійшло багато людей, які прийшли на студію, не маючи ніякого досвіду і за пів року освоїли на стажуванні у більш досвідчених аніматорів це мистецтво. Потім такі люди йдуть в комп’ютерні ігри, рекламу або виїжджають за кордон.
— Що потрібно для розвитку української анімації й щоб таланти її не полишали?
— У першу чергу, це стабільне фінансування. Але, звичайно ж, державне фінансування — не панацея. Хоча, після того, як ми отримали бюджет на наш фільм, я як режисер відчуваю повну відповідальність за те, що це має бути якщо не блокбастер, то хоча б якісне та цікаве кіно. Це ми й намагаємося зробити за допомогою усіх спеціалістів, які є на студії. Хочеться, щоб з’явилось конкурентне середовище для комерційної повнометражної української анімації, щоб вона вийшла у світовий прокат, і тоді з’явиться можливість залучати набагато більше людей.
— Що вас надихає у творчості й що б ви порадили нашим читачам подивитися?
— Починаючи з «Острова собак», я передивився усі фільми режисера Вес Андерсона, й мене надзвичайно вразив розвиток самої думки людини, його прийоми, що повторюються із фільму в фільм. Видно, що у свої стрічки режисер, розповідаючи історії, вкладає якусь частинку себе.
Із радянських фільмів, у рамках «Віктора робота», найулюбленіший — «Таємниця третьої планети». Це фантастика, яку ти чекав у дитинстві кожні вихідні по телебаченню. Також із улюблених — лялькова анімація про домовичка Кузю. Із наших українських — «Острів скарбів». Пам’ятаю, це був такий спалах, зрив мозку. Звичайно ж, про козаків. Це все дуже улюблене та близьке. Загалом, ми з дружиною намагаємося показувати дітям різні повнометражні анімаційні фільми, які нам подобаються, — вони передивились всі фільми режисера Хаяо Міядзакі, французькі дитячі анімаційні фільми, в які ти і сам, будучи дорослим, закохуєшся.
