Владний режим в Україні давно втратив би рештки того, що зветься «людським обличчям», але ж в очах Заходу нашим можновладцям так хочеться виглядати цивілізованими. А для цього треба постійно демонструвати відданість західним стандартам, у тому числі у сфері інформаційної політики. Де режим виступає прямим, хоча й недолугим, епігоном своїх попередників. Ті стверджували, що в нас цензури немає — і ці з усіх сил пнуться довести дану тезу.

«Ну і що з того, що ви штампуєте ті звернення? Їх же все одно ніхто не читатиме!» — обурювалася колись під Верховною Радою одна з тих жіночок, які приходять до парламенту хапати за руки депутатів у надії отримати від них бодай якусь допомогу. Той нардеп, до якого вона підійшла зі своєю проблемою, обіцяв надіслати з цього питання звернення до міського голови, а зневірена пані була переконана, що зі звернень однаково жодної користі немає: «От якби ви самі приїхали та подивилися як ми живемо...» Щиро кажучи, у чомусь вона мала рацію: зазвичай офіційні установи у відповідь на депутатські звернення обмежуються стандартними відписками, і все залишається по-старому.

Зазвичай силовики та судді в Україні йдуть слід у слід. Що встановить слідство — те візьме за основу і Феміда. Звичайно, бувають і винятки, як у справі «Тимошенко—ЄЕСУ»: там попри всі наголоси, котрі розставляла Генпрокуратура, Апеляційний суд Києва виявився «глухим» до натяків і постановив кримінальне провадження проти лідерки БЮТ та її чоловіка закрити. За що, щоправда, згодом і поплатився. Але — це окрема історія, потрібна лише як приклад та прелюдія до іншої справи.