Програму «МІА» побачать у Житомирі, Рівному, Львові, Луцьку, Тернополі та інших містах. МІА — це нік Марії в інтернет-чатах, його довелося розсекретили, коли вийшов її альбом, на обкладинці якого красувалося це незрозуміле слово. У 2002 році в Міжнародному центрі культури та мистецтв Бурмака дала величезний концерт, який теж називався «МІА». І ось тепер продовженням його стане ця жовтнева поїздка Західною Україною. Щоб дати можливість Марійчиним прихильникам більше дізнатися про її концерт і плани на майбутнє, ми запросили співачку до редакції «України молодої».
— Маріє, чому така перерва між концертом у Києві і туром?
— Я дуже готувалася до того київського концерту, на нього було покладено багато зусиль і коштів. Таких концертів у той час наша столиця мало бачила. Був оркестр, прекрасні декорації, балет. Я виконувала найкращі в моєму репертуарі пісні та ті, що ввійшли до альбому «МІА». Відбувся концерт, і на деякий час я підвела для себе риску. Йшов Новий рік, у мене — різдвяна програма, «МІА» довелося відкласти. Записала лайвовий альбом «Із янголом на плечі». Потім стало літо, а влітку турів ніхто не робить. Тому я не вважаю, що це велика перерва між київським концертом «МІА» та цим моїм туром.
— Як будуть проходити концерти по містах? У планах є щось ексклюзивне?
— Щодо концертів, то вони не повністю будуть повторювати сольник. Деякі пісні абсолютно нові. Наприклад, щойно записана «Не бійся жити». Ось буду робити запис «Я можу розбити скло». Дуже люблю теж ніде не записану пісню «Той, той». Водночас прозвучать і давніші хіти: «Чорні черешні», «Сонцем, небом, дощем» та, звісно, багато інших.
Правда, такого великого концерту, як у Міжнародному центрі, ми зробити не зможемо. Мою поїздку спонсорує фірма «Оріфлейм». Вона дає значні кошти, але хотілося б їх витратити на кращу апаратуру, а не, скажімо, на декорації чи балет. Якщо на пісню «Ангел-охоронець» ми раніше запрошували симфонічний оркестр, то тут такого зробити не можемо. Зате глядачів чекають приємні сюрпризи і подарунки.
— Маріє, ходять чутки, що ти змінюєш імідж...
— Ой, ти знаєш, я взагалі боюся слів «новий імідж», «новий образ». Бо «МІА», та й уся моя музика, вони природні. Я і п'ять років тому не намагалася кимось бути, а була собою. Знаю, що багато людей мене сприймали як дівчину з гітарою. І на концертах, коли я виходила без неї, запитували: «А чого ти без гітари?». Потім про мене заговорили як про «королеву фолкових балад». А насправді те, що я виконую зараз, більше вже ейсі-джаз, софт-рок. Я намагаюся іти попереду очікувань. А щодо чуток... Може, це сталося тому, що я змінила стиліста. Працюю тепер зі Світланою Власюк. Вона стиліст у «Тартака» й «ТНМК». Нова людина, а значить, і нове бачення мого стилю. Тільки ж я все одно залишаюся тією самою. От нещодавно виступала в Росії, мені глядачі так і сказали.
— А які враження від «російської» поїздки?
— Просто супер! Ми були в Сибіру, в Сургуті. Уявляєш, там знають тексти моїх пісень. Сибіряки подарували мені срібну троянду і мішечок кедрових горіхів. Було дуже приємно. Захотілося ще більше працювати. Я вже таки подумала, що от маю пісень десь на два альбоми, а за них взятися нема часу. Просто завжди в роботі. Й ця робота не припиняється. З'являються нові пісні,i так завжди.
— Марічко, де шукати тексти твоїх нових пісень?
— Ну зовсім забула. В мене приємна новина для моїх шанувальників. Нарешті маю «повісити» на своєму сайті www.burmaka.kiev.ua тексти нових пісень. І взагалі його оновлю. А поки що, коли хочеш, для «УМ» слова ще не записаної пісні «Той, той». Останнім часом це моя улюблена. Навіть їду в машині — наспівую. Нехай ваші читачі співають разом зі мною.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
