Доброго дня, рідні мої молодоукраїнці. Мої однодумці, як усе-таки чудово, що ви залишаєтеся для нас, читачів, завжди молодими, з жагучими серцями, незламними в боротьбі за українськість!
Війна з одвічним російським окупантом триває.
Стрімко летить час, і ось уже сини й доньки багатьох моїх друзів і побратимів, котрі геройськи загинули за нашу вільну й суверенну Україну, готуються стати першокласниками.
Як практичний психолог гімназії добре знаю всю значущість для шестиліток цієї події, їхні мрії, уподобання, страхи, очікування, неоднозначність їхнього емоційного стану.
Багато їх піде до школи золотавого дзвінкоголосого вересня. Ось і Сашко Усс, син полеглого під Іловайськом Степана Усса, вже недочекається початку школярського життя. (Військовий медик Степан Усс, рятуючи поранених побратимів, був прошитий ворожими кулями).
Майже все готове до школи. Цього року до світлої класної кімнати Градизької школи, що на Полтавщині, де навчався Герой України композитор Олександр Білаш, заведу його я. Разом зі збентеженим Сашком розділять піднесеність цього дня рідні та близькі, друзі, воїни-побратими, однокласники, велика селищна родина.
А ще чорноокий, витончений хлопчина знає, що поруч відчутно й незримо присутній батько-герой. Кмітливий, життєрадісний Сашко мріє стати будівельником — уже сьогодні він бачить нові міста майбутнього.
Сину Героя, кожному першокласникові, відважні батьки яких полягли у боях із путінськими загарбниками, залишаються незламними у ворожому полоні, присвячую свої поетичні рядки «Я до школи іду, Україно!».
А ще хочу попрохати молодих людей бути виваженішими й скромнішими, пам’ятати, що триває драматична війна за наш цивілізаційний вибір. Не викидайте на салюти в небо української розтерзаної держави сотні тисяч гривень, що так потрібні сім’ям убитих та пораненим воїнам, їхнім дітям, котрі готуються до школи. Давайте подумаємо про них і замість гучних та недоречних сьогодні сімейних розваг підтримаємо кожного школяра наших мужніх, самовідданих захисників. Думаю, це буде справедливо, по-християнськи, по совісті.
Сину Героя присвячується:
Я до школи іду, Україно!
Стигнуть вишні в саду у бабусі.
Я до школи хутчіше зберуся.
У портфелик вкладу свої речі
і скупаю в Дніпрі своє серце.
Я до школи піду, як дорослий!
Вже над селищем сонце високе.
Поруч завжди дідусь і бабуся.
І святкова матуся й незримо —
татусь мій!
Стану я будівельником щастя!
Буду вчитися жити по правді,
як батько!
Буду жити, як він,
І боротись, і мріять, і діять.
Я до першого класу іду,
Україно!
Василь КАЛЧУГІН
Глобине, Полтавська область
