«Будеш великою людиною»
Мою співрозмовницю Тамару Мамедову — молоду, вродливу, смагляву українку з блакитними очима — теж називають волхвинею. Свою нетипову смаглявість пояснює тим, що колись дуже давно її прапрапрабабцю взяли в ясир татари, що ординською навалою топтали тоді наші села. Але бабця втекла чи то з Криму, чи то зі Стамбула, і «в пелені принесла» смагляволицю дівчинку з блакитними очима. З того часу в роду ці дві характерні прикмети й не переводяться...
Тамара, в дівоцтві Лясковська, народилася й виросла в селі Бишів Київської області. Потім вийшла заміж за Ельшана Мамедова — хлопця зі знатного азербайджанського роду. Разом вони побудували хату, народили двійко синів. На батьківщині чоловіка, в Азербайджані, її теж добре знають як велику українку, наділену Даром Божим, бо зцілила дуже багатьох людей. Там навіть книжка про неї вийшла — азербайджанською, рідною мовою її чоловіка.
Про свій дар Тамара вперше дізналася від Діда Петра — провидця, мислителя, народного цілителя Петра Утвенка з села Дивин Брусилівського району, що на Житомирщині. Він відійшов у вічність ще в 2004 році. «Але його дух, енергетика буде ще довго зцілювати людей...» — цитую Олександра Михайлюту з книжки «Дід Петро».
«Моя ти волхва», — сміявся Дід, відповідаючи на мільйони запитань про космічне і земне маленької дівчинки Тамари, наділеної від природи надзвичайними здібностями, які Дід ясно бачив, бо й сам був неординарною особистістю. Вона частенько приїжджала до нього «за наукою», коли він зцілював чи вчив нужденних, що безкінечним потоком долучалися до його невичерпного джерела духовності і добротворення.
«Будеш великою людиною!» — казав Дід. Пророцтво справдилось зі стовідсотковою точністю. Її знають у США, Європі, в країнах Закавказзя і на Близькому Сході. Їй неодноразово пропонували переїхати з родиною в інші країни світу. Відмовилась. Сповідує давньоукраїнське: «Де народилась, там і пригодилась».
Телевізійні шоу — це «ловіння душ»
«Мене виховувала бабуся, — каже Тамара. — В дитинстві я зрозуміла, що одна в усьому світі, і хотіла стати монахинею. В Києво-Печерській лаврі мені дали Біблію, Псалтир, я все прочитала. А потім дядько поїхав у Київ, переговорив з настоятелем — і мене не прийняли. Рідні возили мене до різних ясновидців. Джуна сказала, що я «не від світу цього». Прочитала «Веди» і масу іншої духовної літератури. Медитувала кожного ранку. Вела дуже велику роботу над собою і сказала собі, що в мене у житті складеться все добре». Так і сталося.
Вона не рекламує себе, відмовляється вже декілька разів поспіль від участі в телевізійних шоу, бо вважає це використанням новітніх технологій в інформаційному просторі: «ловінням душ» чужинцями для збагачення. А це нижче її гідності, честі. Це потурання її ідеалів, переконань, в жертву яким вона приносить усе особисте.
Як до живоносного джерела, люди їдуть до Тамари безперервною вервечкою звідусюди втолювати свої серця, зцілювати свої тіла і душі. «Звідки вони беруть телефон, як вони дізнаються про мене — не знаю», — посміхається степова красуня, — мабуть, «циганська пошта» добре працює».
Все життя Тамара веде потужну роботу над собою: колосальну роботу душі. «Я кожен день прошу прощення у всіх, молюсь за тих, кого лікую, дякую Господу за все, що дав у цьому дні, і прошу на завтра гарного дня, — каже Тамара. — Таїнство сповіді: сповідуватись, причаститись — це дуже важливо! Це значить почистити душу, а тіло відродиться, здоров’я повернеться!»
«У нас у роду, казала бабуся, — продовжує Тамара, — був чоловік, що одного дня покинув родину: дружину і трьох синів, — і пішов на Січ. Там він багато молився. До жінки більше ніколи не повернувся, а за дітей не забув. Коли вони підросли, то не хотіли матері допомагати, лінились. Тоді він їх по черзі забирав на півроку на Січ, а назад вони повертались зовсім іншими. Він їх дух там сталив, а тіло кріпло: ставало гарним, міцним, здоровим. Найменший не захотів бути вдома з матір’ю і повернувся до батька. Кажуть, він там чи в школі, чи в церкві книжки переписував, перекладав. Бабця розказувала, що поки вони до батька на Січ не пішли, то були тілесно кволі, слабі, миршаві».
Як дерево — кроною в небо, а корінням у землю, заглиблюється українська волхвиня Тамара в рідну землю свою. «Цієї весни з батьком, — згадує вона, — на сільському кладовищі віднайшли могилу прадіда. Позначили і впорядкували її. Батько плакав. Це той мій прадід, якого розкуркулили, який відсидів і повернувся додому. А помер на печі з голоду, бо принципово відмовився рабувати за три копійки на радянську владу». Ось вона, українська честь і гідність! Ось він, національний український характер!
«Україна відродиться через 50 років», — пророкує волхва. І чомусь саме їй хочеться вірити...
«Не роби зла, воно повернеться»
Декілька років тому кілька разів поспіль їздила волхва Тамара в Житомир рятувати людей, що мешкали в багатоповерхівці і вимирали родинами. Будинок був побудований на місці зруйнованого в 30-ті роки православного храму. Там же був цвинтар, на якому покоївся прах священників, найімовірніше, вбитих чи закатованих. Відмолила, відробила гріхи попередніх поколінь. Перервала ланцюг зла. Життя в будинку нормалізувалось.
«Не роби зла. Воно повернеться. Як не на тебе, так на твоїх нащадків», — говорив дід Петро, таїна таланту якого глибинна і непізнана. Від свого діда, свого духовного наставника, Тамара і зараз отримує поради. Як? То тільки їй відомо...
