Нещодавно вийшов документальний фільм про 72-гу окрему механізовану бригаду імені Чорних запорожців. Стрічка розповідає про бойові епізоди з весни 2014 року, коли військовослужбовці частини вийшли з Білої Церкви на Київщині і після цього повернулися в пункт постійної дислокації тільки через три з половиною роки. Це — не єдина, але найдовша ротація, про що йдеться у стрічці «Шлях Чорних запорожців».
«У 2015—2016 роках я служила в 90-му окремому аеромобільному батальйоні імені Героя України Івана Зубкова. Тоді підрозділ воював у гарячій авдіївській «промці». Коли вже демобілізувалася і знову стала волонтером, то якось проїжджала повз те місце і побачила, що хлопці 72-ї бригади будують меморіал, — розповідає автор ідеї фільму Тетяна Примак. — Ще війна не закінчилася, а вони залишають пам’ять про загиблих у граніті. Це мені дуже близько, адже за моєї ініціативи в Костянтинівці було споруджено Алею пам’яті 90-го батальйону. Тоді я вирішила звернутися до своїх друзів, щоб увічнити героїв і в документальному фільмі. Відразу з цією ідеєю пішла до Олексія Гончарука, котрий був режисером стрічки «Я піду за сонцем» про мій 90-й батальйон, а також був одним із головних авторів документальних робіт «Аеропорт. Той день» про «кіборгів» і «Рейд. Сила нескорених» про десантників, які воювали в тилу ворога. Разом зібрали команду, яка суто на волонтерських засадах взялася за створення стрічки «Шлях Чорних запорожців».
Для зйомок стрічки записали десятки інтерв’ю бійців.
«Назву теж запропонувала Тетяна, і таким чином вказала змістовний напрямок, що потрібно зв’язати покоління захисників — кінного полку Чорних запорожців Армії УНР і 72-ї бригади ЗСУ, що зараз носить ім’я славетних прадідів. Отже, ми почали працювати восени 2017-го, — каже режисер Олексій Гончарук. — Кожен вкладав, скільки міг: знімальну техніку використовували свою або безоплатно брали у друзів, один волонтер давав автомобіль, інший його заправляв, а коли приїжджали до військових, то вони, безперечно, не залишали нас голодними. Допомагала Національна федерація самбо України, де я працюю. Самбо — прикладний вид єдиноборств, використовується у силових структурах, до того ж у нас є спортсмени, котрі служили в АТО, серед них є й медалісти чемпіонатів світу і Європи. Підтримку надала і громадська організація «З країною в серці», яка постійно надсилає необхідні речі на фронт. Під час зйомок ми побували в окопах під Авдіївкою і Світлодарськом, на полігонах під Білою Церквою і Гончарівським».
У фільмі знайдемо не одну паралель з епізодами з життя кінного полку Чорних запорожців, що 2019 року святкує століття від свого офіційного заснування. 72-га бригада до кінця літа 2017-го була «Красноградсько-Київською», а 23 серпня з нагоди 26-річчя Незалежності України і заради відновлення традицій національного війська Указом Президента України Петра Порошенка частина отримала ім’я Чорних запорожців.
— Ще із 2014 року бригаду за незламний характер ворог назвав «чорною». А тут доля мене звела з Романом Боровиком, головою товариства «Чорні запорожці», — повідав поет, музикант і волонтер Валерій Мартишко. — І ми вирішили поєднати звитягу поколінь, звернулися до тодішнього командира бригади Андрія Соколова, котрий підтримав цю ідею і довів її до президента. Було це саме 2017 року, коли частина воювала в Авдіївці, де і вручили новий прапор. До того ж за власний кошт видав книжку «Чорні перемагають», яку написав Роман Коваль. Вона має так званий «захалявний» формат, і близько тисячі примірників відвезли хлопцям в окопи.
Фільм уже почав свій шлях в ефірі. Його показуватимуть всеукраїнські і регіональні канали, також організовуватимуться «зальні» презентації. Тому підготовлено дві версії «Шляху Чорних запорожців»: для ТВ — 48 хвилин, для показу в залі — 1 година і 3 хвилини.
Для стрічки з героями фільму записали близько трьох десятків інтерв’ю. Утім увійшли у фільм вони далеко не всі. Команда творців сподівається, що після завершення війни на нашу користь усі свідчення учасників увійдуть у великий альманах з умовною назвою «Війна з Росією у ХХІ столітті». n
