Цьогоріч, 20 серпня, виповнюється 120 років від дня народження українського художника Олександра Саєнка. Нагадаємо, що сторіччя достойника, чиє ім’я внесено до офіційного списку видатних діячів світової культури, відзначали на міжнародному рівні за рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО як пам’ятну дату календаря цієї організації.
Нині до програми відзначення у рамках проекту «Золоте перевесло творчості династії Саєнків» входять художні виставки у музеях Києва, Чернігова, Канева, Харкова, Борзни і кількох європейських країн, урочистий вечір, тематична міжнародна наукова конференція та конкурс на кращий твір, присвячений творчості родини. Проект також передбачає пленер скульпторів на території музею-садиби Олександра Саєнка, видання книг «Пам’ять роду. Епістолярії. 1888–2018» та «Музейні колекції творів династії Саєнків».
Привідкриємо трохи біографії Саєнків, чиє життя переплелося із Кулішами. Вони ж бо не лише знали і шанували видатного діяча в історії української культури Пантелеймона Куліша, зачитувались його творами, а й приятелювали з його дружиною-письменницею Ганною Барвінок. Інакше і не могло бути, адже Ферапонт Петрович Саєнко — батько майбутнього художника Олександра Саєнка належав до прогресивної інтелігенції, майже двадцять років учителював у школах Борзнянського повіту Чернігівської губернії. У цей час зустрічався з Пантелеймоном Кулішем, а згодом очолив Школу садівництва, городництва та бджільництва.
Допомога синові заарештованого сусіди
Смілива і благородна людина Ферапонт Петрович Саєнко учив своїх учнів бути чесними й мужніми, любити свою землю; не лише давав їм професійні знання, а й знайомив з передовими ідеями, що проповідувались у той час, з літературою, яка відтворювала ці ідеї, зокрема творами Тараса Шевченка та Пантелеймона Куліша. За демократичні погляди та участь у повстанських подіях 1905—1906 років був заарештований і засланий царським режимом на Північ — до далекої Пінеги Архангельської губернії.
Так у 1932 році Олександр Саєнко зобразив проїзд Борзною Тараса Шевченка
на весілля до Пантелеймона Куліша.
Ферапонт Петрович мав тісні контакти з громадськими діячами Чернігівщини, серед них була Ганна Барвінок, яка щиро шанувала його подвижницьку діяльність на ниві створення Школи садівництва. «Се Бог послав для користі людської нам терплячого працівника, земляка добродія Ферапонта Петровича Саєнка, котрий от зорі до зорі ... культивує той сад, що колись був трухлий-похилий...» — писала письменниця 1902 року в оповіданні «Садовнича школа». — Провідіннє дало йому духовну та фізичну силу оживити безплодну землю ... і зробити таку принадну і корисну людям школу. Багато молоді заохочено до приємної і здорової діяльності, вбачаючи перед собою такого вчителя, що з його рук усе так, як із води йде».
Ганна Барвінок часто бувала у Школі садівництва у Ферапонта Саєнка та його родині. Коли продала свій відбудований будинок у Мотронівці, спочатку, як згадував Олександр Саєнко, переїхала зі своїми пожитками до садиби Ферапонта Саєнка. Але жила там недовго. Михайло Кочубей запросив її до свого маєтку в Кінашівку. Після арешту Саєнка-старшого опікувалась його дітьми, особливо найменшим у родині Сашком, який у ранньому дитинстві (ще не було двох років), перехворівши на скарлатину, втратив слух і мову.
Відвідуючи родину Саєнків разом із петербурзьким юристом Петром Ге — сином видатного художника Миколи Ге, Ганна Барвінок помітила у Сашка потяг до малювання. Порадила Мотроні Іллівні віддати сина до Петербурзького імператорського училища для глухонімих. А коли дізналась, що у сім’ї бракує коштів на далеку поїздку, дала гроші, аби Сашко міг отримати освіту.
Інтер’єр господи Білозерських — батьків Ганни Барвінок. Акварель Олександра Саєнка 1927 р.
Упродовж життя Олександр Саєнко був вдячний Ганні Барвінок за її доброчинність. І коли створювався Художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника Олександра Саєнка» у місті Борзна на Чернігівщині, чільне місце в експозиції було відведено двом портретам — Мотрони Саєнко і Ганни Барвінок — двох жінок-українок, які вивели майбутнього художника на шлях життєвий і творчий.
У спогадах Олександра Саєнка залишились враження від відвідин ним музею Пантелеймона Куліша у Кінашівці. «Під час літніх канікул я часто бував у приятельки батька, відомої Ганни Барвінок. В її невеличкому музеї пам’яті Куліша я мав можливість копіювати старовинні гравюри відомих майстрів-художників». Цікаво, що для цієї роботи вона давала хлопцеві папір і олівець. А виконаний малюнок залишала собі на згадку. «Ті години, що я працював над копіями в її кімнаті, оздобленій рушниками, буду завжди пам’ятати», — писав Олександр Саєнко.
У мистецькому доробку художника є серія акварелей та рисунків 1938—1947 років, присвячених перебуванню Тараса Шевченка у Мотронівці під час весілля Пантелеймона Куліша та Олександри Білозерської, де він був за старшого боярина («Борзнянським шляхом», «Виїзд Т. Шевченка з Борзни на весілля до хутора Мотронівка», «Садиба Білозерських на хуторі Мотронівка»). У них яскраво відтворено сцени весільного дійства, зустрічі поета з друзями та селянами, а також детально передано інтер’єр будинку родини Білозерських, наповнений творами народного мистецтва. У 1936 році митець вирізьбив погруддя Пантелеймона Куліша з дерева, єдиний скульптурний твір у його доробку, який нині представлено у Музеї Олександра Саєнка.
На святого Пантелеймона — до могили Куліша
Художник постійно відвідував могилу Пантелеймона Куліша, незважаючи на сувору заборону. Про це згадує у своєму листі 1991 року вчитель Олександр Бондарівський: «У роки НЕПу щороку носив картину на панахиду по Паньку Кулішу в х. Мотронівку, бо дійсно 5 чи 4 роки сходились тисячі людей з Борзни, навколишніх сіл як Оленівки, Кінашівки й повіту, Ніжина й на високому дерев’яному хресті привішувалась картина праці Вашого тата «Як волами везли домовину П. О. Куліша».
У бібліотеці родини Саєнків було зібрано майже всі видання творів Пантелеймона Куліша. При створенні циклу «Козаччина» митець активно користувався літературною спадщиною письменника, надихаючись історичними подіями та художніми образами.
Олександр Саєнко, мій батько, виховував мене у глибокій шані до Пантелеймона Куліша і Ганни Барвінок, ділився спогадами про зустрічі з письменницею і його благодійницею, а коли мені виповнилось десять літ, вперше повів у серпневий день на святого Пантелеймона до могили Куліша і Білозерських. Пізніше я прочитала їхні твори. Найбільше враження справив на мене Куліш-поет, його лірико-поетичні образи, які відтворюють українську ментальність — щирість і романтичність душі. Оповіді «З народних уст» Ганни Барвінок про життя селян, нелегку жіночу долю формували мої уявлення про минуле рідного краю — Борзнянщини та Сіверщини.
Пишаюся тим, що мій рід знав і шанував подружжя Кулішів, вдячна батькові, що зумів зберегти пам’ять і передати мені почуття поваги до великих земляків моїх, їхньої літературної спадщини. Нині долею судилося мені долучитись до утвердження осяйних імен у національній культурі — Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, нині відомого в Україні і світі Олександра Саєнка, а в день вшанування пам’яті видатного українця Пантелеймона Куліша з нагоди 200-річчя від дня народження подарувати твори Олександра Саєнка Музею-заповіднику «Ганнина Пустинь» в Мотронівці й покласти на святі могили квіти — українські соняхи.
Ніна САЄНКО,
засновниця музею «Садиба народного художника України Олександра Саєнка»
