Ідея, що змінить усе: як націоцентричний досвід розбудови Ізраїлю міг би згодитися Українi

Нещодавно Кнесет вперше у світовій державотворчій практиці ухвалив Основний закон, яким закріпив за державою Ізраїль статус національної держави єврейського народу та виняткове (ексклюзивне) його право на самовизначення в своїй країні.

 

Ми не раз ставили на всеукраїнський порядок денний проблематику розбудови національної держави Україна в сучасному її ворожо-агресивному оточенні.

 

При цьому наголошувалося, що за цієї північносусідської небезпеки та слабкої у військовому плані держави Україна безпека інформаційного простору, її ефективність залежать не від економічних факторів чи природних ресурсів країни. 

 

Нині Україна — в ексклюзивній небезпеці. Адже немає в світі держави, на яку б напав сусід-агресор, який, чи не щодень убиваючи її захисників, цинічно втулює світові інформаційну брехню — всередині України йде громадянська війна.

 

Дедалі стає очевидніше, що гібридна війна, розв’язана Путіним проти неї, жорстоко мстить, якщо своєчасно не замислитися над її інформаційною природою — «хто, як, кому, через які канали і яку інформацію, з якою інтенсивністю та метою» поширює в українському національному просторі. Паче того, цю війну, що йде вже шостий рік, переможно, відповідно до національних інтересів України, — швидко не закінчити.

 

А чи українці серйозно задумуються: що є наративом російської пропаганди, що і хто йде наперед «руского міра»? Поперед цього злочинного світу йдуть не «зелені чоловічки» і не танки, а шовіністична російська ідея з імперсько-демагогічними, традиційно самодержцями накресленими «духовными скрепами» — «Как обустроить Россию»; мабуть, загарбаними землями та людьми, яких Путін «ощасливлює» новими паспортами. Звісно, паспортизація йде паралельно з обманом і завоюванням «всего міра», але в Грузії, Україні — імперський реванш реально почато, червоні лінії давно пройдено.

 

Сусід-агресор нахабно гальмує розвиток нашої державної самостійності, ширячи потужний антиукраїнський асиміляційний контент, інформаційні фейки, підсилюючи проти нас гібридну і гарячу війну. При цьому північний сусід далі цинічно вважає себе «старшим братом», великоросом, хоча насправді — Каїн, який не лише перериває, а й постійно розмиває національну нашу ідентичність через домінування своїх ЗМІ, телеканалів, фільмів, пропаганду «русского міра», прискорюючи роздачу паспортів.

 

Тому в Україні мають функціонувати націоцентричні закони, які захистять корінну націю, надавши ексклюзивне право збудувати національну Державу, що усуне злочинну практику асиміляції народу, який дав назву державі в центрі Європи.

 

І, нарешті, перерве багатовікове пригнічення розвитку української мови, яке продовжується нині через принизливе виділення для неї квот в українському інформаційному просторі, знищить регіональні бар’єри книговидання, інші шляхи багатовікової імперської денаціоналізації. Українці мають ексклюзивне право захищати свою національну ідентичність, свої природні духовно-культурні цінності не лише як додану вартість відродженої своєї держави, а й усіма засобами зміцнювати імунітет до русифікації та федералізації.

Рушійною силою ексклюзивності розвитку національного є кожна нація. Водночас критерії такого розвитку — різноманітні, починаючи від творення, збереження тотожності нації, її мови, релігії аж до захисту атрибутів державності від агресора.

 

Без усвідомлення цього спільнотою важко усунути джерела чи то національних глобальних небезпек, чи то регіональних бар’єрів розвитку українців у вільному світі культурного різноманіття, залучення національних еліт, духовно-інтелектуальний потенціал суспільного загалу до подолання зла гібридизації.

 

Ба, більше, ексклюзивні фактори, інклюзивні інститути не повинні розмивати національну і демократичну сутність традиційних інститутів, чинних норм і правил, Національну Ідею народу.

 

При неповазі до них не вдасться ліквідувати регіональні бар’єри чи екстрактивні інститути прориву України на світові простори, зробити цю Ідею універсальним маркером дорожньої карти вступу в НАТО, ЄС, чинником трансформації екстрактивних інститутів в інклюзивні, згуртувати націю, підвищити безпеку тощо.

 

Вибір економічних теорій (ліберальної, консервативної, інноваційної, інформаційної, цифрової чи будь-якої іншої, навіть вельми модерної на кшталт нанотехнологій), чи навіть припинення орієнтацій на сировинну (вичерпну) економіку і перехід до джерел відновлюваної енергії, надання землі статусу товару; високий рівень освіти, науки, туризму, екологічної безпеки чи зменшення корупції — все це без розбудови національної Держави не дасть відповіді на основне питання саморозвитку.

 

А воно в тому, чи за умов глобалізації існуватимуть українці в світовому співтоваристві як самодостатня нація на своїй землі зі своєю рідною мовою, Помісною церквою, культурним простором, достатнім для забезпечення тяглості (спадковості, автентичності) розвитку древнього народу в світовому різноманітті? Щобільше, чи вистоять у євразійському світі при тотальному соціально-психологічному тиску неофюрера? 

 

Росія на Донбасі воює не за Донбас. «Вся Вселенная должна быть русской». Росія сповідує імперіалістичну антитезу — великодержавно-шовіністичного світового панування.

У цій ситуації вибір євроінтеграційного вектора — екзистенційний для нас. 

 

Нині ширяться різні способи звільнення Криму, Донбасу, створено навіть нове Міністерство інформаційної політики України. Насторожує, однак, що ні його працівники, ні адміністрації чи офісу Президента України не розуміють: в ідеологічній роботі без Української національної ідеї (УНІ), без консолідації нації на її основі — не обійтися. Утім, на відміну від шовіністично-імперської загарбницької ідеї, за якою, де ступила нога російського солдата, там земля «нашенська», Україна над своєю державною ідеєю, яка б у сучасних реаліях активно надихала народ почуттям правоти, патріотизму та соборності, на жаль, — не працює.

 

Немає панукраїнських, загальнонаціональних ідеологічних партій, які б консолідували соціум на захист суверенності, збереження національної ідентичності та історичної пам’яті, розвиток рідної мови, культури, вільного інформаційного простору, творення єдиної Помісної Церкви; зміцнювали імунітет денаціоналізації, опірність інформаційним фейкам і соціально-психологічним атакам Кремля, помагали протистояти новим зовнішнім викликам та внутрішнім, особливо п’ятиколонним, небезпекам. Воюючи «за нашу і вашу свободу», на жаль, у передвиборчій гонитві безідеологічних лідероцентричних партій спекулюємо потребою пересновування республіки Україна, не маючи стратегії розбудови національної держави за лекалами УНІ. 

 

Шкода, але, доки популісти лише обіцяють народові бути вірними слугами, а патріоти переважно сперечаються, яку Україну будувати, — далі огульної критики і самознищення не просуваємося. Чи не тому на 28-му році Незалежності нація не має виразно-твердої відповіді, адже досі не знає, яке суспільство будує, не визначилася з виборчою системою, структурою парламенту, не вдосконалений інститут служіння народу, земля не стала товаром тощо. Замість праці на державотворчій ниві спекулюємо: є УНІ чи ні; працює вона чи ні?

 

А без спільної ідеї, праці нема синергії нації. Не забуваймо, головним для Росії було і є «декомпозицирование» України, аби її частинами загарбати. У згуртованості нації, євроінтеграції — її безпека, синергія та перемога!

 

Гібридна війна вимагає по-новому подивитися на майбутню модель державо­творення України, а саме розглянути її в структурі стратегії захисту національного інформаційного простору, генерування «захисної плівки» духовно-інтелектуальних знань народу як імунітету, що допомагає усвідомити ідею розвитку своєї національної ідентичності в світовому багатокультурному контексті.

 

Лише спираючись на цю Ідею, можна розробити стратегеми держави титульного народу зі всіма належними національними атрибутами. Тільки корінний народ, який живе в цій державі, має ексклюзивне (виняткове) природне, культурне, релігійне та історичне право на самовизначення і захист, а не завойовники-зайди. 

 

Пора визначитися, за якими світо­глядними дороговказами будуємо національну Державу. Лише через реалізацію стратегем УНІ можна за гібридної війни усунути бар’єри імперської асиміляції агресивного сусіда, виконати три основоположні, взаємопов’язані функції духовного відродження: консолідацію народу, його ідентифікацію та інтеграцію в цивілізований світ. Усе, що заважає реалізації цих магістральних функцій національного поступу, — першопричина, ґенеза якої в залишку недобросусідського оточення минулого.

 

Власне, цю тезу сучасники мають переосмислити в напрямі людино-націоцентричних вартостей. Патріоти України, які воюють за європейські цінності, «за нашу і вашу свободу», чи не щодень віддають життя за мир на європейському континенті, вочевидь, вибороли ексклюзивне право по-новому позиціонувати й свою Національну Ідею, а науковці, дипломати — донести світові її глибинні сенси і регіональні домінанти. 

Конче і нагально потрібно Українську Ідею кристалізувати як комплексний феномен національного і духовного відродження, як концепт складної соціально-економічної, культурно-мовної, релігійної, екологічної ґенези національної держави та багатофакторну програму її розвитку. Водночас — як стратегію (план дій) її уряду на майбутнє, де складові Ідеї стануть пріоритетними стратегемами державотворення, підвищать його суб’єктність, субсидіарність, конкурентоспроможність та інші якості сучасного управління розвитком.

 

Національна Ідея — це стратегічна канва, спроектована національною елітою не задля піару висунення в президенти на чергових виборах, а як орієнтир поступу спільноти, що через інтегральні складові Ідеї інтерактивно залучає до державотворення патріотів в Україні і поза нею сущих, провладних і опозиційних політиків, всі інтелектуальні сили — ініціативи громадськості, моральних авторитетів, активних громадян та суспільних інституцій. Без єднання Українською Ідеєю — занепадемося, а отриманий томос щодо надання Українській помісній церкві автокефалії, Закон «Про українську мову» — в повному обсязі не імплементуємо в суспільне життя. 

 

У цьому сенсі Національна Ідея для свідомого українця — мегаважлива як ексклюзивний бар’єр денаціоналізації та інтерактивний чинник консолідації державотворчих дій iз розбудови національної держави, формування національних цінностей та інтересів, прориву у вільний світ. Вона як мінімум має бути комплексною системою соціально-економічного, науково-технічного, духовно-морального, освітнього, релігійного та іншого рівня розвитку України.

 

Але для того, аби допомогти українцеві вичавити із себе раба, на ногах якого пута вагою понад три століття, плюс понад сімдесят років більшовицької каторги, сучасної п’ятилітньої гібридної війни, її щоденних «дез» і саботажу п’ятиколонників, — потрібна реабілітаційна мовно-культурна програма національного і духовного відродження, виховання правдивою інформацією і одухотвореним інтелектом.

 

У цьому сенсі насамперед УНІ має нести правду, стати стратегічним пріоритетом державотворення і суспільного життя, де правитимуть інститути, норми, правила і традиції. Це матриця об’єднання народу для перемоги в умовах розв’язаної проти України гібридної війни, ідеологічна її основа, семантично вагоме і лаконічно висловлене гасло; рівно ж — стратегічна лоція, за допомогою якої належить привести український корабель в гавань Державності європейського рівня, гідного трудової людини і вільної нації.

 

Українцям насамперед треба бути націоцентричними, керуватися єдиними соборними інтересами, розвивати колективне мислення нації та емерджентно удосконалювати складові ідеї українського державотворення як його якісно нові структурно-функціональні стратегеми, що їх диктує ХХІ сторіччя — Україна: соборна, українська і гідна людини, нації та цивілізованого людства.