«У нас тут не армiя»: як виховують майбутнiх зiрок київського «Динамо»

Несподіваний для бага­тьох тріумф — лише вершина айсберга. Роки тренувань, залаштунковi війни селекціонерів, робота тренерів спортивних академій — цим мало цікавляться навіть завзяті вболівальники.

Матчі Дитячо-юнацької футбольної ліги України (ДЮФЛУ) проходять без телекамер і ЗМІ, збираючи на трибунах в основному батьків і родичів хлопців. Усі вони мріють про успішну спортивну кар’єру і безбідне життя.

Багато футболістiв-новачкiв, не досягнувши повноліття, уже мають контракти з агентами, які сподіваються зірвати великий куш. Але прорватися в прем’єр-лігу України та топові європейські чемпіонати щастить не кожному випускнику футбольних академій. У нижчих дивізіонах безталанного гравця чекає бідне життя.

На поєдинках ДЮФЛУ є ймовірність побачити тих, хто вже через кілька років може стати лідером основних команд «Шахтаря», «Динамо» — головних «донорів» молодіжної та національної збірних України.

— Для того щоб заробляти футболом, потрібно грати тільки в прем’єр-лізі або Європі. І не в таких командах, як «Арсенал» (Київ). Ви будете там голі та босі, ще й форму самі прати, — чесно попереджає романтиків і ледарів Олександр Іщенко, заслужений тренер України, директор Дитячо-юнацької футбольної школи (ДЮФШ) імені Валерія Лобановського.

Що приваблює юних футболістів у «Динамо»? Як iз дитинства готують до битв iз «Шахтарем»? На яких зірок рiвняється молодь і від чого відмовляється заради досягнення мети?

«Українська правда» показує те, що вiдбувається за лаш­тунками легендарної динамівської школи, яка виховала таких зірок, як Олег Блохін та Андрій Шевченко.

Стопами Лобановського

Вулиця Салютна, 35. Двадцять хвилин ходьби від станції метро «Сирець». ДЮФШ «Динамо» кує кадри в Сирецькому гаю, під покровом дубів і звуки солов’їної трелі.

У далекому минулому тут розташовувалася основна база голов­ної команди «біло-блакитних». Місцевими стежками ходив Валерій Лобановський. Про нього тут нагадує не тільки назва школи, а й будівля старого корпусу, де він жив, коли тренувався.

Про блискучі історії «Динамо» юним спортсменам, які не застали навіть найкращі футбольні роки Андрія Шевченка в «Мілані», нагадують фотографії в коридорах школи й розповіді тренерів.

На стінах — плакати з «кодексом «динамівця». Серед правил: «будь твердий щодо себе»,«не поступайся в поєдинку», «старайся до межі», «не здавайся при відсутності фізичної переваги», «погоджуйся з поганими умовами» і непопулярними тренувальними заходами».

Директор ДЮФШ Олександр Іщенко готовий розвінчати один iз головних міфів, що нібито «в «Динамо «готують бездумних атлетів».

— Так кажуть дилетанти, — посміхається він. — У нас до 14 років заборонено в тренажерний зал заходити.

М’язову масу можна швидко наростити. За три тижні зробити Шварценеггера. Але основа — це техніка й тактичне мислення.

Намагаємося, щоб уже на початковому етапі, у віці 6-10 років, дитина прагнула самостійно приймати рішення на полі. Ми багато раніше втратили індивідуальностей, тому що обмежували дітей.

На матчі з «Шахтарем» особливо налаштовувати хлопців не потрібно й на юнацькому рівні.

 

Іщенко нарікає: і сьогодні є тренери, які метушаться по брівці, контролюють кожен крок молодих гравців, роздаючи вказівки.

— У школі ми чітко сказали наставникам: «Нам солдати не потрібні! У нас тут не армія!» — продовжує він. — Повірте, якби ми обмежували Циганкова або Цітаiшвілі, то не було б тих Циганкова та Цітаішвілі, які зараз на слуху в українського вболівальника.

«Мажорiв» у нас немає»

23 тренери. 10 груп. 420 дітей, 60 з яких у віці 13-17 років, постійно живуть на території ДЮФШ ім В. Лобановського. Загальну освіту хлопці отримують у спеціалізованих класах школи №175, розташованої неподалік.

Через участь у турнірах доводиться часто відриватися від парт. Але після закінчення школи отриманих знань зазвичай буває достатньо, щоб вступити до Інституту фізкультури.

«У школі «Динамо» — суцільні «мажори», простому смертному сюди не потрапити». Це ще одна поширена думка, яку спростовує Олександр Іщенко.

— Ми таких іноді «ліхтарями» називали, «блатними». Сьогодні жодного «мажора» в нашій школі немає, це я вам офіційно заявляю. Так, звертаються іноді батьки з проханням «піти назустріч». Але все, чим ми можемо допомогти, — якісним переглядом. За його результатами дитина підходить нам чи ні.

Триразове харчування, екіпірування, участь у турнірах — безплатно. З батьків заборонено збирати якусь копійку. Все, тема закрита! — пояснює Іщенко.

Олександр Іщенко очолює ДЮФШ «Динамо» з 2011 року.

 

Один iз тих, хто мріє потрапити в школу «Динамо», — 12-річний Віталік Гандер із Закарпаття. Замість канікул цього літа він приїхав iз мамою Мар’яною до Києва на перегляд.

— Із шести років займається футболом, любить «Динамо», хоче грати саме тут, — розповідає Мар’яна, спостерігаючи за тренуванням сина. — Зараз діти весь час витрачають на гаджети, а мій син цілими днями — на футбольному полі.

Тренер хлопців 2002 року 

народження Сергій Беженар.

 

Не знаю, чи стане він професійним футболістом. Але безслідно все це в жодному разі не пройде. Любов до спорту в нього залишиться на все життя.

«Усе проп’ємо, але флот не зганьбимо»

У пам’яті вболівальників ще свіжі спогади про розгульне життя колишніх зірок «Динамо» — Артема Мілевського та Олександра Алієва. Але сьогодні, як запевняють у ДЮФШ, зростає покоління «динамівців» з іншим менталітетом.

Захопленість гаджетами та інтернетом, незважаючи на всі підводні камені, несподівано працює і в плюс: вiдволiкає молодi серця від дискотек, а отже, й барної стійки.

— Якщо по-чесному, Мілевський себе угробив, — зітхає Олександр Іщенко. — «Рубаха»-хлопець. У СРСР була фраза: «Усе проп’ємо, але флот не зганьбимо». Це з тієї ж опери. Якщо Артемко заходив у нічний клуб — гуляв увесь клуб.

Мілевський багато дав «Динамо», але міг набагато більше.

Сьогодні у ДЮФШ відзначають: нове футбольне покоління перебуває на іншому ментальному рівні.

— Циганков, Цітаішвілі, Миколенко. Перед цим — Попов, Бурда, Шепелев. Тьху-тьху-тьху, в них інший підхід до гри та режиму!

Не знаю жодного випадку, щоб наші хлопці пішли у  бар і напилися так, що наступного дня не в змозі були грати, — каже Іщенко.

На думку Сергія Беженара, тренера «динамівців» 2002 року народження, головний ворог молодих талантів традиційний — недоросла психіка.

— У нас тут iще не зрілі спортсмени, а перспективні гравці. Вони ще не футболісти. Головне, щоб уже в такому віці психологічно починати готувати себе до дорослого спорту.

Часто хлопці губляться. Заважає соціум, друзі. Якщо є мета стати професіоналом, від багатьох чинників потрібно відмовитися. Від шкідливих звичок, клубів, благ.

Потрібно вчасно лягати, а не гуляти до ранку з дівчиною, — пояснює Беженар.

«Молитви про «Золотий м’яч»

Одна з бід сучасного українського футболу — відсутність якісних, забивних нападників.

Цю порожню нішу, можливо, займе 17-річний центрфорвард Владислав Ванат. Він мріє про «Золотий м’яч» і з п’яти років iде до кар’єри професіонала. Розраховує на себе й на прихильність небес.

— Перед грою треба вимовити молитву, яка оберігає, — розповідає він про забобони. — Я її просто в інтернеті знайшов, коли отримав травму коліна. Зберіг у телефоні. І тепер з екрана читаю.

Ванат родом із Кам’янця-Подільського. У ДЮФШ «Динамо» вісім років. На базі живе останні чотири роки.

— А до того мене батько на тренування і суботню гру щотижня возив на авто. Це 500 км в один бiк.

Жили в Києві два дні. У неділю поверталися в Кам’янець, а в понеділок я йшов до школи, — згадує Владислав. Ванат зiзнається, що, як і вся його родина, вболіває за англійський «Ліверпуль». Хлопець навряд чи відмовився б від кар’єри футболіста в цьому клубі. Але думати про це йому ще рано.

Андрій Шевченко (перший зліва в нижньому ряду) — гордість динамівської школи

Фото: пресслужба «Динамо».

 

— Основна мета — заграти в «Динамо», багато тренуватися, більше забивати, — розмірковує він. — Мої ровесники в основному всі хочуть бути, як зарубіжні зірки. Про своїх забувають.

Потрібно пишатися Блохіним, Бєлановим, Шевченком. Вони — приклад для нас. Виграли «Золоті м’ячі».

Із тих, на кого рівняється сьогодні Ванат, — і 21-річний лідер «Динамо» Віктор Циганков, який дебютував в основній команді в 19 років.

— Він увесь час відпрацьовує удари. Те, як він забив Сербії, — поставлений удар.

Циганков тренується з батьком (Віталій Циганков готує воротарів у ДЮФШ «Динамо». — «УП»), який йому віддає передачі. Вони працюють навіть у вихідні, — ділиться спостереженнями Владислав Ванат.

Акцент на традиції та патріотизм

Яка школа краща — «Динамо» чи «Шахтаря»? Цей вічний спір не може вирiшити ні результати очних поєдинків, ні клубної статистики, ні кількість завойованих трофеїв.

Кожен залишається при своїй думці, що ґрунтується на особистих симпатіях.

— Дітям не треба пояснювати принциповість поєдинків iз «Шахтарем», не потрібно додатково їх накручувати, — кажуть у ДЮФШ ім. Лобановського. — Для нас саме існування «Шахтаря» — додатковий стимул. Щука плаває десь поруч і може щось відкусити.

Боротьба за таланти між двома топ-клубами починається на початковому, дитячо-юнацькому рівні.

Клуб олігарха Ріната Ахметова підкуповує фінансовими можливостями та успіхами останніх років. У «Динамо» роблять акцент на традиціях та патріотизмі.

— «Шахтар» кілька років поспіль виграє чемпіонство, але я все одно вважаю, що «Динамо» — найкращий клуб України.

За Донецьк грають бразильці, а за Київ — молоді українці. Для нас тут є перспектива, — каже 16-річний центрфорвард Кирило Попов iз Ніжина.

Мама Кирила — домогосподарка. Тато — провідник Укрзалізниці. Футбол для Кирила — можливість заробляти в майбутньому й допомагати родині.

— У моєму віці гроші поки не так важливі, як сам футбол. Але вони, звичайно, мотивують, не буду приховувати. Добре, коли є якийсь призовий фонд, і завжди хочеться більше, — зізнається він.

Юрій Дмитрулін, колишній захисник «Динамо», а нині один iз тренерів ДЮФШ, згадує, як батькам одного з його підопічних зателефонували скаути «Шахтаря».

— Мама мене питає: «Що ви порадите?» — розповідає Дмитрулін. — Я їй: «Що сам син каже?». А він, виявляється, ні в яку. Тільки «Динамо». Ось і відповідь.

Можна швидко, скажімо, отримати 10 тисяч доларів, бути пів року щасливим, а далі що? Рано чи пізно ці діти з такими ситуаціями зіткнуться. Агенти, гроші, контракти. Але поки їм рано думати про машини, яхти, острови.

16-річний Стас Урсолов — один iз тих, у кого вже є контракт з агентом.

Скаути часто виходять на молодь у соцмережах, а потім телефонують батькам, пропонуючи укласти угоду.

— Гроші — це важливо, — не приховує Стас. — Але щоб вони були, потрібно багато працювати і досягти успіху.

Моя мета — спочатку потрапити в U-19, а потім закріпитися в першій команді «Динамо». Далі, якщо продовжувати працювати, — Європа. Хотілося б у «Манчестер Юнайтед».

«Не гiрше за португальцiв»

У ДЮФШ ім. Лобановського констатують: в академії немає зараз Марадони, немає Мессі. Але перемога молоді на чемпіонаті світу свiдчить про те, що в цілому український футбол на правильному шляху.

Директор ДЮФШ Олександр Іщенко головним досягненням академії називає те, що їй удається поповнювати основну команду «Динамо» своїми гравцями.

— Це головний показник нашої роботи. Останнім часом ми дали головній команді до десяти осiб. Непогано. Але потрібно прагнути більшого, — говорить він.

Потрапити в «Динамо» — честь.

 

Сьогодні у школі «Динамо» практично не залишилося «легіонерів». Цим теж пишаються в академії.

— «Динамо» — скажімо так, більше «український» клуб, ніж «Шахтар». Перед нами поставлено завдання: через чотири роки укомплектувати команду суто українськими хлопцями, — ділиться планами Іщенко.

— Позитив у футболі є, — резюмує він. — Ще десять років тому на рівні національної збірної ми відчували явні проблеми зі швидкісною технікою, володінням м’ячем.

Але візьміть тепер нашу середню лінію. Подивіться, як ми грали з Португалією, з цими, як їх називають, «європейськими бразильцями». У чому була їх перевага? Як мінімум, ми не поступаємося. 

Євген БУДЕРАЦЬКИЙ, 

Євген РУДЕНКО

(Інтернет-видання «Українська правда»)