Цвіт без плоду: чому в Україні нерентабельно вирощувати дорогий на світовому ринку льон

Оспіваний в українських піснях синій цвіт льону наче й почав подекуди прозирати на поліських полях. Але досі непевно, та ще й майже в усіх випадках — потенційно сировинним продуктом. Україна майже стовідсотково продає волокно льону до Європи і Китаю. За винятком, може, коротковолоконної паклі для сантехнічних робіт.

 

А ті кілька вітчизняних льонокомбінатів, які утрималися на плаву в період роздержавлень та криз, закуповують для роботи готові тканини за кордоном. Закуповуємо ми тим часом лляного волокна з Білорусі та Росії в кілька разів більше, ніж експортуємо: на $5,4 млн та $1,2 млн відповідно.

 

Але й переробка сировини льону в Україні занепадає. На­приклад, льонокомбінат на Рівненщині давно вже працює переважно з бавовною, поліефіром та віскозою. За попередніми підрахунками зацікавлених інвесторів, для відродження льонарства в регіоні потрібно як мінімум 8 млн євро. Житомирський та Оршанський (білоруський льонокомбінат в Одесі) працюють з іноземною сировиною, як і Старосамбірський на Львівщині. При цьому зарубіжні інвестори, як виявилось, точно не зацікавлені у повноцінному відродженні галузевих підприємств в Україні. 

 

«Європейські підприємці під виглядом реконструкції та модернізації знищили наші льонозаводи — Ємільчинський, Новоград-Волинський, Житомирський, Володарсько-Волинський і Коростишівський, — розповів сайту «Аграйвері» Сергій Рижук, колишній голова Житомирської ОДА.

 

— Але ж немає сенсу вирощувати льон, якщо поряд відсутні льонозаводи. Я свого часу двічі відновлював у Житомирі льонокомбінат, і двічі його закривали. Ще у 2003 році ми постачали вироби з льону до Франції та Італії, в нас було 5 тисяч працівників. Коли вдруге поновили льонарство, почали з Новограда-Волинського та Ємільчиного продавати продукцію комбінатів до Китаю. Тоді ми за обласною програмою виділяли на кожен гектар посіву по тисячі гривень дотацій. Але невдовзі програму зупинили». 

Свого часу тільки в Ємільчинському районі Житомирщини вирощували 6 тисяч гектарів льону-довгунця з наступною переробкою, виготовленням тканин та виробів із них. Нині всі виробники лляного волокна підтверджують: в Україні лишилася тільки первинна переробка льону-довгунця. Навіть за минулий рік посіву льону-довгунця скоротилися на 10 відсотків, — до 1 тисячі 300 гектарів.

 

Найбільші посіви прядивного льону (400 гектарів) має льонозавод Linen of Desna у Глухові на Сумщині, відроджений Мішелем Терещенком. Щоправда, нині підприємство вже належить бельгійському власнику. Глухівський льонозавод у середньому щомісяця відправляє на експорт фуру короткого і фуру довгого волокна, по 20 тонн кожна.

 

Свого часу продукцію купували Чехія, Польща та Китай, зараз основними імпортерами стали Бельгія та Франція. По Україні розсилають лише коротке волокно партіями по 1-2 тонни та продукцію з нього — шпагати, сантехнічну і будівельну паклю. Зібране насіння здають на жирокомбінат у Ніжині.

 

Linen of Desna самостійно вирощує льон-довгунець на орендованих землях. Плата за користування землею тут — у межах $150-200 за гектар. Червоноармійський льонозавод на Житомирщині при середній заготівлі трести (сировина) 4 т/га платить агровиробнику 8 тисяч гривень за тонну.

 

Укладає форвардний контракт iз гарантованою ціною викупу врожаю і дає одразу насіння, агрономічний супровід, а також самостійно збирає льон своєю технікою. Таким чином посів льону забезпечує валовий дохід iз гектара під 1 тисячу євро.

 

Витрати на гектар становлять близько 17 тисяч гривень, включно зі збиранням. Червоноармійський льонозавод цьогоріч посіяв льон-довгунець на площі 200 гектарів, але на наступний сезон заплановано розширення до 400-500 гектарів. На більше просто не вистачить збиральної техніки, яка коштує дорого.

 

Обидва згадані заводи не використовують виробничі потужності на повну силу. Технологічні лінії переважно імпортовані з Європи — з тих, що були у використанні. Не вистачає й галузевих фахівців.

 

Із кожним роком льону-довгунця сіють менше ще й через те, що засухи не сприяють хорошим урожаям, пояснює завідувач відділу льону Інституту луб’яних культур Людмила Кривошеєва. Не дозволяють ефективно вирощувати прядивний льон і сильні температурні перепади. Але Житомирщина та Волинь досі — адекватні для вирощування льону зони, так само, як і Чернігівська область та північна частина Сумської.

 

Голова ради директорів Асоціації розвитку льонарства і коноплярства України Микола Шкурко пояснює, що ця культура не так, як інші, виснажує ґрунт, не потребує внесення великої кількості хімікатів. Льон також є хорошим попередником для зернових і бобових.

 

А виробники олійного льону можуть отримувати додаткові кошти від виробництва короткого волокна. На думку Шкурка, для розвитку прядивного льонарства варто було б скасувати ПДВ на імпорт ліній переробки волокна, а також встановити пільгові умови оподаткування для тих, хто інвестує у цю галузь. 

 

Загалом ще й на перевезення лляного волокна за кордон сьогодні витрачається купа грошей. Відтак набагато зручніше та вигідніше було б відправляти волокно у Суми, Київ або Козелець, якби тамтешні льонокомбінати працювали, вважають експерти.