За тонну лляного волокна на світовому ринку сьогодні можна вторгувати від 1 до 2 із надлишком тисяч доларів, залежно від його довжини.
А дельта в ціні навіть у партій різної якості може становити п’яту частину ціни.
Відроди себе сам
Оспіваний в українських піснях синій цвіт льону наче й почав подекуди прозирати на поліських полях. Але досі непевно, та ще й майже в усіх випадках — потенційно сировинним продуктом. Україна майже стовідсотково продає волокно льону до Європи і Китаю. За винятком, може, коротковолоконної паклі для сантехнічних робіт.
А ті кілька вітчизняних льонокомбінатів, які утрималися на плаву в період роздержавлень та криз, закуповують для роботи готові тканини за кордоном. Закуповуємо ми тим часом лляного волокна з Білорусі та Росії в кілька разів більше, ніж експортуємо: на $5,4 млн та $1,2 млн відповідно.
Але й переробка сировини льону в Україні занепадає. Наприклад, льонокомбінат на Рівненщині давно вже працює переважно з бавовною, поліефіром та віскозою. За попередніми підрахунками зацікавлених інвесторів, для відродження льонарства в регіоні потрібно як мінімум 8 млн євро. Житомирський та Оршанський (білоруський льонокомбінат в Одесі) працюють з іноземною сировиною, як і Старосамбірський на Львівщині. При цьому зарубіжні інвестори, як виявилось, точно не зацікавлені у повноцінному відродженні галузевих підприємств в Україні.
«Європейські підприємці під виглядом реконструкції та модернізації знищили наші льонозаводи — Ємільчинський, Новоград-Волинський, Житомирський, Володарсько-Волинський і Коростишівський, — розповів сайту «Аграйвері» Сергій Рижук, колишній голова Житомирської ОДА.
— Але ж немає сенсу вирощувати льон, якщо поряд відсутні льонозаводи. Я свого часу двічі відновлював у Житомирі льонокомбінат, і двічі його закривали. Ще у 2003 році ми постачали вироби з льону до Франції та Італії, в нас було 5 тисяч працівників. Коли вдруге поновили льонарство, почали з Новограда-Волинського та Ємільчиного продавати продукцію комбінатів до Китаю. Тоді ми за обласною програмою виділяли на кожен гектар посіву по тисячі гривень дотацій. Але невдовзі програму зупинили».
Без прибутку ентузіазм згасає
Свого часу тільки в Ємільчинському районі Житомирщини вирощували 6 тисяч гектарів льону-довгунця з наступною переробкою, виготовленням тканин та виробів із них. Нині всі виробники лляного волокна підтверджують: в Україні лишилася тільки первинна переробка льону-довгунця. Навіть за минулий рік посіву льону-довгунця скоротилися на 10 відсотків, — до 1 тисячі 300 гектарів.
Найбільші посіви прядивного льону (400 гектарів) має льонозавод Linen of Desna у Глухові на Сумщині, відроджений Мішелем Терещенком. Щоправда, нині підприємство вже належить бельгійському власнику. Глухівський льонозавод у середньому щомісяця відправляє на експорт фуру короткого і фуру довгого волокна, по 20 тонн кожна.
Свого часу продукцію купували Чехія, Польща та Китай, зараз основними імпортерами стали Бельгія та Франція. По Україні розсилають лише коротке волокно партіями по 1-2 тонни та продукцію з нього — шпагати, сантехнічну і будівельну паклю. Зібране насіння здають на жирокомбінат у Ніжині.
Linen of Desna самостійно вирощує льон-довгунець на орендованих землях. Плата за користування землею тут — у межах $150-200 за гектар. Червоноармійський льонозавод на Житомирщині при середній заготівлі трести (сировина) 4 т/га платить агровиробнику 8 тисяч гривень за тонну.
Укладає форвардний контракт iз гарантованою ціною викупу врожаю і дає одразу насіння, агрономічний супровід, а також самостійно збирає льон своєю технікою. Таким чином посів льону забезпечує валовий дохід iз гектара під 1 тисячу євро.
Витрати на гектар становлять близько 17 тисяч гривень, включно зі збиранням. Червоноармійський льонозавод цьогоріч посіяв льон-довгунець на площі 200 гектарів, але на наступний сезон заплановано розширення до 400-500 гектарів. На більше просто не вистачить збиральної техніки, яка коштує дорого.
Обидва згадані заводи не використовують виробничі потужності на повну силу. Технологічні лінії переважно імпортовані з Європи — з тих, що були у використанні. Не вистачає й галузевих фахівців.
Із кожним роком льону-довгунця сіють менше ще й через те, що засухи не сприяють хорошим урожаям, пояснює завідувач відділу льону Інституту луб’яних культур Людмила Кривошеєва. Не дозволяють ефективно вирощувати прядивний льон і сильні температурні перепади. Але Житомирщина та Волинь досі — адекватні для вирощування льону зони, так само, як і Чернігівська область та північна частина Сумської.
Голова ради директорів Асоціації розвитку льонарства і коноплярства України Микола Шкурко пояснює, що ця культура не так, як інші, виснажує ґрунт, не потребує внесення великої кількості хімікатів. Льон також є хорошим попередником для зернових і бобових.
А виробники олійного льону можуть отримувати додаткові кошти від виробництва короткого волокна. На думку Шкурка, для розвитку прядивного льонарства варто було б скасувати ПДВ на імпорт ліній переробки волокна, а також встановити пільгові умови оподаткування для тих, хто інвестує у цю галузь.
Загалом ще й на перевезення лляного волокна за кордон сьогодні витрачається купа грошей. Відтак набагато зручніше та вигідніше було б відправляти волокно у Суми, Київ або Козелець, якби тамтешні льонокомбінати працювали, вважають експерти.
