Історія музичної педагогічної освіти в Україні має непростий шлях розвитку.
На початку XX століття країна була поділена між двома імперіями — Російською та Австро-Угорською.
Це зумовило неабиякі труднощі у формуванні та становленні українського професійного музичного мистецтва.
Незважаючи на ідеологічні імперські перепони, 1903 року українці Анатоль Вахнянин, Станіслав Людкевич та інші члени «Союзу співацьких і музичних товариств» (у 1907-му його перейменують у «Музичне товариство імені Миколи Лисенка») спромоглися створити у Львові Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, із подальшим відкриттям його філій у великих та малих містах Галичини.
Гами у будинку... Сікорських
Того ж 1903 року музична громадськість Львова вшановувала 35-річчя творчої діяльності основоположника української класичної музики, композитора Миколи Лисенка. Було створено організаційний комітет, відбулася велика імпреза у Львівському оперному театрі, а також зібрали кошти, на які, власне, Микола Лисенко в 1904 році відкрив Музично-драматичну школу — в будинку №15 по вулиці Великій Підвальній (нині — це Ярославів Вал) у Києві.
Одноповерховий фасадний будинок №15 не зберігся. Він належав професору медицини Університету Святого Володимира Іванові Сікорському – батькові відомого авіаконструктора Ігоря Сікорського.
1904 року після переселення в щойнозведену сусідню частину (тепер це будинок №15 Б) родина здала помешкання в оренду за 2 тис. 500 рублів на рік Миколі Лисенку, який заселив у фасадну одноповерхівку свою музично-драматичну школу.
Училися музикувати там аж до 1920-го. (У 1950-х роках на місці фасадного будинку був побудований готель «Червона зірка» Київського військового округу, напевно, тому що ще під час Другої світової війни в будинку розміщувався штаб і командний пункт Київського корпусу протиповітряної оборони).
Микола Лисенко з учасниками вшанування пам’яті Шевченка. 1911 р.
Фото з сайта mvduk.kiev.ua.
А музично-драматична школа Миколи Лисенка роботу розпочала вже восени 1904 року, про що свідчать матеріали листування управління Київського учбового округу з російським міністерством внутрішніх справ від 20 серпня 1904-го. У статуті школи йшлося про те, що заклад має дати своїм учням завершену музичну та драматичну освіту. Це на території тодішньої Російської імперії була перша українська музична школа з українською мовою викладання. До того, нагадаємо, існували спочатку суворі, а потім трохи пом’якшені заборони у сфері української культури.
Микола Лисенко учням на уроках своїх творів не давав
Усі предмети в музично-драматичній школі поділялися на спеціальні (фортепіано, скрипка, віолончель, духові та ударні, сольний спів, теорія музики та композиції, диригування хорове та оркестрове, сценічна гра і декламація) та допоміжні (музично-теоретичні дисципліни, хоровий спів, оркестрова гра, камерний ансамбль, оперні класи, фехтування, танці, грим, низка історико-гуманітарних наук).
Приймали на навчання всіх, хто успішно складав вступні іспити, лише у підготовчий клас брали на основі добрих музичних даних. Цікаво, що на фах «фортепіано» та «скрипка» набирали дітей віком не менше 9 років, а от на вокал, драму та духові (окрім флейти та тромбона) — лише з 16 років. Ті, хто вступав на драматичний відділ, мусили мати ще й відповідну зовнішність.
Відділи школи поділялися на класи. Скажімо, на музичному відділі перші два класи передбачали 5-річний курс навчання, наступні два класи — 4-річний. Навчання на драматичному відділі охоплювало загалом чотири роки (три роки на «нижчому» рівні та рік — у «вищому»).
Оскільки школа була заснована Миколою Лисенком, саме він формував її викладацький склад.
На роботу запросили відомих оперних співаків Олександра Мишугу та Марію Зотову (клас сольного та оперного співу), Олена Вонсовська (Буцька) викладала скрипку, теоретичні дисципліни — Григорій Любомирський, на драматичному відділі працювала викладачем Марія Старицька (донька Михайла Старицького).
Клас спеціального фортепіано вів Микола Лисенко. Маючи багато учнів у своєму класі, він, однак, дбав про індивідуальний розвиток кожного. Всю програму занотовував у спеціальні «особисті листки». Судячи з цих записів, учні Миколи Лисенка грали надзвичайно різноманітний та складний репертуар, який складався із творів класиків та романтиків. Цікаво, що власних творів композитор своїм учням не давав.
Перші уроки з фаху фортепіано Микола Віталійович розпочинав не з постановки руки, а зі співу українських дитячих народних пісень. Великого значення надавав засвоєнню технічного матеріалу (гами, етюди тощо), водночас вважав, що техніка — лише один із методів досягнення мистецьких завдань.
Співзвучними із цим переконанням були слова Соломії Крушельницької — української оперної співачки світової слави: «Мистецтво починається там, де закінчується техніка». До слова, найвидатнішими учнями Миколи Лисенка були Левко Ревуцький, Кирило Стеценко, Василь Верховинець, Анатолій Буцький, Михайлина Комар-Гацька, Олександра Мандельштам.
Дуже швидко Музично-драматична школа Миколи Лисенка здобула популярність. Як писав композитор у листі до однієї з учениць: «Узагалі, школа моя має добрий попит у широкої публіки міської та позаміської, провінціальної... Багато питають, приїздять, цікавляться, поступають... Вечори публічні одвідуються дуже людно і приймаються дуже гучно... а оперні вистави... в оперному театрі з оркестром оперним роблять цілу сенсацію в городі».
У 1918 році Музично-драматична школа імені Миколи Лисенка була реорганізована у Вищий музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка, а в 1934-му на його основі було створено два самостійні заклади — Київську консерваторію імені Петра Чайковського та Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Того ж року була організована і Київська середня спеціалізована музична школа-інтернат для обдарованих дітей, якій через десятиліття, у 1944-му, присвоїли ім’я Миколи
Лисенка.
Лариса КОЖУШКО,
старший викладач Рава-Руської дитячої музичної школи
Львівська область
