Слухайте сюди! Такої багатоголової гідри обдурювання, як нинішні телевізійні канали, світ ще не бачив. Вчені та друковані! Відкриймо ж очі затурканому електорату.
Кожний із тих знаменитих, який жодного українського слова не пропустить через свою губу, зі шкіри лізе, захлинається, проголошуючи: «Я з тими, що їх 80 відсотків, а не з тими, яких усього-на-всього 20».
Свідомо бреше й не заїкнеться. А прихильні до нього підхоплюють, аж у вухах лящить: «Нечувано! Невидано! Більше ніж за будь-кого із колишніх президентів, — 73 за новообраного! Подібного ні в якій хваленій Європі ніколи не було!»
А що ж насправді? Люди добрі! Кому ж ви вірите? Торбохватам, які охехелюють не мільйони, а мільярди. І в яких там гривнях? У доларах та євро. В іноземній валюті. А не в національній, яку не хтось же інший, а вони ж і довели до ручки.
Зробили її настільки дешевою, що в Європу з нею й не потикайся, аби не набратися сорому.
Так яка ж від ненаситних «правда»? У«найдемократичніших» чи не на всій планеті виборах (президентських) взяли участь 62 відсотки зареєстрованих для волевиявлення. Решта не захотіла зв’язуватися з торбохватами. З яких причин — невідомо. Нікому не дано знати й про те, за кого й супроти кого вони — не активні, так би мовити.
То що ж виходить? За новообраного проголосувало 43 відсотки виборців. Десь так само і в Європі, і в Сполучених Штатах Америки та й ще бозна-де. А 57 відсотків ждуть-не діждуться, що буде з «великого дива». Або роззираються на всі боки, куди б податися на заробітки.
Оплачувані мільярдерами «правдоруби» рвуть сорочку в себе на грудях, криком кричать: «Робочі місця! Робочі місця!». Щоб працездатні не виїжджали. При тому ніхто й не писне, чому ж вони залишають чи ж не напризволяще свої родини, дітей і кидаються в незвідане, як у хвилі Дунаю.
А чи ж не через те, що за кордоном їхня робота, коли за законом, має оплачуватися майже в тридцять разів вище — відповідно до курсу гривні. Такий міжнародний розподіл праці. Так диктує глобалізація. Вона й збагачує мільярдами найкрикливіших борців «за всенародний добробут».
Читачі старших поколінь пам’ятають, як Максим Рильський на схилі літ публікував просвітницькі «Вечірні розмови», ділився життєвим досвідом. Зокрема, заявляв: «Поет любить слово. Але він — не слуга слова, він — його володар».
За фахом мені випало бути журналістом. Випускник тоді Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Добре знаю, що це за професія. Звернувся б до колег. Згадаймо, що ми — вищі створіння. Вінець природи. Будьмо не слугами, не лакеями слова, а його володарями!
Вадим ПЕПА, письменник
Київ
