Прочитав статтю «Кривавому маршалу — капут» в «Україні молодій» в №61 і не зміг змовчати. Я на боці тих, хто здійснив цей справедливий вчинок (нагадаємо, постамент, на якому було встановлено бюст маршала Жукова в Харкові, біля Палацу спорту, таки був зруйнований (сам бюст скинули раніше). На місці бюста здійняли державний прапор. — Ред.). Голова ж Харкова Геннадій Кернес натомість обізвав патріотів, які здійснили цей вчинок, «покидьками» і «отбросами общества». Це зачепило мене настільки, що вирішив прослідкувати діяльність ката української нації Жукова.
Що нам відомо про «великого» маршала Жукова? Він був однією з ланок організаторів убивств злочинною московською владою всіх, хто не поділяв їхньої загарбницької ідеології; одним із тих, хто з особливим задоволенням виконував злочинні накази проти українського народу. Наведу приклад одного з таких документів:
«Совершенно секретно. Приказ № 007/42 22 июля 1942 года г. Москва. По народному комиссариату внутренних дел Союза и народному комиссариату обороны Союза ССР. Агентурной разведкой установлено: за последнее время на Украине (стиль і граматика документа збережена. — Ред.), особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населения против Красной армии и местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной армии. Они для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивают скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы, преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации, организовали в лесах «зеленые» банды, которые не только взрывают военные эшелоны, но и нападают на небольшие военные части, а также убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейцы и командиры, попав под влияние полуфашистского украинского населения и мобилизированных красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Потому в целях ликвидации и контроля над мобилизированными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украины приказываю: 1. Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов. 2. Выселение производить: а) в первую очередь украинцев, которые работали у немцев; б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации; в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной армии; г) выселение производить только ночью внезапно, чтобы не дать скрыться одним и не дать знать членам их семей, которые находяться в Красной армии. 3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль: а) завести в особых отделах специальные дела на каждого; б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел; в) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев. 4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12-ю и 25-ю карательные дивизии НКВД. Приказ объявить до командиров полка включительно. Народний комиссар внутренних дел Союза ССР Берия; зам. Народного комиссара обороны Союза ССР маршал Советского Союза Жуков».
Із цього наказу видно, що маршал Жуков — кат українського народу.
Чому московські історики замовчують про абсолютну безграмотність Жукова? Як планував воєнні дії маршал, що коли німці на заході України стрельнули, то Червону армію зупинили тільки Уральські гори.
Ось що згадує з цього приводу інвалід Великої вітчизняної війни полковник у відставці Георгій Миколайович Герасимов.
У перші шість місяців війни у полон потрапило понад сім мільйонів радянських військових, із них, як стверджує преса — понад п’ять мільйонів росіян. Як хоробро воювало російське військо проти власного народу, показує Російська визвольна армія (РВА — російською РОА), що воювала на боці Гітлера.
Як стверджують закордонні архіви, РВА налічувала 2,5 млн вояків. Із них 50 осіб вищого командного складу, 16 Героїв Радянського Союзу. Чому їхні імена до цього часу залишаються засекреченими? Натомість українська армія УПА категорично відмовилася воювати проти власного народу.
Можна й далі перераховувати «героїчні» справи великого маршала, але й так зрозуміло, що він не був героєм для нашого народу, тому й увічнювати його пам’ять у наших міста і селах недоречно.
