Копенгаген прекрасний поєднанням казковості і сучасності, нордичних блондинів і надто смаглявих мігрантів, королівських палаців і Христианії з її запахом канабісу.
Андерсенівська Русалонька сидить собі біля моря, де пропливають сотні кораблів, а вода залишається чистою і цей стан контролює влада.
Розенборзька скарбниця, як і раніше, переповнена коштовностями, а податки громадян складають мало не половину їхніх доходів.
Вразило мене інше: як ця маленька країна, що має скромні природні ресурси, може правильно формувати націю і бути лідером серед великих європейських держав хоча б тому, що її народ вважає себе найщасливішим у світі.
Стиль визначається кліматом
Перше враження від Копенгагена — вікна будинків. Вікна створюють стиль міста. Їх або мало на фасаді (все ж таки північна країна), або багато і вони — різного розміру (квадрати, прямокутники великі і менші одночасно), або «очі будинків» опуклі/втоплені в стіну.
Вікна або мають дерев’яні рами з красивими хрестовинами, або це сучасні теплоізоляційні конструкції до самої підлоги; тоновані чорні скляні фасади, що віддзеркалюють воду і небо, або скошені під кут даху в мансардах, що ваблять зірки — фантазії архітекторів немає меж.
Архітектура міста лаконічна, часом навіть аскетична, але за рахунок вікон екстер’єри будинків різноманітні. Як правило, без тюлю і штор, хіба що на ніч господарі опускають жалюзі. Раніше існувала думка, мовляв, ніхто з жителів Cкандинавского півострова не соромиться показувати приватне життя, тому не опускає фіранок.
Насправді все виявилося набагато прагматичнішим: у північних країнах мало сонячного світла, тут ловлять кожен промінчик, і вікна тримають у кришталевій чистоті, адже брудне скло краде до 10% освітлення.
Королівська родина Данії.
Фото з мережі інтернет.
А фасади будинків в історичному центрі Копенгагена, в Новій Гавані, невипадково яскраві та різноколірні — це і прагнення відтворити казкове місто, і психологічна необхідність створювати туристам і городянам, що живуть у місті раптових вітрів і дощів, добрий гумор.
Сьогодні Данію вважають лідером сучасного промислового, декоративного і прикладного дизайну.
Роботи її видатних містобудівників заслужено отримують світове визнання, згадаємо хоча б неповторний оперний театр у Сіднеї, створений Йорном Уотзоном. Не випадково сучасні студенти-архітектори готують дипломні роботи не на абстрактні теми, а проектують реальні об’єкти, які будуватимуться у Копенгагені. Тут інтелект не тільки розвивають, а й бережуть змолоду.
Майбутні архітектори можуть тицьнути пальцем у карту міста і сказати, що, мовляв, ось тут, на центральному майдані, буде створено парковку для велосипедів, ескіз якої я зараз малюю.
Вид згори на унікальну восьмикутну будову UN City.
І, здавалося б, такі виробничі будівлі, як сміттєпереробний завод, повинні бути десь далеко на периферії. Виявляється, ні: в Копенгагені — це об’єкт, що демонструється з моря, яким пишаються, бо він не тільки допомагає зберігати екологію, генеруючи електроенергію з відходів, а й, крім цього, взимку його величезний похилий дах стає трампліном для любителів кататися на лижах.
Данці, які не мають своїх геніальних художників, останнє сторіччя приділяють підвищену увагу дизайну, створивши протягом декількох десятиліть власний напрямок у прикладному мистецтві, що відрізняється мінімалізмом, простотою та функціональністю. Так дбайливо вони ставляться до гармонії рукотворної архітектури і клімату, дарованого природою.
Енергозбереження — обов’язкова риса стилю
Про одну з будівель міста, що втілила інноваційний підхід, хотілося б розповісти докладніше. Це UN City — штаб-квартира ООН у Копенгагені. Унікальна структура приймає 1 тис. 700 співробітників і в плані має форму восьмипроменевої зірки, яка є метафорою роботи ООН у різних частинах світу.
Високим стандартам безпеки було приділено особливу увагу при проектуванні нового головного офісу. Деякі зі співробітників представництва досі хвилюються, коли спостерігають за швартуванням поромів із вікон: здається, що величезний корабель не впишеться у канал і вріжеться в будівлю — так до міліметра розраховані розміри проток і двору UN City. Розташована на штучному острові, будівля природно огороджена морем, але водночас залишається видною як з міста, так і з води.
Чудовий безпілотний поїзд копенгагенського метро.
UN City одягнене в перфоровані алюмінієві жалюзі, які керуються з робочих комп’ютерів персоналу. Тут електрика автоматично вмикається, коли людина заходить до кімнати та потребує освітлення, і відключається, коли приміщення порожніє.
Центральні скульптурні сходи, як стверджують, споруджені з чорних лакованих кришок роялів, що відслужили своє, але мають при цьому модерний вигляд. Сходи поєднують усі поверхи внутрішнього простору, який легко проглядається, має затишок завдяки різноманітним за стилем м’яким меблям та живим рослинам. Картина-абстракція на скляних дверях біля конференц-залу часто сприймається недосвідченим оком за розляпану фарбу, а насправді — це дорога робота сучасного художника.
Автори проекту UN City отримали престижну премію GreenBuilding Award 2012 на комісії Євросоюзу не випадково. Річ у тім, що штаб-квартира ООН у Копенгагені — одна з найбільш екостійких та енергоефективних будівель у Європі, їй присвоєно «Платиновий» статус за рейтинговою системою LEED.
На даху встановлено майже 1 тис. 500 фотогальванічних панелей, які виробляють 297 тис. кВт/год електроенергії на рік. У системі контролю клімату використовується холодна морська вода, а завдяки технології збору дощової води вдається економити до трьох мільйонів літрів на рік. Цього обсягу вистачає для забезпечення роботи всіх санвузлів і душових кабін установи. Ось вам суто данські і функціональність, і ощадливість, і цивілізоване використання природних ресурсів!
Електронний побут — норма
Розумний інноваційний підхід данців характерний не тільки в будівництві. У перший день перебування у Копенгагені мене вразив автомат невідомого призначення.
У парку розваг «Тіволі» є багато різноманітних ресторанчиків, кафе і просто майданчиків, де п’ють вино й пиво, але ніде не зустрічалася використана тара. Ситуацію прояснив літній пан: він опустив до автомата пом’яті пластикові стаканчики, натиснув кнопку, забрав крони і пішов задоволений.
І так не тільки в парку розваг — так по всьому місту і, гадаю, по всій країні. Бляшанки та пляшки теж приймають за гроші автомати в супермаркетах. Результат — економія, чистота, збережена екологія.
Типова стоянка велосипедів біля станції метро.
Повагою до навколишнього середовища я спочатку пояснювала і пристрасть данців до велосипеда. Адже свого часу данський архітектор Ян Гейл зосередив усю кар’єру на переорієнтації міського дизайну для пішоходів і велосипедистів.
Здається, що половина населення столиці крутить педалі з любові до здорового способу життя та збереження свіжого повітря в місті.
Почасти це так, але в той же час з’ясувалося, що в питанні придбання авто домінують високі податки. Податок на покупку машини становить 100-180%, залежно від марки.
Міський транспорт на данських вулицях — це в основному автобуси і таксі, електрички та метро. Коли врахувати дорожнечу автомобілів, послуг таксі та високі ціни на квитки у транспорті (близько трьох євро), то стає зрозуміло, чому серед данців так популярне пересування по місту на велосипедах.
На них не тільки їздять на прогулянки — багато фахівців і до роботи воліють добиратися саме таким чином. Практично біля кожного офісного будинку передбачена спеціальна парковка для велосипедів, у приміських S-Train є спеціальний вагон для їх перевезення, а біля станцій метро — величезні «завали» великів.
До речі, про метро. Воно сріблястого кольору, гарне, просторе, хоча поїзд складається всього з трьох вагонів. Їздить без машиністів, тому що керується електронікою в першому і останньому вагонах — великі вікна, що відкривають вид на освітлений тунель. Квиток можна купити, сплативши або банківською картою, або СМС. Пред’являти його нікому, турнікети відсутні — так культивується довіра до громадян. Але служба контролю все ж існує, і на «зайців» чекає чималий штраф — близько 100 євро. Одноразовий квиток діє впродовж години.
Телефоном можна оплатити і прокат самокатів, що, як і велосипеди, чекають їздців на кожному кроці. У музеях не потрібен живий гід, підключаєшся до wi-fi, налаштовуєш акаунт, вибираєш мову й отримуєш інформацію (зауважу, що в переліку відсутні і українська, і російська). Виявляється, значна частина IT-технологій, якими ми зараз користуємося (наприклад, Bluetooth), винайдені саме данцями, тому майже все тут комп’ютеризовано, та й самі айтішники — шановані люди. До Данії приїжджає працювати чимало українських фахівців — політика країни вітає трудових мігрантів. Але високий податок, а із зарплатні він становить 36-40%, робить у підсумку їхній заробіток таким же, як і в Україні, де все інше в рази дешевше. Проте данських фахівців влада береже, плекаючи, всіляко мотивує їх залишатися в країні.
Алгоритм данського щастя
Невелика квартира під дахом, яку ми винайняли в Копенгагені, належала архітектору років за 40. Вона демонструвала риси скандинавського стилю: все ергономічно влаштовано, поділено на зони (обідня, робоча, відпочинку), з елементами хюге (композиції з природних каменів, крісла-мішки , домоткані килимки, зональні світильники і свічки, які заборонялося палити, щоб уникнути пожежі, горщики з перчиками і базиліком). Окремо в кутку — гірка з десятком пляшок вина з Євросоюзу у вільному доступі.
Можливо, це була звичайна довіра господаря до людей, а можливо — гостинність. Адже, дотримуючись правил хюге, варто було б налити келишок, включити музику, зручно влаштуватися і насолоджуватися моментом: ти нарешті потрапив до країни, де живе найщасливіша нація світу.
Вітрина зі сморебродами — данськими кількашаровими бутербродами.
В основі смачний хліб, на ньому свіжі чи тушковані овочі, потім або м’ясо,
або риба, або морепродукти — і все разом гарно прикрашене соусом.
А нація вже більше 80 років виховує свій народ на законі Янте (це вигадане місто зі зведенням правил з книги дансько-норвезького письменника Акселя Сандемусе), що не визнає індивідуалізм, а культивує принцип рівноцінності всіх членів суспільства.
Вже зі школи в дітях розвивають уміння не перейматися, якщо сьогодні ти виявився не кращим або не таким, як усі, — прийде час, і станеш. Вчать спокійно сприймати перемоги і поразки.
Набагато важливіше навчитися у школі спілкуванню з однолітками, стати самостійним, виховати культуру у ставленні до природи. На такому базисі вони виростають і входять у доросле життя з чіткими поняттями про справедливість і рівність, будують ту країну, в якій хочуть жити, і в підсумку називають себе щасливими.
Ось і середньостатистична данська родина, де мама — колишня киянка, а зараз вже піддана Королівства Данія, вважає себе цілком щасливою. Працюючи з 8.00 до 16.00, батьки, після всіх відрахувань із заробітку, мають вісім тисяч євро на місяць. Утримують двох дітей 10 і 11 років, виплачують кредит за невеликий будиночок у передмісті Копенгагена, ресторан дозволяють собі не часто, їздять на роботу електричкою.
Мама повертатися в Україну не хоче, хоча свого часу їй довелося піднімати малюків без бабусь і няні (високооплачувана послуга).
Але тутешні дитсадки, які вважають нежить і кашель без високої температури звичайним явищем, дуже виручили. Як і школа, в якій діти, провівши свій учбовий день, повертаються додому спокійними. У родині не прийнято сварити уряд, проте дозволено висловлювати своє обожнювання королевою.
Королева — своя людина для підданих.
Фото з сайта pikabu.ru.
79-річну Маргрете ІІ люблять і звеличують усі данці, пишаючись її талантами і поважаючи за справедливість і відкритість. Вона з повним правом вважається королевою-інтелектуалкою: має блискучу освіту, пише картини, ілюструє книги, малює декорації і костюми до театральних постановок. Але при цьому неймовірно близька народу: їздить у метро, може вийти на будь-якій станції, щоб з’їсти національний смореброд (тому їх сміливо купують всюди, не боячись отруїтися), курить, користується косметикою. Незважаючи на поважний вік, вона енергійна і серйозно вникає у державні питання. Королева — глава держави, яка здійснює верховну владу через призначений уряд, що досить жорстко керує країною.
Корони данських монархів із королівської скарбниці, де, крім них, багато інших
коштовностей, зброї і навіть сторічного вина. За потреби Маргрете ІІ може скористатися будь-чим.
Фото автора.
Але данці відчувають себе соціально захищеними. Тому що за найменшого підвищення цін їм підвищують і зарплати. Навіть звільнення для данського співробітника не видається страшним. Адже допомога з безробіття після сплати всіх податків становить близько 940—1 тис. 340 євро на місяць. Інша річ, що від наявності роботи залежить соціальний статус. Людина, яка живе на допомогу, не має поваги в суспільстві.
Тому більшість данців дорожать робочим місцем і сумлінно ставляться до своєї справи, ще й тому, що це дає можливість забезпечувати собі хюге.
За версією Майка Вікінга, засновника і керівника данського Інституту дослідження щастя, секрет досягнення хюге складається всього з восьми порад.
Потрібно зробити затишними свої будинок і офіс, приймати вдома близьких людей, смачно їсти, насолоджуватися приготуванням їжі, вести активний спосіб життя. Одягатися у зручний, невимушений одяг, отримувати задоволення від простих радощів, мати хобі, творчі заняття, які приносять задоволення, дотримуватися почуття міри.
Погодьтеся, щастя по-данськи — це прості людські цінності, що дбайливо тут оберігаються!
