Сергій Томіленко: «Механізми, які дискредитують саму суть реформи ЗМІ, залишаються чинними»

— Пане Сергію, якими вам бачаться результати проведеної медіа-реформи та наскільки вони відповідають очікуванням? Оскільки тема досить обширна, пропоную обмежитися наразі лише ситуацією щодо колишніх комунальних газет, не зачіпаючи державну пресу.

 

— В основному реформа пройшла успішно, адже понад 550 комунальних газет (90 відсотків) уже стали приватними. Скориставшись наданим правом, відповідальність за їх майбутнє взяли на себе безпосередньо редактори і колективи, і в редакціях відбуваються кардинальні зміни. Водночас маємо констатувати, що є кілька тривожних факторів щодо майбутнього. По-перше, частина редакцій реформувалася всупереч спротиву влади, і досі тривають судові процеси щодо майнових та інших питань. А ще частина так і не змогли реформуватися, відтак у рамках чинного законодавства, очевидно, або зникнуть, або існуватимуть вже як нові видання, які не матимуть зв’язку з попередніми.

 

Але найкритичнішим є економічний фактор, бо Україна, на жаль, залишається бідною країною, тож читачі не спроможні платити належну ціну за газети. Водночас Укрпошта як базовий постачальник послуги адресної доставки проводить агресивну тарифну політику і водночас скорочує сільські відділення, порушуючи право громадян на доступ до української преси. Окрема проблема — війна на сході країни, яка визначально вплинула на наших колег iз Донецької та Луганської областей. Тож у цілому загальна економічна ситуація для редакцій зараз набагато складніша від тієї, що була 10-12 років тому, коли йшлося про необхідність роздержавлення ЗМІ.

 

— Найнижчі, близькі до нульових, кількісні показники реформування показували впродовж усіх трьох років Київщина і Закарпаття. І що там тепер — переважна більшість нереформованих газет ліквідовані?

 

— Дійсно, ці два регіони показували найменший відсоток реформованих видань. Однак зауважу, що реформування все ж таки було правом, а не обов’язком, і скористатися ним та взяти на себе відповідальність були готові не всі. Тому частина видань припинила вихід, а частина — трансформувалася, перейшовши в якісь інші форми. Хочу наголосити, що через недосконалість законодав­ства (Верховна Рада двічі провалила внесення необхідних змін до Закону про роздержавлення друкованих ЗМІ) у нас залишилася лазівка для обходу заборони на заснування і фінансування місцевих комунальних ЗМІ. На жаль, ці механізми, які дискредитують саму суть медіа-реформи, залишаються чинними. Маю на увазі той варіант, коли видання засновують і видають комунальні підприємства. Фактично законодавство не забороняє сьогодні видання газет, засновниками яких виступають КП міської чи районної ради — чи це «Водоканал», чи телерадіокомпанія.

 

Відтак ці газети напряму не мають статусу комунального ЗМІ, заснованого органами самоврядування, тож, відповідно, обходять закон. Тим часом люди й надалі отримують комунальні газети, які, по суті, є такими, бо фінансуються з бюджету через фінансування самих КП. Існування такої можливості НСЖУ вважає дискредитацією самої реформи, ключовою метою якої було позбавити місцевих чиновників можливості впливати на редакційну політику і, відповідно, забезпечити громадянам право на отримання об’єктивної інформації. Справедливо обурюються і наші колеги, які раніше очолювали комунальні газети, бо не розуміють, чому бю­джетні кошти витрачаються на утримання підконтрольних газет, що суперечить самим цінностям й ідеології реформування. 

 

Ще більше нас турбує інше явище в обхід закону, яке вже стає в Україні системним, — це видання так званих інформаційних бюлетенів об’єднаними територіальними громадами. Називаються вони бюлетенями, а не газетами, і, відповідно, не реєструються. Ну, але одна справа, коли справді видається одноразова листівка з офіційними матеріалами й оголошеннями. І зовсім інша, коли демон­струється справжнє нахабство. Приміром, є приклад на Вінниччині, коли такий «ніби бюлетень» з п’ятитисячним накладом щодва тижні розповсюджується на території ОТГ і фактично є «ручною» газетою голови громади, тобто пропагандистським владним ресурсом. Таке явище є найбільшою загрозою для результатів реформи роздержавлення газет, тож, залучаючи Міністерство юстиції та Держтелерадіо, намагаємося вплинути, щоб припинити подібну практику. Бо якщо ОТГ чи будь-яка інша структура влади хоче поширювати якусь свою інформацію чи звітувати про діяльність, то для цього є цивілізована форма поширення через існуючі газети з укладанням відповідних угод — тоді це буде чесно і щодо жителів громади, і щодо реформованих газет, і щодо всієї медіа- спільноти.

— Чи вдалося досягти бодай якихось розумних компромісів з Укрпоштою?  

 

— На жаль, ні, тому ми і далі наголошуємо, що нині головний ворог української преси — це не влада, не чиновники і не політики чи якісь інші фактори, а саме Укрпошта. На сьогодні фактично вичерпані можливості цивілізованого діалогу з її керівництвом, на жодні поступки не йде ні саме відом­ство, ні міністр інфраструктури Володимир Омелян. А чинний уряд і попередня адміністрація президента фактично самоусунулися від цієї проблеми, навіть незважаючи на те, що є консолідована позиція 150 редакторів місцевих, регіональних та національних газет щодо неприпустимої кризової ситуації з доставкою газет. Укрпошта продовжує свою руйнівну політику, і це теж нівелює й дискредитує трирічну медіареформу. До того ж Укрпошта стала акціонерним товариством, розмістила свої облігації, і окремі інвестиційні фонди та компанії викупили їх. Тож можна сказати, що ми є свідками певної керованої операції з максимального виведення Укрпошти з-під контролю держави під приватні структури, для яких, очевидно, ні соціальна місія пошти, ні підтримка українських газет не є пріоритетом. У цій ситуації НСЖУ закликає і нового президента України, майбутній новий уряд та парламентські сили до адекватної оцінки рівня загроз інформаційному простору, зокрема, в частині ситуації на ринку друкованих ЗМІ, а відтак — забезпечення виконання оператором поштового зв’язку його прямих обов’язків.

 

— А який стан справ із давно обіцяною реформованим газетам державною фінансовою підтримкою? 

 

— Вона залишилась на рівні декларації, і відсутність такої підтримки — це ще одне свідчення байдужого ставлення уряду до місцевих газет. Йшлося про одноразову підтримку, про виділення редакціям певної суми, яка б дозволила, скажімо, придбати нові комп’ютери, це був би хай символічний, але важливий акт державної підтримки як свідчення розуміння важливості місцевої преси. Спочатку в урядових кабінетах називалася сума 50 тисяч гривень для кожного реформованого видання, потім вона збільшилася до 100 тисяч, однак, попри обіцянки і дискусії, нічого не сталося. Прикро, але ці кошти не передбачені в чинному державному бюджеті, тож можна говорити про відсутність волі і бажання уряду підтримувати газети. Водночас Держкомтелерадіо розробило порядок виділення такої державної підтримки реформованим газетам і продовжує лобіювати прийняття відповідного рішення на рівні Кабміну та Верховної Ради.

— Повернімося до роботи самих редакцій. Відомий «Інститут демократії імені Пилипа Орлика» не так давно завершив детальний моніторинг контенту реформованих видань (було взято по чотири газети з восьми регіонів України). І хоч результати десь кращі, а десь гірші, в цілому висновки експертів не є втішними. Цитую витримку: «Нас прикро вразила їх залежність від влади... Роздержавлені медіа, які, за законом, отримали свободу, не змогли нею скористатися. Так само для них основним ньюс-мейкером залишається влада, причому ці матеріали дуже низького рівня. Це страшенно здивувало. Ми дуже сподівалися, що коли запрацює цей закон, коли медіа роздержавляться, то вони стануть незалежними і, відповідно, стануть краще працювати. Але, на жаль, поки що ми цього не спостерігаємо». Що можете сказати з цього приводу?

 

  — Я б не робив занадто гострих і сумних висновків, відповідно, не радив би тим чи іншим моніторинговим структурам практикуватися у винятковому суддівстві щодо реформованих газет. Бо це не зовсім справедливо щодо редакцій, які з ранку до ночі вимушені вирішувати дуже багато питань для виживання. З іншого боку, очевидно, що самої формальної реформи недостатньо — в Україні повинен бути створений певний протекціонізм професійним стандартам місцевої преси через можливість підвищувати кваліфікацію редакторів i журналістів, проводити конструктивні дискусії тощо. Є багато прикладів, коли редактори швидко адаптовуються, хочуть вчитися і кардинально змінюють свої видання відповідно до вимог часу. Водночас, якщо говорити про вплив влади, то на локальному рівні її органи часто все одно залишаються головними трансляторами важливих для громади новин. Тобто наявність у газетах великої кількості генерованої чиновниками інформації далеко не завжди можна вважати результатом якогось тиску на редакції чи небажанням останніх користуватися отриманою свободою. Щодо ж до кваліфікації журналістів, то реалії такі, що в Україні є багато районів, де не ступала нога жодного з випускників численних факультетів і відділень журналістики. Тому якісні зміни газет вимагають часу, цей процес іде, і було б просто чудово, щоб ті самі експерти згаданого Інституту приїжджали в редакції і надавали там практичну допомогу. Редактори б були тільки раді такій підтримці і не почувалися б лише об’єктами критики та прикладами для сухої статистики. 

 

— З якими проблемами звертаються зараз, в основному, до НСЖУ керівники реформованих газет? У чому саме доводиться допомагати?

 

— Із різними юридичними питаннями щодо функціонування своїх медіа, адже постають нові виклики. Продовжуємо адвокатувати і права наших колег щодо власне реформування, адже подекуди досі не завершені судові процеси і триває оскарження дій влади. Окремо консультуємо щодо дотримання професійних стандартів, багато уваги приділяємо навчальному напрямку та обміну досвідом, спонукаючи успішних колег допомагати всім іншим в адаптації до непростих сучасних реалій. Зараз дуже важливо допомогти керівникам редакцій оволодіти сучасними знаннями і водночас сприяти усвідомленню ними місії журналістики, того, що суть діяльності реформованих ЗМІ не може зводитися до виживання будь-якою ціною. В цілому ж, шукаємо варіанти, як підтримати галузь глобально, як надихати колег на позитивні зміни, незважаючи на жорсткі виклики, більшість з яких стоїть сьогодні перед друкованими ЗМІ в усьому світі.