Українська економіка конче потребує стрімкого зростання, і у нас, дякувати Богу, є все необхідне для цього. Хтось може назвати це популізмом, але насправді все дуже просто і привабливо: треба виконати вимоги закону і роздати права на сільгоспземлі всім бажаючим громадянам України.
Справа в тому, що на початку 90-х, коли стартувала історична приватизація, Верховна Рада прийняла низку законів про те, як саме держава передасть майно громадянам. Промислові підприємства ставали недержавними через оренду, продаж акцій, конкурси, і досі процес цей триває. Землі теж мали бути передані громадянам, але!..
Станом на зараз міська частина населення в переважній більшості отримала належні права тільки на невеличкі земельні ділянки: 6 соток для садиб, городів та іноді — житлового будівництва. А ось по 2 гектари дорогоцінної сільгоспземлі — ні. Цей процес був надто зарегульований, і фактично земельним правом змогли скористатися тільки селяни. Досі ще завдяки постійним відтермінуванням (мораторіям) землю фактично можуть отримати тільки ті, хто має особисті зв’язки з сільськими царьками. Тобто, ідея проста: відновити справедливий розподіл сільгоспугідь.
Ринок української сільгоспземлі має відкриватися з того, аби усі громадяни України отримали реальну можливість скористатися своїми правами на передбачені Законом ділянки.
Зрозуміло, що не всі здатні і мають намір практично займатися агровиробництвом, обробкою землі. Це передбачено в Законі: бажаючі зможуть отримати документ (т. зв. «земельну бону») на право власності на свої 2 гектари сільгоспземлі. Ці бони, зрозуміло, мають бути забезпечені землею і вільно обертатися на ринку, як будь-які цінні папери в Україні. Вільний ринок земельних цінних паперів — єдиний механізм, який може визначити справедливу ринкову ціну на землю сільгосппризначення.
Запуск в обіг таких цінних паперів, зрозуміло, оживить фондовий ринок України, без чого неможливі ані економічне зростання, ані дієва пенсійна реформа. Поява земельних паперів створить нарешті підґрунтя для довгострокового банківського кредитування, зниження вартості кредитних ресурсів, стрімкого покращення інвестиційної привабливості країни.
Багато років привладні паразити дурили населення тим, що, мовляв, «вільної землі для розподілу вже немає, тому розподіляти нема чого!» Водночас самі вони на потоці отримували і перепродавали ту саму землю, якої, нібито, «немає». Але пару років тому прем’єр Яценюк привселюдно розповів, що, виявляється, державна земля таки є!
Тобто від здійснення справедливості, від ринкової ціни на сільгоспземлі, від мільярдів інвестицій, від виконання вимог чинного законодавства нас відділяє тільки розробка і впровадження декількох нормативних актів і політична воля.
