Агроеміграція: чому українці масово виїжджають за кордон «на суниці»

Можна робити вигляд, що рівень зарплати працівника диктує ринок.

 

 

Але якщо насправді регулювати його в державі в ручному режимі, ставлячи на високооплачувані посади (як на держслужбі, так і в бізнесі) не надто обтяжених знаннями і кваліфікаційними навичками дітей-кумів-коханок-приятелів, — ринок таки «вистрілить» сіллю в п’яту точку.

 

 

Бо коли оплата одного дня прибиральниці дорівнює місячній зарплаті хірурга, вченого-біохіміка чи інженера,«панове» управлінці одного дня таки позбавляться компанії думаючих і підприємливих, адекватно оцінених деінде. Особливо ж, коли цьому «допоможе» ще й зовнішня агресія, позбавивши фахівців будь-яких засобів для існування та даху над головою.

 

За даними Державної служби статистики, з початком війни у 2014 році близько 1,3 мільйона українців мігрували до інших країн. Виникла відчутна проблема трудової міграції для країни в цілому та нестача професіоналів, яку так гостро відчуває бізнес.

 

Експерти підтверджують, що саме недостатній рівень захищеності та соціальних гарантій у своїй країні стимулює українців масово емігрувати, шукати щастя-долі за кордоном.

 

Симптоматично, що, за підсумками недавнього експрес-дослідження «Барометр щастя», яке провела «Європейська Бізнес Асоціація», майже половина українців-учасників опитування задоволені своєю поточною роботою — 44%.

 

Але 51% з них при цьому вважає власний рівень доходів недостатнім для нормального життя. 72% респондентів не задоволені станом безпеки у країні та почуваються невпевнено щодо власного майбутнього, 62% негативно оцінюють правове поле та регулювання в країні, зокрема — щодо відсутності дискримінації та рівня демократичних свобод.

 

Оцінки системи охорони здоров’я розділилися: 58% опитаних не задоволені станом системи, при цьому 42% оцінюють вітчизняну медицину задовільно або ж позитивно. Задоволених системою освіти виявилося майже 52%, при цьому 48% зазначили, що цілком або частково не задоволені нею.

 

Цього року Інтегральний показник Барометра склав — 2,61 бала з 5 можливих за шкалою Лайкерта (+0,14 бала порівняно з минулим роком), повідомили в ЄБА. Такі дані підтверджують і світові звіти: згідно з World Happiness Report, наприклад, Україна займає 133-тє місце із 156 країн, а отже, входить до тридцятки найнещасніших країн світу.

 

Попри статус драйвера української економіки, сільськогосподарська галузь страждає від дисбалансу і нестачі кваліфікованих фахівців так само гостро. Втім, судячи з тієї ж статистики, певна позитивна динаміка (зокрема, в рості зарплат спеціалістів) таки намітилася. Не в останню чергу — завдяки переосмисленню соціальної відповідальності бізнесу.

 

Недавно сайт Agravery.com провів опитування експертів та гравців агроринку щодо масштабу проблеми трудової міграції та стратегій виходу із кризової ситуації. Наведемо найбільш характерні думки управлінців галузі з цього приводу.

 

Олег Бахматюк,

власник UkrLandFarming:

 

— Ми сьогодні відчуваємо дефіцит представників технічних професій: водіїв, комбайнерів, механізаторів, агрономів, які мають певну спеціалізовану освіту і легко адаптовуються до середовища сусідніх країн, наприклад Польщі. Вкладаємо чимало власних ресурсів для побудови комфортних умов роботи та розвитку наших співробітників. Проте існує чимало факторів, що змушують людей емігрувати, які можна вирішити тільки на державному рівні. Та й усередині країни бачимо потужний тренд міграції з сільської місцевості до великих міст. Сподіваємося, що реформа децентралізації буде продовжена та направлена на рівномірний розвиток усіх регіонів, аби забезпечити вищі темпи економічного зростання та відбудову соціальної інфраструктури, щоб створити привабливі умови для життя та роботи в Україні.

 

Анна Дерев’янко, 

виконавчий директор «Європейської Бізнес Асоціації»:

 

— Щоб подолати цей негативний тренд, необхідні злагоджені дії влади, бізнесу, громадянського суспільства, міжнародних інституцій. Від влади очікується підвищення мінімальної заробітної плати (разом із відв’язкою розміру заробітної плати від усіх відрахувань), підвищення рівня безпеки (ефективна поліція та армія), поліпшення правового середовища й правосуддя в Україні, продовження реформи охорони здоров’я, вирішення екологічних проблем. Водночас бізнес спроможний стимулювати персонал підвищенням заробітної платні, переходом на «білу» зарплатню, впровадженням медичного страхування та інших соціальних гарантій, створенням безпечних та комфортних умов праці та можливості співробітників до розвитку і неформального навчання.

 

Джон Шморгун, 

президент компанії AgroGeneration

 

— Міграція робочої сили дуже інтенсивна. Якщо раніше її відчували агропідприємства на заході України, то зараз на сході і у центрі знайти працівника так само важко. Найбільше, на мій погляд, не вистачає для підприємств кваліфікованих бухгалтерів, а вже потім працівників робочих спеціальностей, комбайнерів, інженерів, механізаторів. Конкуренція за агрономів між українськими підприємствами висока, підвищувати зарплатню, аби мотивувати їх працювати, доводиться регулярно, але вони менше їдуть на роботу за кордон. А от бухгалтерів, що знають агроспецифіку, немає де взяти: вони вже поїхали на збір суниці до Польщі чи деінде.

 

Бо якщо можеш отримувати за кордоном втричі більші заробітки, мати всі соціальні гарантії, утримувати свою родину тут, в Україні, та ще й відкладати на майбутнє — чому ні? Проте з часом ця проблема буде вирішуватись: як не крути, але зарплати в Україні поступово підвищуються. На жаль, аби повертати цих мігрантів назад, немає жодної програми промоції держави Україна. А тим часом у нас податки одні з найнижчих у світі: у Америці, наприклад, громадяни віддають 35%, у Швеції — більше 50%. Жити в Україні суттєво дешевше і вільніше, ніж на чужині. І саме це мають усвідомлювати українці, які так рвуться скористатись закордонними паспортами. Поїхати на сезон попрацювати, подивитись інші країни і неодмінно повертатись розвивати свою Батьківщину — це важливо. Вкладати мізки та зусилля слід сюди, у цю землю. 

 

Юлія Єфімова, 

директор із персоналу групи АГРОТРЕЙД:

 

— У групі АГРОТРЕЙД відсоток відтоку людей у зв’язку з міграцією не критичний, але відчутний. За кордон виїхали до 2% працівників за останній рік. Переважно  інженери, водії, слюсарі, електрики виїжджають, бо Україна ще не має можливості впевнено конкурувати із заробітними платами, які обіцяють за кордоном. Наша стратегія мотивації базується не тільки на грошах, а ще й на людських стосунках. Працівники тримаються за роботу, бо ми виконуємо всі свої зобов’язання стосовно заробітної плати, соціальних гарантій, дотримуємося політики щодо соціального забезпечення потреб працівників від навчання, професійного, кар’єрного, зростання до допомоги у важкі моменти життя.

 

Це буває дорожче за гроші, і тоді люди зважують, чи варто розмінювати це ставлення на короткострокову матеріальну вигоду. Там вони найманці. Дехто повертається, бо графік дуже важкий, а витрачати там доводиться більше, ніж удома. Не кожному до душі бути ніким на чужині, не бачити родину, працювати по 12 годин на день 6 днів на тиждень.

 

На мій погляд, немає «чарівних пігулок» для зменшення потоку мігрантів. Перш за все, повинна швидше розвиватися економіка України. Коли держава буде цікавою для інвестицій, тоді у бізнесу будуть гроші і буде чим ділитися зі своїми працівниками. Навіть такі успішні країни, як Польща, не змогли втримати своїх людей, доки країна не стала більш цікавою не в якості донора, а в якості держави з привабливим інвестиційним кліматом. Сусіди, замість того, щоб переманювати громадян Польщі на роботу, почали відкривати свої підприємства на її території.

 

Юрій Марченко, 

директор департаменту етнонаціональної безпекової політики, доктор політичних наук:

 

— Українці їдуть за кордон через неможливість реалізації у власній країні, тому що немає рівних можливостей та умов, соціальних гарантій. Великий бізнес часто задає питання: «Чи можливо розвиватись, коли постійно змінюються правила гри?» Так само і у суспільстві не знають, як вони житимуть завтра. Ситуація, яка складається, просто вбиває бажання робити тут бізнес. Ця моральна турбулентність впливає на всіх і кожного — вони хочуть жити у позитивному суспільстві, а не з постійними проблемами.

 

Приміром, згідно з переписом населення, 2001 року нас було 52 мільйони, а зараз експерти говорять, що нас не більше як 32 мільйони. Тобто за 18 років — мінус 20 мільйонів населення. Молодь, яка не бачить перспектив у своїй країні, залишатиме її активніше. І тут без чіткої, зваженої державної політики, інвестицій у сучасну освіту, науку та охорону здоров’я не обійтись. Багато зараз говорять про написання Інвестиційного кодексу країни — і я підтримую ідею такого документа. 

 

Максим Нефьодов, 

перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України

 

— Трудова міграція створює для України як проблеми, так і нові можливості. Люди їдуть до Польщі, Угорщини, дивляться, як працює економіка країн Європейського Союзу, повертаються назад із новими знаннями, зі зміненою свідомістю. На бажання людей працювати на батьківщині впливає не тільки рівень зарплат, а й наявність соціальної інфраструктури, доступ до гарної освіти, якісної медицини. Тому завдання уряду — створити всі умови для комфортного життя. Україна зараз — на хорошому місці в конкурентному ланцюжку боротьби за кращі ресурси.

 

Недавно ми з величезним супротивом здобули полегшення отримання робочих віз для іноземців тих країн, з якими в нас існує безвізовий режим. Маємо бути відкриті до того, що у світі є конкуренція за кадри. У нас якість життя дещо гірша, ніж у розвинених країнах, але не критично. В Україні людина, яка має нормальну освіту й високу ефективність праці, може жити, працювати й отримувати задоволення. Наша мета, аби таких людей було більше.