Шановна редакціє! ПДВ — податок на додану вартість, а додана вартість — це нетрудовий прибуток, капітал.
Очевидно, як стимул для виробництва, необхідний. Питання: чому в нас податок беруть не з тих, з кого варто брати? Конкретно: виробник після підрахунку всіх витрат на виробництво отримав продукт вартістю 100 грн.
Рівень рентабельності, тобто додаткової вартості, у нас ніби 30 %. Між виробником і споживачем є посередник, а іноді й не один.
Для спрощення вважаємо, що тут реалізація безпосередньо від виробника до споживача. На практиці чомусь ПДВ беруть не з виробника, який отримав 30% прибутку, а із споживача, причому не з прибутку, а з усієї суми реалізації товару чи послуги, тобто зі 130%. Можливо, редакція спробує знайти спеціалістів, які б дали роз’яснення читачам щодо цього питання?
При нагоді торкнуся ще кількох питань. У червні минуло року газета помістила статтю Антоніни Матвієнко* «Хто щиро хоче бути українцем» («УМ» №69 за 27.06.2018 р. Стаття викликала чималий резонанс серед читачів. — Ред.). Дивна стаття.
З одного боку, є правильні висновки щодо зажерливості москалів, з іншого — наголошується на необхідності шукати порозуміння з ними, бо там, бачте, були діячі, що прихильно ставилися до України та українців.
Були, але всі вони тільки терпіли пейзан-хохлів, доки українці на них працювали, коли ж ми згадували про незалежну державу, то вони скаженіли: «У, хахли, іх всєх пєрєстрєлять надо!». Це слід знати і пам’ятати.
На жаль, століття неволі у московському рабстві не пройшли даремно, виросли покоління «хохлів», для яких кацап, який убиває українців, все одно має позитивні риси. Матвієнко, відмежовуючись від «мовних патріотів», показує своє хохляцьке нутро.
Ще про таке. У роки мого дитинства, а мені 86 років, було багато рослинності в українських селянських дворах. Найбільший бідняк мав коло хати садочок, травичку, квітник. Совєцька влада, відібравши у селян землю, змусила їх, щоб прогодувати сім’ю, вирубувати дерева й садити картоплю.
Перевелась традиція висаджувати дерева, ба, більше — нещодавно на нашому цвинтарі, де був такий собі острівець могутніх дерев, якісь вандали, щоб вирубати їх, загнали кран, розтрощили кілька могил, понівечили пам’ятники. Потрібно повертати хороші традиції нашого народу озеленювати довкілля, а не нищити ліси й посадки заради наживи.
Ще хотів би звернути увагу на таке. Ваша газета писала про резолюцію ООН щодо корінних народів. Непогано було б її надрукувати, оскільки в нас чомусь більше вживають термін «титульна нація». Титульними є українці на станції в Антарктиді, а в себе вдома — таки корінні, чого не слід забувати.
*Редакція просить у жодному разі не ідентифікувати автора статті Антоніну Матвієнко з відомою співачкою.
Микола ГОЛОВКО
с. Новий Корець, Корецький район,
Рівненська область
