Три дні в Полтаві тривав ІІ Міжнародний українсько-шведський поетичний фестиваль Meridian Poltava.
Він покликаний налагодити співпрацю, культурний обмін між Україною та Швецією, відкрити як сучасну українську, так і шведську літературу.
У зв’язку з цим протягом трьох днів поезія звучала двома мовами.
«На жаль, я ніколи не був у Швеції. Хоча це тільки півправди. Бо в дитинстві мандрував Швецією разом із зачарованим хлопчиком Нільсом, котрий мав чудову подорож із дикими гусьми, про яку нам повідала прекрасна письменниця Сельма Лагерлеф. То була одна з найбільш захоплюючих подорожей у моєму житті. Можливо, завдяки бажанню повторити її й народилася ідея цього фестивалю», — сказав під час церемонії офіційного відкриття поетичного дійства один із його ініціаторів — президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz Святослав Померанцев.
Висока планка
«Коли почали готуватися до цієї важливої події у житті нашого міста й регіону, подумав, що цьогоріч уже буде легше: все ж таки маємо досвід, спрацьовану команду, — зізнався директор фестивалю Олександр Ткаченко. — Ще ніколи в житті я так не помилявся. А все тому, що, організовуючи перший поетичний фестиваль, ми поставили надзвичайно високу планку. Відтак вирішили, що другий буде ще кращим, іще грандіознiшим».
Голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький розпочав свій виступ із сумної новини: на сході України знову загинув наш земляк — боєць полку «Азов» Дмитро Пругло. Присутні вшанували його пам’ять хвилиною мовчання.
«Хлопці захищають нас, аби ми могли проводити ось такі чудові фестивалі в самому серці України — славному місті Полтаві, — нагадав очільник обласної ради. І додав: — У нашій чиновницькій роботі мало лірики. Тож ось такі поетичні дійства нас також надихають».
Від поразки предків — до співпрацi нащадків
«Поезія — це міст, що веде до історії, яка нас пов’язує, — порівняла шведський журналіст та літературний критик Анн Лінгебрандт. — Я в Україні вперше і з радістю чекаю на зустріч із вашою поезією. Для мене, як і для більшості шведів, Полтава асоціювалася із брязкотом зброї і смертю наших предків, які отут поклали голови, була синонімом поразки. І я просто щаслива, що відтепер назва вашого міста наповниться новим змістом — поезією».
Шведський журналіст і літературний критик Анн Лінгебрандт (праворуч) i модераторка
Євгенія Лопата під час церемонії офіційного відкриття поетичного фестивалю.
«І я рада, що ми зустрілися саме в Полтаві, — поділилася прекрасна українська авторка Катерина Калитко, — бо мені дуже близьке те, що говорив відомий шведський письменник, автор книги «Полтава. Розповідь про загибель однієї армії» Петер Енглунд про мову землі, мову померлих, яку вона транслює. Для поета дуже продуктивний досвід — перебувати на місцевості, яка промовляє, бо саме він може стати голосом тих, у кого цього голосу вже немає. Тож мені здається: дуже важливим є те, що цього року вдруге на українській землі зі складною історичною пам’яттю зустрілися українські та шведські автори».
Вірші били через край
Загалом упродовж трьох днів відбулися 24 події на 14 різних локаціях. Долучилися понад 30 відомих письменників, поетів, акторів, літературних критиків тощо з України та Швеції. Усе це стало можливим завдяки підтримці Посольства Швеції в Україні, а також Полтавської облдержадміністрації та обласної ради. Як зазначив напередодні фестивалю перший заступник голови обласної ради Євген Холод, на культурну подію, що створює міжнародний імідж міста, з обласного бюджету виділили 1 мільйон 250 тисяч гривень. Утім для всіх охочих, як і минулоріч, вхід на всі заходи був безкоштовним. До речі, організатори фестивалю майже повністю змінили склад його учасників — із минулорічних митців цього року запросили тільки Сергія Жадана та Ігоря Померанцева. Із полтавських авторів був задіяний лише Сергій Осока, чийого голосу і справді бракувало на попередньому фестивалі.
Як і під час першого поетичного дійства, його учасники відвідали історичні місця, де відбулася Полтавська битва. Першого дня вирушили до райцентру Решетилівка. Там поетичне слово прозвучало біля кургану, який, як вважається, понад 300 літ тому насипали над братською могилою загиблих шведських вояків — учасників Полтавської битви 1709 року. А наступного дня відбулися екскурсія та поетичні читання в музеї «Поле Полтавської битви».
Ада Роговцева: «Завдяки поїздкам на фронт я знаю тепло хлопчачих рук, які так міцно обіймають тебе»
Чи не найочікуванiшим для полтавців був творчий вечір живої легенди — акторки театру й кіно Ади Роговцевої — за участi її доньки — заслуженого діяча мистецтв України Катерини Степанкової — та барда, композитора, друга родини Володимира Маляренка: зала міського Будинку культури була переповнена.
Для тих, хто не зміг до неї потрапити, зустріч транслювали на вулиці. Ада Миколаївна розпочала з одкровення:
«Для мене невимовна радість і велика честь стояти сьогодні отут перед вами. Коли довго живеш на світі, а мені через місяць уже виповниться (страшно вимовити) 82 роки, то щоразу виходиш на сцену, як востаннє. У Полтаві я прожила кілька років, а навчалася у школі №10. Якось мені доручили прочитати напам’ять уривок із книги про героїчну дівчину Лялю Убийвовк. Я вийшла на шкільну сцену й прочитала так, що всі заплакали. А в залі сидів тато Лялі Убийвовк. Він вийшов на сцену, обійняв мене, і від того щось у моєму серці тьохнуло. Отак зацікавилася професією, яка супроводжує мене все життя, отут усе почалося. У Полтаві почав формуватися й мій характер. А жила я з сім’єю на Пролетарському бульварі, 8/10 — на все життя це запам’ятала, бо, мабуть, була тут щасливою. Мій тато випивав, і до Полтави його відправили, мов у заслання. А в «засланні» виявилося, що на базарі все дешево, бо в Києві ми бідували. Мама вперше в житті пошила мені пальто — рожевого кольору з рудою лисицею. Тут було стільки всілякої радості. Знаєте, мабуть, у кожного є щось таке, що зачепить і не відпускає. Оце так мене зачепила Полтава. Тут із маминих вуст я вперше почула поезію Лесі Українки...»
Чи не найочікуванішою подією фестивалю
був творчий вечір Ади Роговцевої.
А далі Ада Роговцева та Катерина Степанкова декламували проникливі вірші Лесі Українки, Ліни Костенко, Сергія Жадана, Дзвінки Торохтушко (Любові Бурак), Костянтина Степанкова-молодшого, а також авторів, які не з чуток знають, що таке війна: Катерини Бабкіної, Дмитра Лазуткіна, Романа Семисала. Прозвучали й пісні у виконанні Володимира Маляренка.
«Чому ми часто їздимо на фронт? Бо завдяки цьому я знаю тепло хлопчачих рук, які так міцно обіймають тебе. Їм потрібна наша турбота. Тож не будьмо байдужими й за будь-якої нагоди даруймо людям крихітку розради», — закликала Ада Роговцева й насамкінець прочитала свої вірші.
Рими і вино
Одними з найбажаніших для полтавців гостей із мистецького середовища стали й Іван Малкович та Юрій Іздрик — обидва мали можливість спілкуватися з тими, хто має жагу до справжньої поезії, зі сцени обласного академічного музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя.
Фестиваль передбачав різні формати заходів. Організатори жартували, що під час його проведення є невід’ємними поезія, спілкування й вино, а тому деякі локації розташовувалися в барі чи ресторані. Наприклад, у ресторані Chateau Galerie, в центрі Полтави, відбувся винний літературно-музичний вечір за мотивами нового роману Олени Андрейчикової «Тени в профиль», а в «Ц-барі» — концерт-презентація поетичної збірки музиканта й поета Олега Каданова «Не я, а той».
Одним із завершальних акордів фестивалю став виступ біля Білої альтанки Сергія Жадана (свої вірші на цій локації мав читати і шведський поет Гуннар Гардінг, проте його підвело здоров’я). Після цього Сергій мусив просто перебігти до сцени під відкритим небом на Театральній площі, аби взяти участь у концерті гурту «Лінія Маннергейма», лідером якого
він є.
