Збав, Боже, вiд такого сусiда

Шановний Михайле Івановичу! Передплачую Вашу газету впродовж багатьох років. Вам і очолюваному Вами колективу газети в патріотичності не відмовиш, а це в наш час — чи не найголовніше. Дякую Вам за таку титанічну роботу.

 

З огляду на обставини, що склалися в державі, коли ймовірність переростання гібридної війни у повномасштабну весь час зростає, обрання президента є доленосним: бути чи не бути Україні. 

 

Незалежності України вже 28-й рік. Є привід розглянути здобутки і втрати у розвитку держави. Історія свідчить, що за такий період країни досягали досить високого рівня у розвитку власної економіки. Для прикладу візьмемо Китайську Народну Республіку.

 

За час від хунвейбінських непорозумінь до 2000 року КНР досягла значних зрушень від відсталої країни до когорти передових в економічному відношенні. Зараз це держава з міцною фінансовою системою, держава високих досягнень, що йде по шляху новітніх технологій, досягнень у вдосконаленні транспортних засобів, зміцненні обороноздатності, освоєнні космосу. Пекінські олімпійські ігри своєю масштабністю, оригінальністю вразили увесь світ.

 

Інший приклад: темпи економічного розвитку Німеччини вражають. Пригадуються руїни на місці колишніх велетенських промислових об’єктів унаслідок «площинних» бомбардувань авіацією наших союзників у Другій світовій війні. До двох тисяч літаків — літаючих фортець (так називали американські чотиримоторні бомбардувальники), кожна з яких несла до 2 тонн бомбового вантажу, — здійснювали щоночі рейди над Німеччиною впродовж кількох років.

 

А після капітуляції в 1945 р. із Німеччини вивозили все, що залишилося, на територію Радянського Союзу в рахунок репарацій. В окремих випадках вивозили навіть технічний персонал для налаго­дження виробництва на місцях. Та вже в 1950 році економічні експерти заговорили про економічне диво ФРН, а сьогодні Німеччина, як відомо, — економічний гігант Європи.

 

Зовсім по-іншому, в протилежному напрямку, розвивалися події в Україні після 1991 року (зі здобуттям незалежності): через чверть століття Україна опинилася серед держав, що розвиваються.

 

За ці роки було знищено торговий та риболовецький флоти (продали на брухт); роздержавлено державну та громадську власність (ваучерна приватизація); продано китайцям на 90% готовий авіаносець «Варяг»; знищено дороговартісну зброю (у тому числі й стратегічні ракети) в обмін на Будапештський меморандум (наслідки чого маємо сьогодні на сході країни); та ще багато чого.

 

Деякі політичні сили, що рвуться до влади, досі користуються ідеями, які почерпнули з тез ЦК КПРС до 300-річчя Переяславської ради, а там міфів і вигадок — аж зашкалює! Дозволю собі нагадати деякі з них.

 

Терміни «Росія» і «російський народ» з’явилися на початку ХVІІІ століття. До того часу це була Московія та московити, що сформувалися на базі фінно-татарському народу.

 

Термін «братність» спростовується як спустошенням Києва ордами Юрія Долгорукого (1155 р.), а опісля — його сином Андрієм Боголюбським (1169 р.) — тотальним пограбуванням. Уже пізніше володарі Москви Іван ІІІ та його внук Іван Грозний здійснили нечувані за жорстокістю знищення Новгородщини. Тоді, в 1570 р., від рук московитів загинула шістсот­річна культура слов’янського племені кривичів, та й самі представники цього племені частково були винищені, частково загнані в рабство в московські володіння, де й розчинилися серед фінно-татарського етносу.

 

Та й сама Москва була заснована ординським ханом Менглі-Тимуром, який вручив ярлик на керування улусом сину Олександра Невського Данилу. А заселення багатими родинами ординців, які згодом прийняли християнство, привело до створення цілих районів, назви яких, притаманні цьому етносу, ревно оберігають донині: Таганка, Велика та Мала Ординки, Басманка, Арбат.

 

Із розпадом орди (початок XVI століття), історики свій улус назвали Московською державою, і ця назва існувала до початку XVIII століття із подання вірного слуги Петра І богослова з Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича назвали Росією.

 

Після розпаду орди Росія, будучи «продуктом» тієї ж таки орди, як висловлювався російський історик Карамзін, автор «Истории Государства Российского» (сам за походженням ординець — Кара Мурза), нова держава одержала у спадок політику ханських завойовників під назвою «Собирание земель руських», а тепер і повернення втрачених земель залишається у планах зовнішньої політики еліти РФ.

 

Підтвердженням цьому можуть слугувати деякі цифри «Істории Военного искусства» (т. 4, М. 1953, ст. 1923-1991): у XVI ст. Московія воювала 43 роки; у XVII ст. — 48 років; у XVIII ст. — 50 років. Тому анексія Криму та події на сході України свідчать про загострення експансивної політики РФ, а як факт на підтвердження цього є вихід РФ із Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Імовірність наступу російських військ на Київ не відкидає і Міністерство оборони України. Тож нинішньому керівництву держави та очільникам відповідних відомств треба бути пильними перед лицем підступного сусіда, який лише чекає, коли Україна ослабне від внутрішніх конфліктів.