У столиці 31-й рік у районі Березняки на Лівому березі Дніпра працює Київський академічний театр українського фольклору «Берегиня».
Разом з іншими не раз автентичні пісні у виконанні цього колективу слухав третій президент України Віктор Ющенко. Артисти незадовго до Трійці, 13 червня, порадують шанувальників «Русаліями» — виставою, яка на сцені театру уже 10-й рік.
Хоча, за народними традиціями, Русалчин тиждень — це той, який наступний за п’ятдесятим днем після Великодня. (Нагадаємо, Свята Трійця чи П’ятидесятниця цього року припадає на 16 червня).
«Русалії» створено в театрі «Берегиня», спираючись на дохристиянські мотиви вірувань українців, коріння якого загубилось ще у часах Трипільської культури, — розповідає директор-художній керівник Ільїна Генсіцька. — Це святкування поєднало у собі весняні звичаї та обряди весняно-літньої пори року, коли, за стародавніми уявленнями, весь зелений світ одухотворюється.
Його вшановували піснеспівами, магічними ритуалами, веселимим танками і забавами. У них поєднуються жарти і сум, печаль і радість. Та найголовніше — свято наповнює світлою вірою у краще майбуття».
«У створенні спектаклю нам допомогла «Велесова книга» та книжка відомого українського етнографа Василя Скуратівського «Русалії». Підготовча робота над виставою тривала майже два роки», — уточнює її автор Микола Буравський, засновник театру та головний режисер, народний артист України, лауреат всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.
У виставі «Русалії» використано унікальний музичний матеріал, який звучанням різниться від звичного для пересічного українця фольклору. Костюми до вистави створила відома модельєрка Анжела Лисиця.
Загалом із Зеленими святами в Україні пов’язано багато повір’їв про русалок. Вважалося, що впродовж тижня вони ходять по землі. Тому так він і називався — Русальний; а четвер — день, коли ніхто не працював, щоб не розгнівати русалок, — Русалчин великдень.
За народними віруваннями, на свій великдень русалки виходили з води і дивилися, чи шанують їх люди. Якщо хтось працював, то вони могли наслати шкоду на поле. Цього дня на межах своїх левад господарі лишали окрайці хліба для русалок, господині розкладали на підвіконня гарячі паляниці — щоб їхнім духом русалки були ситі; а також розвішували по деревах полотно — русалкам на сорочки.
Про усе це й у русальних піснях співалося: «Сиділа русалка на білій березі,// Просила русалка дівочок сорочки: «Дівочки-сестрички, // Дайте мені сорочки, // Хоч не біленької, //Аби тоненької».
На Київщині в Русальний четвер, як тільки сходило сонце, дівчата йшли на жита. Вони брали із собою спечений із житнього борошна на свяченій воді хліб. У полі дівчата ділили його порівну. Далі кожна юнка йшла на ниву свого батька. Там на межі й клала свій шматок хліба для мавок — «щоб жито родило».
Вважалося, що русалку можна було навіть зустріти. Хоча таке побачення вважалося небажаним, бо «залоскоче на смерть того, хто порушив заборону і пішов у русальний день в поле, до лісу, ріки». Тому на всяк випадок із собою брали оберіги: часник, любисток чи полин. Таке саме зілля клали і в хаті на підвіконні. А якщо треба було перейти воду, то спершу кидали полин або любисток — і тільки тоді заходили у річку. По закінченні тижня після Трійці русалок урочисто виряджали із села.
Троїцькі обряди мали додавати здоров’я людині й родючості полю, вберегти дім від зла. Вважалося, що русалки опікали поля, ліси і води.
Варто ще згадати, що оперу «На русалчин Великдень» свого часу написав геніальний український композитор Микола Леонтович. n
