До Дюрера гравюра не знала жодного гіганта: виставка у Києві

До 15 червня у Києві, у Музеї Ханенків, можна побачити гравюри Альбрехта Дюрера зі збірки Харьківського художнього музею.

 

 

Десятки графічних творів генія німецького Відродження, якого мистецтво­знавці іменують «північним Леонардо», та його послідовників у двох залах столичного музею презентували 11 квітня. Усього 67 робіт.

 

 

Тоді, напередодні Великодніх свят, по-особливому сприймалися ксилографії визнаного майстра з циклу «Життя Марії» і копії його робіт сучасником — Маркантоніо Раймонді, які виконані у техніці гравюри різцем. І «Малі Страсті».

 

 

Хоча всі роботи художника, чиє значення для національної культури Німеччини настільки велике, що початок ХVI століття називають «епохою Дюрера», — позачасові; незалежно від того, йдеться про представлений титульний аркуш циклу «Апокаліпсис» чи рідкісні різцеві гравюри, що належать до раннього періоду творчості митця, відомі загалу міфічне «Морське чудовисько», містично-загадкові «Чотири відьми» та житейську «Прогулянку».

 

Представлені на виставці роботи виконані в різних техніках. Крім того, вони належать практично до всіх жанрів, у яких працював відомий художник.

 

Альбрехт Дюрер народився 21 травня 1471 року у Нюрнберзі. Його батько — відомий золотих справ майстер — бачив сина продовжувачем своєї справи.

 

Але хлопця вабила сусідня майстерня живописця Міхаеля Вольгемута. Незважаючи на спротив, Альбрехт-молодший першу відому загалу роботу — автопортрет срібним олівцем — намалював 13-річним, у 1464-му.

 

І лише ще через два роки його батько благословив вибір сина, дозволивши вчитися у Вольгемута. І юнак наполегливо освоював основи композиції та техніки живопису, малюнку та гравюри.

 

 

Із появою і розвитком у ХV столітті в Європі книгодрукування швидко поширювався і новий вид мистецької техніки — гравюри, тобто тиражування зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь (при цьому кожен відбиток із друкарської форми вважається авторським твором). У німецьких землях найвідомішим майстром гравюри у другій половині ХV століття був Мартін Шонгауер, чиї роботи Дюрер вивчав і навіть копіював. Коли закінчився обумовлений угодою трирічний термін навчання у Вольгемута, Альбрехт відправився до Мартіна Шонгауера, утім, вже не застав майстра живим. 

 

Після цього тривали 4-річні мандри молодого підмайстра Альбрехта Дюрера Німеччиною, Нідерландами і Швейцарією. В Базелі він познайомився з професором університету Себастьяном Брантом — автором тепер багатьом відомого «Корабля дурнів». Серед перших ілюстраторів цієї книги, яка ввійшла до скарбниці світової культури, вважається, був і Альбрехт Дюрер. Саме він вирізьбив на дереві багато ксилорграфій (дереворитів) із більше 70 для першого видання книги 1494 року.

 

А 1487 року нюрнберзький художник і учитель Дюрера Міхаель Вольгемут отримав почесне замовлення ілюструвати «Книгу хронік» Гартмана Шеделя — найповнішу всесвітню історію того часу. Робота у майстерні тривала понад 5 років, усього створили різнотемних 1809 гравюр. Своїх рук до них доклав і «північний Леонардо». Перший наклад побачив світ у 1493-му.

 

«Дюрер прославився і як геніальний живописець, і як теоретик мистецтва, але найбільше він вплинув на розвиток гравюри, — вважає Олена Шостак, кураторка виставки у Музеї Ханенків «Дюрер. Гравюри з Харківського художнього музею». — Це має кілька пояснень. По-перше, друкована графіка — наймолодший вид образо­творчого мистецтва, наприкінці ХV століття з’явилися перші видатні майстри, але до Дюрера гравюра не знала жодного гіганта. По-друге, це мистецтво тиражоване, тому в рідному Нюрнберзі й під час мандрів художник побачив кращі гравюри практично всіх провідних європейських майстрів, тоді як твори живопису не завжди були доступними для огляду. Саме цей досвід дав йому змогу органічно поєднати у своїх аркушах окремі відкриття, зроблені у графіці по різні боки Альп. 

 

По-третє, Альбрехт Дюрер був дуже освіченою людиною. До його кола спілкування входили відомі філософи і гуманісти, він слідкував за новинками художньої та релігійної літератури. На початку ХVІ століття світогляд культурної еліти Німеччини стрімко змінювався, володарями думок були реформатор церкви Мартін Лютер і «князь гуманістів» Еразм Роттердамський. Саме у графічних аркушах Дюрер із найбільшою свободою відповідав на сучасні виклики, обирав нові теми і сюжети, сміливо відкидав усталені канони — адже гравер, працюючи на ринок, практично не залежав від традицій та смаків багатих замовників і можновладців».

 

Як графіка Дюрера опинилася у Харкові? Зібрання призначалося для класів малювання офіційно відкритого на початку 1805-го Харківського університету. Тоді у власність навчального закладу надійшло 2477 графічних робіт, серед яких були і гравюри Альбрехта Дюрера. Колекцію, що належала російсько-німецькому історику й філософу Фрідріху Аделунгу (1768—1843), придбав засновник університету Василь Каразін. Згодом саме вона започаткувала Харківський художній музей. Центральне місце у колекції займали гравюри Дюрера — на дереві та металі. На початку Другої світової війни зібрання музею нараховувало близько 75 тисяч експонатів. Однак його не включили до плану евакуації, тому вдалося вивезти лише найцінніші експонати. Тому після війни у фондах музею залишилося лише 48 графічних аркушів.

 

Київська виставка «Дюрер. Гравюри з Харківського художнього музею» цікава й тим, що можна аналізувати процеси плагіату в європейському мистецтві, порівнюючи роботи Альбрехта Дюрера та його сучасника Маркантоніо Раймонді. Фактично Дюрер створив перший інцидент відстоювання в суді авторського права. Про це детально можна почитати у «Життєписах» Джорджо Вазарі. Науковці зауважують, що там міститься кілька недостовірних деталей, утім загалом розповідь є правдивою. Дюрер звертався в синьйорію, щоб підтвердити свій привілей на створені ним роботи (на виставці можна побачити, що майже ідентичні, наприклад, «Різдво Христове» обох художників. Робота Дюрера — це гравюра на дереві, у Раймонді — гравюра різцем). Венеційська синьйорія вирішила, що плагіатор має право копіювати, але не має права ставити на свої гравюри монограму Дюрера.

 

Надають можливість вивчати європейський побут епохи Відродження і співставляти його зі знаннями про християнські символи такі роботи Альбрехта Дюрера з харьківської колекції, як «Мадона з мавпою» (близько 1498 року). До речі, у власній колекції Музею Ханенків теж є такий твір. 

Надати до завершення експонування виставки у Києві заплановані ще дві кураторські й одна авторська екскурсії.