Удруге, після 2013 року, активну протестну хвилю підняли загалом дуже помірковані й інтелігентні викладачі музичних шкіл, батьки дітей, які вчаться у таких закладах, і навіть юні музиканти, що вже отримали стільки спеціалізованих знань, що чарують слухачів концертів майстерною грою на скрипці чи піаніно.
Уже майже 10,5 тисячi підписів має петиція на сайті Кабінету Міністрів України, якою вимагають скасувати наказ Міністерства культури № 352 від 24 квітня 2019 року, запровадження якого, стверджують, призведе до катастрофічних наслідків, — руйнації системи мистецьких шкіл.
Опоненти Мінкульту вважають, що бюрократичну тяганину і створення умов для корупційних дій чиновників породжує Положення про атестацію педагогічних працівників закладів (установ) освіти сфери культури, затверджене наказом МКУ від 12.07.2018 № 628, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 р. за № 926/32378. Цей норматив також вимагають скасувати підписанти петиції з назвою «Вимога педагогічних працівників закладів початкової мистецької освіти».
Тим часом 22 травня міністерство провело у Києві прес-концеренцію «Зміни в початковій мистецькій освіті: міфи та реальність», де намагалися переконати, що відомство дбає винятково про дітей і мистецьку освіту загалом.
«В 2017 році була затверджена концепція нової мистецької освіти, — констатувала перший заступник міністра культури України Світлана Фоменко. — Цей документ був зареєстрований у Міністерстві юстиції і відповідно до нього розроблялися інші документи. Тому я звертаюся до всіх ще раз перечитати цю концепцію і не довіряти тій недостовірній інформації, яка розповсюджується у соцмережах.
В концепції були окреслені основні принципи, зміст мистецької освіти, і в рамках цієї концепції було розроблено положення про мистецьку школу і положення про атестацію педагогічних працівників закладів (установ) освіти сфери культури. Наразі триває затвердження типових освітніх програм початкової мистецької освіти. У червні має вийти типова освітня програма для середнього базового рівня».
Примари реформи
Ще у 2013 році вітчизняні урядовці вирішили, що навчати дітей у музичних школах за державний кошт — велика розкіш. На щастя, через активний спротив викладачів, батьків і ЗМІ, спроба перевести мистецьку освіту на комерційні рейки провалилася. Тоді і дотепер офіційна платня за місяць навчання дитини не перевищує 300 грн. Хоча маячили у найгіршій перспективі щомісячні платежі від 1200 грн., які, зрозуміло, для більшості були б непосильні.
І реформування пішло іншим шляхом. Достойне місце система професійної мистецької освіти, першою ланкою якої є мистецькі школи, займає у новому «Законі про освіту», ухваленому у 2017 році. Профільним міністерством відтоді розроблено загалом чотири документи, які мають за мету сприяти розвитку культури, а через культуру — духовності.
Натомість пропонують мистецьким школам... скорочення навчальних годин, збільшення навантаження кількості учнів на одну викладацьку ставку, ліквідацію такого популярного напрямку, як, наприклад, «сольний спів» — для нього у новій структурі мистецької освіти не передбачено навчальної програми, тому зараз музичні школи не набирають на наступний навчальний рік вокалістів.
У новій Типовій освітній програмі 2019 року суттєво скорочено години на вивчення основних предметів, а саме:
— музичний інструмент — з 2 годин на тиждень на 1-1,5 години;
— сольфеджіо — перейменовано на «Музична грамота» — з 1,5 години на 1 годину;
— музична література — перейменовано на «Бесіди про мистецтво» — з 1,5 годин на 1 годину;
— хор, ансамбль, оркестр — із 2 годин у молодших класах та 3 годин у старших класах — до 1 години на тиждень незалежно від класу.
У міністерствi кажуть, що школи в індивідуальному порядку можуть розробити свої програми і особливо обдарованим дітям збільшити кількість годин занять. По-перше, це додаткова паперова тяганина; по-друге, не завжди об’єктивна вибірковість. Найголовніше — примарна свобода вибору обсягу навчального навантаження на одного учня, яка нібито надається кожній школі як власна освітня програма, що затверджується на педраді, насправді викликає великі сумніви, оскільки навантаження обмежується бюджетним фінансуванням, що завжди базується на затверджених Мінкультом типових навчальних планах. До речі, про цей нюанс у новітніх типових освітніх програмах не згадується.
Будинок творчості чи музична школа?
На нинішньому етапі в мистецьких школах існує два терміни навчання — 6-річний та 8-річний. На 6-річний вступають діти старшого віку, на 8-річний — молодшого. Групи формуються відповідно. Їх не можна змішувати, як нам пропонують, тому що сприйняття матеріалу у кожному віці відповідне. Про це написано немало монографій з вікової психології дітей. Але чомусь Директорат мистецької освіти нехтує цими особливостями. Хоча публічно розробники нинішньої реформи і ті, хто їх підтримує, заявляють саме за турботу про дітей та їхнє здоров’я.
Директоратом мистецької освіти запропонований вік для початку занять у мистецьких школах на всіх без винятку музичних інструментах — 6-7 років, як у загальноосвітніх школах. У Типових освітніх програмах Мінкульту відсутня програма «Сольний спів» для учнів молодших класів, натомість школам запропоновано починати навчання сольного співу з 10 років. Саме у цьому віці у багатьох уже починається мутація, тому починати навчання треба з 6-7 років або після 13-15, залежно від індивідуальних можливостей учня.
Не враховані й вікові особливості дітей для навчання, наприклад, на духових та народних інструментах. На таких інструментах, як бандура, тромбон або труба, дитина може розпочинати заняття лише з 9-10 років, коли досягне певного фізичного розвитку. Початок занять у більш ранньому віці може призвести до негативних наслідків, навіть більше — дійсно спричинити шкоду здоров’ю дитини.
Тим часом найсприятливіший вік для початку навчання дитини на фортепіано, скрипці або сольного співу — 5-6 років. У цьому віці необхідно закласти ґрунтовну базу важливих слухових та моторних навичок для того, щоб дитина, яка в подальшому захоче обрати професійний напрямок навчання, мала для цього необхідний фундамент.
Маючи годину фаху на тиждень, як на тому наполягає нова Типова освітня програма, та, на додачу, нав’язаний нею обов’язковий додатковий інструмент, що відтягує увагу та час маленьких учнів, фундамент закласти неможливо. Лише втрачатиметься дорогоцінний час початкової мистецької освіти дитини, що матиме незворотні наслідки в усіх ланках музичної освіти.
До слова, викладачі вважають, що заняття одночасно на двох інструментах призведе до падіння якості навчання та перевантаження учня. Їм незрозуміло: для чого щось змінювати, коли у Типових навчальних планах 2015 року та існуючих програмах закладений правильний підхід для подальшого професійного навчання та гнучкі репертуарні вимоги для дітей різних рівнів музичних здібностей? Варто акцентувати, що всі мистецькі школи в Україні працюють за Типовими навчальними планами, затвердженими у 2015-му, (наказ Міністерства культури № 588 від 11.08.2015 р.) а не за застарілими програмами, затвердженими ще в радянські часи, — як маніпулятивно стверджують автори запропонованої «реформи». Завдяки цим програмам учні та викладачі мають справжню, реальну свободу у виборі репертуару, в індивідуальному підході до кожної дитини та свідомому обранні у старших класах професійного або загальноосвітнього напрямку подальшого навчання.
Варто зауважити, що усі розробки Міністерства культури не викликають нарікань у тих закладах, які стали чимось на зразок Будинків творчості: хтось приходить туди помалювати, інші — ліпити з глини, треті — ознайомитися з музичними інструментами. Проти — представники класичних музичних шкіл, чиї учні вміло грають Баха і Черні.
Викладачі — з більшою кількістю учнів
Інший бік — за новими правилами на одну ставку при збереженні 18 годин на тиждень викладачі вимушені працювати з більшою кількістю учнів:
— викладачі з музичного інструмента — 12 або 18 учнів на тиждень замість 9 учнів;
— викладачі з сольфеджіо — 18 груп по 10 учнів (1 година) замість 12 груп по 8-10 учнів (1,5 години);
— хори, великі ансамблі та оркестри — з 2 годин у молодших класах та 3 годин у старших — по 1 годині на тиждень, до того ж у Програмах не передбачені години зведених репетицій;
— викладач iз музичної літератури, названої у нових Програмах «Бесіди про мистецтво», замість 12 груп по 10 учнів має відпрацювати 18 груп по 15 учнів, тобто 270 учнів на ставку.
Закладені в Типових освітніх програмах норми годин на одного учня з усіх предметів, за попередніми підрахунками опонентів реформи у нинішньому її вигляді, зменшують кількість педагогічних ставок у середньому на 20-25%, що потягне за собою звільнення викладачів.
Щодо атестації викладачів, то, згідно з новим положенням, вона наразі перетворилася на безкінечний підрахунок балів та відсотків, витрату часу на підготовку стосів паперів та збір викладачами доказів своєї творчої роботи.
Багато викладачів музичних шкіл переконує, що найбільше їх шокує те, що всі «реформаторські» ідеї про свободу вибору та створення власних освітніх програм для кожної української школи, кількість годин та багато чого іншого, є скопійованим із програм мистецьких шкіл, розроблених у РФ ще 2012 року. Перший заступник міністра культури України Світлана Фоменко категорично відкидає усі закиди щодо такого «плагіату».
Перехід на нові освітні програми у мистецьких школах має відбутися з 1 вересня 2019 року для учнів, що підуть до першого класу. Практикам закладів нескладно спрогнозувати, що внаслідок скорочення навчальних годин на основні предмети та розпорошення уваги та часу дитини на так звану варіативну складову — додаткові ансамблі та непопулярні інструменти, — рівень підготовки учнів різко впаде. Як результат — до вищих мистецьких навчальних закладів прийдуть абітурєнти з недостатнім рівнем знань та професійних навичок.
Щоб не зруйнувати напрацьоване, чиновникам Мінкульту варто дослухатися до професіоналів, завдяки яким Україна представлена на багатьох міжнародних музичних конкурсах і виховує освічених громадян.
КОМПЕТЕНТНО
Україна має краще!
Богдана Півненко, народна артистка України,
завідувач кафедри скрипки Національної музичної академії імені Петра Чайковського
Ми в Україні маємо унікальну систему початкового мистецького навчання. Саме в нашій країні, в Одесі, було створено першу десятирічку — потім цей досвід було перенесено до Москви, Петербурга, Києва, Львова. А потім Ієгуді Мєнухін для створення своєї знаменитої школи в Лондоні приїздив саме до Радянського Союзу переймати досвід.
Але десятирічки неможливі без потужної початкової ланки. Без тих сотень педагогів, які самовіддано вчать справжньому мистецтву. Реформу початкової мистецької освіти намагалися кілька років тому провести в Росії. Наша реформа — калька звідти, а ще раніше — зі Західної Європи.
Але в Росії провідні митці рішуче стали на захист існуючої системи. Там, завдяки Денису Мацуєву, зупинили таку «реформу». Більше того, систему початкового мистецького навчання у РФ опісля оголосили національним надбанням.
Чому ми тепер в Україні своїми руками хочемо зруйнувати те, що було створено дійсно добре? Чому ми мусимо втратити те, чим досі захоплюються всі у світі? Якщо ми хочемо оновлень — то просимо ласкаво, ніхто не заперечує запровадження новітніх методик, треба вчитися нового, перевіряти, доводити ефективність практикою.
Можна і треба ввести окремий відділ при мистецьких школах для тих, хто просто хоче трошки долучитися до мистецтва. І нехай там не буде обов’язкового вивчення напам’ять програм, нехай там будуть різноманітні ансамблі. Але якщо ми введемо ті нововведення, що пропонують зараз, — існуючої системи не буде.
Буде те, що є в Іспанії, Німеччині, інших західних країнах. Але це той випадок – коли Україна має краще! І не перший десяток років українські музиканти, особливо у молодших вікових категоріях, впевнено конкурують з іноземними. А кращі з кращих стають елітою музичного світу.
Систему мистецької освіти, яка понад 100 років формувалася та яка вважається найкращою в світі, ми не повинні довести до руйнації в нашій країні.
