«Христос воскрес — воскресне Україна!» — віталися українці одне з одним що-Великодня в час, коли наша нація була бездержавною.
Тоді здавалося, що тільки диво може змінити ситуацію і повернути нам свободу, людські права і визнання у світі.
І диво сталося, якщо можна так назвати ту гарячу віру, негаснучу надію і світлу любов, якими впродовж останнього століття керувалися покоління українців — від Січових стрільців і героїв Крут — до воїнів УПА, дисидентів, майданівців. Україна є.
І є Українська церква, визнана у світовій християнській родині.
Воскресінню Христа передували зрада і занурення в пекло. Бог пережив людські муки, взявши всі гріхи людства на Себе.
Тепер Іменем Його спасаємося, маючи вільний вибір між пеклом і раєм. Доти, до Воскресіння, рай був для людства закритий.
Визволивши з пекла праотців — Адама і Єву, Христос відновив зв’язок між Богом і людиною, який урвав було гріх супротиву. Змій намовляв: «Обравши непослух, матимете все, станете, як боги».
Адам і Єва повірили «обіцянкам» і... не отримали нічого, крім «хліба в поті лиця». А далі були в досвіді людства Ной iз ковчегом, Вавилонська вежа, Благовіщення і Розп’яття...
Христос прийшов з учнями до Єрусалима, щоб відзначити за стародавнім звичаєм єврейську Пасху. Це свято Виходу народу з єгипетського рабства, свято свободи й самоусвідомлення.
Сам вихід стався швидко, утім його осмислення і остаточне прийняття — упродовж 40 років блукання пустелею, де й тільця золотого ставили, і сварилися та билися між собою, і постійно озиралися «назад», сумуючи за мискою запашної юшки зі шматком м’яса.
Ісусові ж учні заозиралися назад, навіть не дочекавшись власного виходу з рабства — Христового Воскресіння...
А як ми? Озираємося чи чекаємо, віримо? Великдень — свято й особисте для кожного, і громадське.
Особиста свобода й гідність тісно переплетенi зі свободою й відповідальністю всієї громади, нації. Пам’ятаймо про це, вітаючись: «Христос воскрес — воскресла Україна!».