Роксоляна Тим’як-Лончина — яскравий представник другого покоління української патріотичної довоєнної інтелігенції, яку радянська система змусила емігрувати за межі України.
Народжена і вихована в Америці, як і її чоловік, кардіохірург Василь Лончина, вона духовно зв’язана з рідною українською землею. Але любов її дієва, конкретна і безкорислива.
З перших років відродження незалежності України вона разом із чоловіком на волонтерських засадах допомагає розбудовувати українське суспільство в усіх сферах: медичній, освітній, культурній.
Не оминула Роксоляна Тим’як-Лончина такої важливої для становлення української ідентичності проблеми, як утвердження і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Її хвилює чистота української мови, дивує байдужість українців до засмічення солов’їної материнської мови різними «русизмами», «англіцизмами», «полонізмами»...
«Моє покоління береже національну культуру і мову»
Як фотомитець (друга професія після медичної) вона організовує низку фотовиставок по містах України. Нещодавно пані Роксоляна підготувала чергову мовну фотовиставку, на відкритті якої в Українському католицькому університеті (УКУ) виголосила слово-звернення, адресоване насамперед студентській молоді. Це слово слугує вагомим і переконливим прикладом для формування нашої української гідності, поваги до себе, до своїх цінностей.
«Майже 100 років тому український історик Михайло Грушевський сказав:
«Якщо ми, українці, хочемо щоб нас поважали інші народи, то треба нарешті почати з поваги до себе самих, — зазначила у своєму зверненні пані Роксоляна. — Я народилася в Америці. Моє покоління виховане на українських традиціях, задумується над збереженням у своєму середовищі національної культури, звичаїв, мови. Наші батьки робили все можливе, щоб ми вивчали і не забруднювали нашу рідну мову. Наведу деякі приклади українських відповідників до англійських слів, які ми вживаємо досі: Baseball — підставовий м’яч, Volleyball — відбиванка, Hot dog — гарячий пес або парівка, Skyscraper — хмародер, Tape recorder — звукозаписовач, Snowplow — плуг, Salt truck — сільничка, Mixer — збивалка, Ukrainian village — українське село.
Певно, що і були ті, які говорили: «Вийди на корнер, я візьму кару і поїдемо до давн тавну». Але це було неприпустимо у нас вдома і в родинах мого покоління емігрантів наших батьків. Я не вважаю себе туристом, тому що часто буваю в Україні. Останніми роками живу між Львовом і Чикаго. Кожного разу не забуваю взяти фотоапарат, щоби на згадку залишити світлини.
Подорожуючі Україною сьогодні можуть прочитати різні цікаві вивіски. Яким було моє здивування, коли у Львові, Полтаві, Харкові, Києві і дорогами Карпат змушена була читати вивіски та оголошення незрозумілою мені мовою. Почала фотографувати, назбирала понад 200 фотографій.
Архітектура та велич Львова не в силі приховати малограмотність ділків міської влади, які забруднили місто вивісками та оголошеннями неестетичною американо-українською мішанкою слів-приблуд. Чи знають англійську мову ці люди, які нав’язують мешканцям міста чужий лексикон?
Сподіваюся, що мої світлини допоможуть львів’янам і гостям у багатьох випадках. Але насамперед треба розуміти українську й англійську мови. Зокрема, подорожуючі будуть знати, що підтвердити квиток на виліт до Америки вони зможуть у туристичних фірмах «Смайл» або «Б’юті Травел», а пообідати можна у ресторані «Корнер» або в «Суп-хауз», по дорозі за обновою зайти в бутік «Парад’is» та відвідати імідж студію «Міледі». Минаючи будинок якоїсь будівельної контори, звернете увагу на рекламний щит «Термобуд — сендвіч-панелі». Далі якийсь банк закликає зробити «мультивалютний депозит», «Мобайл плаза» пропонує «мобілки», а фірма «Каменяр» продає «гаражні бокси»...
У магазині «Форум» вас вітає напис «ТВІЙ FASHION ПРОСТІР». Тут можна купити «джинси шуси і светшоти». На моє запитання, що таке «светшоти», продавчиня і її колеги не могли відповісти. Ми з чоловіком врешті-решт додумалися, що це є sweatshirts. Спраглим пропонують увійти в «ДРІНКАРНЮ» чи «КОФІ ГАУС». По дорозі додому ви можете вступити до «міні, супер, мега, гіпер, маркет», а вдома дитина вас зустріне і скаже, що «руфер» прийшов класти дах.
Рябить в очах, дзвенить у вухах... Тільки тепер ви відчуваєте і бачите, що насправді відбувається».
Епідемія, що набирає ознак лінгвоциду
«Мої батьки захищали українську мову в діаспорі. Україна була там, де вони жили. А що робиться тепер в Україні з українською мовою? Чому до неї така зневага і байдужість? На кого ви перетворюєте себе? Наша мова, як і кожна інша, має певні внутрішні правила та закони словотворення, які маємо знати і плекати. Але хіба це турбує збайдужілих до рідного слова українців в Україні? Без найменшої потреби вони вживають англійські слова. Лиш брак знання і відчуття мови могли створити таку словесну дивовижу.
За професією я лікар-стоматолог, але другою моєю професією стала фотожурналістика. Українська мова була мовою моїх батьків, які прищепили любов до неї й мені, а ми з чоловіком, відповідно, передали цю любов своїм донькам. Для нас українська мова є чимось сакральним і асоціюється з Україною, з Шевченком, з мовою наших предків.
Хочеться, щоб розуміння величі нашої мови жило серед наших людей в Україні. Прикро, що збайдужілі до рідного слова журналісти без найменшої на це потреби вживають англійські слова у своїй лексиці. А засоби масової інформації, зокрема електронні, інфіковані русизмами, свідомо підхоплюють вірус англіцизмів, творять словесний покруч і чинять наругу над материнською мовою, яка, за Конституцією України, є її державним символом поруч із Гербом і Прапором України.
Більш ніж десять років тому подібний фотопроект я представила у Львівській політехніці, у Міжнародному інституті освіти і культури та зв’язків з діаспорою (МІОК). Проте молодь і сьогодні дозволяє собі забруднювати мову. На мовну ситуацію потужно впливають інтернет, соціальні мережі, телебачення, мультфільми.
Ніким не контрольована епідемія набирає ознак лінгвоциду, знижується культура мовлення, зникає увага до слова та думки. Байдужі до засмічення української мови чужими приблудами-покручами, неначе молитву, не шепотітимуть Франкове кредо: «Якби ти знав, як много важить слово!».
Дорога молоде, батьки, студенти, дорогі міщани Львова, чиновники, журналісти, шануйте нашу солов’їну мову. Думайте, дійте — і все здійсниться!»
Підготувала Наталя ГУМНИЦЬКА
