Комендантська година не для Bolt та Uklon: у Львові таксі працюватимуть вночі
Таксі Bolt та Uklon у Львові працюватимуть під час комендантської години. >>
Той, хто дарував небо: відійшов у вічність командир першого екіпажу «Руслана» Володимир Терський
24.04.2019
Володимир Терський «вчив» літати перший «Руслан».
Заслужений льотчик-випробувач, пілот цивільної авіації 1-го класу, майстер спорту міжнародного класу, лауреат Державної премії УРСР і України Володимир Терський пройшов дивовижний шлях: від сільського школяра, волею долі нагородженого за відмінне навчання польотом на Ще-2, — до аса, який ставив на крило транспортні літаки-гіганти.
«Це людина, яка дала путівку в життя дуже багатьом літакам, у тім числі — й найбільшому транспортному літаку в світі, який випускали серійно, Ан-124. Він створив величезну школу льотчиків-випробувачів, які разом iз ним, свідомо ризикуючи, перевіряли на міцність авіатехніку. Був чудовим наставником», — говорить президент ДП «Антонов» Олександр Донець.
Шлях у професію
Мабуть, за волею долі заступник Генерального конструктора з льотних випробувань фірми «Антонов» Олексій Граціанський при відборі з випускників Школи льотчиків-випробувачів у Жуковському звернув увагу на Володимира. Той закінчив на «відмінно» Московський авіаційний інститут, при цьому паралельно три роки тренувався в Центральному аероклубі. Тоді льотчики з інженерною освітою потрібні були як повітря!
«Генеральний конструктор Олег Антонов iз перших днів виділив його зі складу льотчиків. Йому довірили вперше підняти модифіковану «Бджілку» — Ан-14М, перший літак iз турбореактивними двигунами Ан–72», — розповідає ветеран ДП «Антонов» Ігор Бабенко.
У лютому 1965 року як другий пілот Терський піднімав у небо перший у світі широкофюзеляжний літак Ан-22 «Антей», брав участь у його випробуваннях. Зокрема, спільно з льотчиком-випробувачем від замовника виконав серію тестових польотів двох еталонних Ан-22, які пізніше стали серійними. Провів випробування Ан-22 у конфігурації повітряного десантування і перші скидання моновантажів масою до 20 тонн.
Звичайно, не все йшло ідеально. В одному з польотів командир літака Терський опинився на межі катастрофи через заклинювання руля висоти, але гідно вийшов iз ситуацiї. За зовнішньою неспішністю Володимира Івановича крилася миттєва реакція на позаштатні ситуації.
Це додавало впевненості іншим членам екіпажу. Мовчазний і повільний на землі, в повітрі він працював швидко. Екіпаж ледь встигав виконувати його команди. На рахунку В. І. Терського як командира — три складнi програми випробувань iз транспортування на спині Ан-22 із Ташкента до Києва центропланів і крил для Ан-124 і Ан-225.
Тоді перевіряли міцність, рівень стійкості, керованість і безпеку в умовах відмови двигуна, в тому числі і при зльоті. Олег Антонов прирівняв цю роботу до прем’єрних випробувань нового літака, а транспортування багатотонних агрегатів на зовнішній підвісці вважав великим успіхом.
«Мої батьки — Олег Антонов і Єлизавета Шахатуні — дуже цінували і поважали Володимира Терського. Він був високопрофесійним льотчиком-випробувачем і чудовою людиною», — розповіла «УМ» професор НАУ Анна Антонова.
Олег Антонов призначив Володимира Терського першим командиром Ан-124. Зліва направо:
провідний інженер Михайло Харченко, інженер-експериментатор В’ячеслав Михайлов,
бортрадист Михайло Тупчієнко, старший бортінженер Олександр Шулещенко, командир
екіпажу Володимир Терський, другий пілот Олександр Галуненко, штурман Олександр
Піддубний, бортінженер Володимир Воротніков.
Терському довіряли найскладніші завдання, і не було випадку, щоб він коли-небудь відмовився від їх виконання. Правда, одного разу, як пригадує заслужений штурман СРСР Олег Коршунов, Володимир Іванович усе ж відмовився летіти, попередивши тим самим неминучу катастрофу літака Ан-22 «Антей».
Склалося так, що, прибувши з екіпажем на літак для виконання випробувального польоту, він запідозрив, що 20-тонний центрувальний вантаж, встановлений у вантажній кабіні, розташували зі значним зміщенням від необхідного для виконання польотного завдання положення. Подолавши опір бригади провідних інженерів-випробувачів, наполіг на перевірці й перерахунку вихідних даних.
З’яcувалося: при визначенні необхідного центрування літака справді допустили помилку — не там поставили кому в одній із величин у формулі. Тому й вантаж розмістили неправильно. Що й призвело до створення позамежного заднього центрування.
«Якби Володимир Іванович не звернув на це увагу, то після зльоту літак неминуче задер би ніс, втратив швидкість і впав», — пояснює Олег Коршунов.
У ті роки по всьому Радянському Союзу нараховувалося лише 150 льотчиків-випробувачів, котрі працювали на серійних заводах і в конструкторських бюро.
«Лише одиницям iз них довіряли вперше підняти новий літак. Терський поставив на крило шість всесвітньо відомих літаків: Ан-22 «Антей» (другий пілот), Ан-14М, Ан-28, Ан-72, Ан-32П (другий пілот), Ан-124 «Руслан», — пригадує льотчик-випробувач Олексій Круц. — Важливою базою була вища технічна освіта Володимира Івановича: якщо зазвичай льотчики після польотів довіряли писати звіти інженерам, то Терський це завжди робив сам».
Названий батько льотних династій
Становлення молодих льотчиків-випробувачів не відбувається без наставників. Тільки в такий спосіб забезпечується спадкоємність, а отже, і безпека польотів. Володимир Іванович Терський виховав не одне покоління таких фахівців. Ось як казав про нього льотчик-випробувач Митрофан Тарасюк: «Завжди про льотні справи мислить інженерним розумом. Дуже спокійний у польоті, спокій особливий. Навіть у критичних ситуаціях.
У Ташкенті відмовив пристрій керування на Ан-22 — він зробив усе необхідне і таки посадив літак, отримавши за це вдячність і подарунок міністра». Син Митрофана Тарасюка, Сергій Тарасюк, та його колега Олексій Круц теж закінчили школу льотчиків-випробувачів у Жуковському, їм пощастило літати з Володимиром Івановичем на Ан-22, Ан-72, Ан-12, Ан-124.
«Володимир Іванович мене якось запитав: «Пам’ятаєш, як я тебе з дитсадка забирав?..» Великою мірою завдяки дружнім людським стосункам формувалися сімейні династії льотчиків-випробувачів. Терський завжди мав свою думку, але при цьому ніколи не підвищував голос, нікого не перебивав у розмові», — розповідає Сергій Тарасюк.
Мріяв Володимир Іванович про те, щоб і його син Іван став льотчиком. Той вчився в музичній школі по класу «кларнет». Вступив до музучилища і одночасно продовжував навчання в вечірній школі — хотів вступати до льотного військового Чернігівського училища.
«За компанію поїхав iз другом до Ленінградської (тепер Санкт-Петербургської) консерваторії, і мене прийняли, а його — ні. Тато на мене образився, він хотів, щоб я був льотчиком, а я обрав музику. Образа відчувалася, хоча він нічого не говорив: був м’яким за характером», — пригадує Іван Терський. Через багато років з’ясувалося, що це був правильний вибір: у 40 років у Івана Терського виявили вроджену ваду серця. В авіацію його б не взяли...
Удома Володимир Іванович завжди мав надійний тил: кохану дружину Ніну. Їх теж об’єднувала авіація: вона 58 років пропрацювала на нашому підприємстві, на пенсію пішла з відділу головного енергетика ДП «Антонов». Донька Інна після закінчення КПІ також кілька років працювала на підприємстві, у відділі міцності.
На пенсії Володимир Іванович займався садівництвом, вирощував квіти, виноград, робив чудове вино. Його батько був агрономом — звідси й любов до землі. Колись, знаючи сільськогосподарські здібності Терського, до якого багато антоновців зверталися по агрономічнi консультації, Олег Антонов подарував йому горіх.
Колеги вважають, що якби їх прославлений наставник став агрономом, виявив би не менші таланти, ніж в авіаційній професії. Будь-яку справу він робив ретельно. У свій останній день, 23 березня цього року, Володимир Іванович теж півдня працював на городі: скучив за ним після зими, наводив порядки. А ввечері йому стало зле... Льотчики-випробувачі не помирають. Вони просто назавжди йдуть у небо.
ДОВІДКА «УМ»
Володимир Терський
Народився 1932 року в селі Ново-Олексіївське Білореченського району Краснодарського краю. З 1959 по 1995 роки його життя було пов’язане з випробуванням літаків «Антонов». Встановив 51 світовий авіаційний рекорд, у тому числі — рекорд тривалості польоту без дозаправки в повітрі на Ан-124 — 25 годин 30 хвилин, а також абсолютний рекорд вантажопідйомності — 171 тонна. Володимир Терський нагороджений у 1967 році орденом «Знак Пошани», в 1974-му — орденом Леніна.
СЛОВО КОЛЕГИ
Заслужений льотчик-випробувач Валерій Мігунов:
— Велике бачиться на відстані. Володимир Іванович зробив великий внесок у розвиток нашої фірми та авіації взагалі. «Руслани», якими захоплюється весь світ, літатимуть ще довго. У їхньому вдосконаленні його велика заслуга. Якщо американський стратегічний військово-транспортний літак Локхід C-5 «Гелексі» підвищеної вантажопідйомності бере лише 80 тонн вантажу, то Ан-124 –150 тонн. Терський вкладав у свою роботу душу, серце і бажання зробити все якомога краще. Це неймовірна праця, якщо порахувати літаки, які він ставив на крило, то звичайній людині на це не вистачило б і кількох життів. Його заслуги житимуть у металі і в пам’яті людей.
