Таким заголовком можна було б починати статтю про боротьбу з корупцією — тема сьогодні, на жаль, дуже актуальна в Україні... Але про це — іншим разом.
Фраза митника Павла Верещагіна з фільму «Біле сонце пустелі» вже давно стала крилатим висловом.
Але мало хто знає, що актор, який зіграв Верещагіна, народився і провів більшу частину свого життя в Луганську.
Павло Борисович Луспекаєв — мій земляк, людина надзвичайно великого таланту і надзвичайно важкої долі. Народився 20 квітня 1927 року в Луганську і на початку 1940-х поступив до Луганського ремісницького училища. У 1943-му, Луспекаєву тоді ледь виповнилося 15 років, пішов добровольцем на фронт. На фронті опинився у складі партизанської розвідувальної групи. Але довго партизанити йому не довелося — отримав важке поранення, ледь не втративши руку. Після одужання Павла направили до штабу партизанського руху 3-го Українського фронту. Після демобілізації в 1944-му він повернувся в Луганськ — тодішній Ворошиловград.
У цей час Луспекаєв захопився акторським мистецтвом. У 1946 році вступив до Театрального училища імені Щепкіна. Там же він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною Кириловою. За чотири роки подружжя Луспекаєвих переїжджає до Тбілісі, потім до Києва, далі — до Ленінграда.
У 1962 році у Луспекаєва почалися проблеми зі здоров’ям — дали про себе знати травми під час війни: в одному з рейдів йому довелося кілька годин пролежати на снігу — він сильно обморозив ноги, що призвело до порушення кровообігу в ногах.
У 1966-му, під час зйомок фільму «Республіка ШКІД», Луспекаєв укотре потрапив до лікарні. Лікарі наполягали на ампутації обох ніг до коліна, але актор категорично відмовився, бо безногому дорога до знімальних майданчиків закрита. Однак йому довелося погодитися на ампутацію спочатку однієї стопи, а потім і другої. Після операції почалися неймовірні фантомні болі. Лікарі виписали Луспекаєву сильне знеболювальне, фактично — наркотик, від якого актор швидко впав у залежність. Усвідомивши це, він зробив титанічне зусилля над собою й відмовився від препарату. Пролежавши тиждень у хворобливому забутті, зміг побороти себе. Допомогли й обставини: тодішній міністр культури Катерина Фурцева звернула увагу на трагічну ситуацію Луспекаєва і дала розпорядження знайти для нього необхідні ліки, а також найкращі закордонні протези.
Луспекаєву вдалося побороти хворобу дуже ненадовго — в 1969-му йому знову стало гірше. На зйомках фільму «Біле сонце пустелі» був змушений відпочивати кожні 20 кроків — настільки йому було важко ходити... У квітні 1970-го Луспекаєва не стало — не витримало серце. Однак достойного прощання з Павлом Луспекаєвим не відбулося, бо він помер «невчасно», напередодні ювілею з дня народження Леніна. Його тіло перевезли з Москви до Ленінграда, де і поховали «без особливого шуму»...
У 2008 році я звернувся до мера Луганська Кравченка з проханням надати дозвіл встановити власним коштом на будівлі Луганського обласного драматичного театру меморіальну дошку на честь Павла Луспекаєва. Окремо наголошувалося, що я як націоналіст, розуміючи місцеву регіональну специфіку, не вважаю за можливе відхрещуватися від видатних земляків тільки тому, що вони грали в російському, а не українському драмтеатрі.
26 жовтня 2010 року планувалося, згідно з офіційною поданою до міської ради заявки, встановлення цієї дошки, виготовленої моїм коштом. Утім головний архітектор міста Женеску разом із працівниками міліції заборонив встановлення меморіальної дошки, аргументувавши це відсутністю відповідного рішення міськвиконкому. Відмова звелася до бюрократичних процедур. Виявляється, що двох років було замало, аби прийняти це рішення.
Після заборони у встановленні меморіальної дошки я вирішив передати її у подарунок колективу обласного драматичного театру задля увічнення пам’яті видатного земляка Павла Луспекаєва.
20 квітня 2012 року на будівлі Луганського обласного академічного російського драматичного театру встановили меморіальну дошку на честь Луспекаєва. Характерною відмінністю нової дошки було те, що текст був виконаний російською мовою, тоді як подарована дошка була виконана українською. Тоді ж, у 2012 році, Луганському драмтеатру було присвоєно ім’я Павла Луспекаєва.
Загалом на рахунку Луспекаєва — понад 20 значних ролей в театрі та кіно. Лише в кіно він знявся у 26 фільмах — і це при тому, що мав величезні проблеми зі здоров’ям. Тому він є не тільки видатним актором, а ще й людиною сильного духу і надзвичайної мужності.
