Українська чи міжнародна політика?
Українська молодь у віці 14—29 років майже не цікавиться політикою. Обираючи між темами світових та українських процесів, молоді люди таки надають перевагу вітчизняній політиці. Тих, кому дуже цікаво та скоріше цікаво, що відбувається в Україні — лише 13% від усіх опитаних. Такі дані дослідження опублікували в Центрі «Нова Європа» та Фонді ім. Фрідріха Еберта.
Бути політично активним важливо лише для кожного п’ятого українця. Щодо політичних лідерів, то рівень недовіри до них серед молоді є рекордним — їм абсолютно не довіряють і скоріше не довіряють три чверті молоді.
Політичний експерт Андрій Овдій упевнений: щоб молоді люди брали активну участь у політичному житті, необхідно зацікавити їх у змінах, які можуть відбутися в країні: «Хороший кейс — це програма Майкла Щура «Телебачення Торонто». Воно переводить спілкування на мову молоді— мемів, жартів та приколів — і показує, що політика — це не лише нудні процеси», — коментує експерт.
Досвід тих, хто хоче бути «політиком»
Співрозмовниця «УМ» Ірина Маковій два роки пропрацювала в державному секторі, після університету вирішила, що хоче займатися реформами в Україні, здобути досвід і продовжити кар’єру в політичній сфері.
Проте склалось не так, як гадалось: «Коли я йшла працювати помічницею народного депутата, я усвідомлювала, що зарплата буде невелика, я розуміла, що треба буде потерпіти, але я повірити не могла, що в кінцевому результаті буду настільки спустошена та розчарована. Перш за все тим, що бачиш, як відбуваються самі процеси в політиці. Коли люди, які роками вже на посадах, «пригріли собі місце», нічого не хочуть змінювати, а ти немов риба об лід б’єшся. Коли звертаєшся до них із пропозиціями, а вони просто показують тобі на місце. Я так змогла пропрацювати два роки і вирішила змінювати сферу».
Зараз Ірина працює у міжнародній бізнес-компанії, займається комунікаціями і запевняє, що ініціативність та креативність на теперішньому місці роботи цінують та заохочують: «Думаю, що статистика, коли лише 13% молодих людей зацікавлені в політичному житті, і є показником того, що ще зі школи 17-річні люди не хочуть займатися процесами в країні, бо розуміють: «розворушити» щось дуже важко. А витрачати сили, здоров’я та життя не всі готові. Скажу відверто — захоплююся тими, хто попри систему не здається, об’єднується і щось змінює в державній політиці», — сказала Ірина.
Серед тих, хто не здається, наш співрозмовник Дмитро Мартинчик. Після університетської практики він потрапив у громадську організацію на роботу. «Моєю галуззю була співпраця України з ЄС, згодом займався питаннями відносин між Україною та Німеччиною. Проте вирішив, що готовий до нових знань, і, відправивши заявку за студентською програмою, поїхав до Берліна на практику».
Хлопець зараз працює помічником депутата у Бундестазі: «Це колосальний досвід. Залишатися в Німеччині не планую, це лише період кар’єри, опісля закінчення контракту повертатимусь в Україну і хочу займатися зовнішньою політикою вдома».
Дмитро також додає, що завдяки роботі за кордоном може порівнювати політичні процеси в двох країнах: «У Німеччині я зрозумів — щоб отримати посаду, а згодом потрапити до управління державними органами влади, необхідно дуже багато працювати, мати досвід та постійно розвиватися у своїй роботі. Там немає такого, як в Україні, що в 25 ти вже можеш бути народним депутатом, катаючись на машині «Лексус» і маючи заміський будинок. Там це праця, як і будь-яка робота. Тому нашій молоді є чому повчитися в країнах ЄС», — додає Дмитро.
Переграти Наполеона
За статистикою, у Верховній Раді восьмого скликання — 17 депутатів, яким ще немає 30 років. За результатами експрес-аналізу біографій кандидатів, який проводив рух «Чесно», це активісти громадських організацій, вояки добровольчих батальйонів, молоді підприємці та журналісти.
Як зазначають соціологи, хоч результати опитування в Україні і вказують на рекордні показники недовіри та апатії української молоді до політики, така тенденція є характерною й для інших країн світу. Але попри це у свої 39 років Еммануель Макрон став наймолодшим президентом в історії Франції.
Його обрання побило рекорд, адже до 2017 року наймолодшим правителем країни був 40-річний Луї Наполеон Бонапарт. Проте феномен Макрона полягав не лише у віці, а й у тому, що він зумів здолати системного політика Марін Ле Пен.
Проте наймолодшою главою держави у світі є Ванесса Д’Амброзіо, яка очолює одну з найменших країн світу Сан-Марино. Також одним із наймолодших лідерів у світі є Юрі Ратас. 38-річний прем’єр-міністр очолює уряд Естонії з 2016 року.
Хто зацікавить молодь?
Якщо проаналізувати передвиборчі програми політичних партій на виборах 2014 року щодо кількості пунктів, які зосереджені на вирішенні потреб молоді, то середня їх кількість — 2.
При цьому 73,3% обіцянок партій спрямовані на забезпечення кращого рівня надання освітніх послуг, 26,6% — на покращення соціальної сфери життя молоді. Тобто можна спостерігати певні стереотипні уявлення про основні сфери діяльності молоді, що не відповідають реальним потребам.
Натомість у Демократичній партії США розвиток молоді винесено в окремий пункт програми. Окрім загальновживаних обіцянок — покращити освіту, соціальний захист та захистити право голосу, згадуються також розвиток лідерських якостей, охорона ментального здоров’я, забезпечення рівності прав молоді, як часто виключеної соціальної категорії, забезпечення умов громадської та політичної участі молоді. Нагадаємо, що за партію проголосували 55% молодих виборців на останніх виборах у 2016 році.
У Республіканській партії молодь згадується переважно в контексті питань соціального захисту, освіти та працевлаштування. Однак досить велику увагу ця політична сила приділяє побудові інституту сім’ї молоддю, як результат — 37% осіб від 18 до 29 років віддали за неї свій голос на останніх виборах у 2016 році.
