Україна в небезпецi,

Та не однаково менi,

Як Україну злiї люде

Присплять, лукавi, i в огнi

Її, обкраденую, збудять...

Ой, не однаково менi.

 

Т. Г. Шевченко

С.-Петербург, в’язниця

19 травня 1847 р.

«Калигула, Кай, третий римский император (37-41). Сума­сбродный деспот, возведенный на престол войсками. Желая уничтожить сенат, призрачный остаток учреждений республиканского Рима, возвел в сенаторы своего коня. Был убит».

(Малая Советская Энциклопедия. Т. 3. Москва. 1931. стр. 630)

Вiдомий полiтик Дмитро Корчинський саме так згадує Калiгулу, коли доводить, що олiгарх Коломойський, бажаючи принизити український народ, вирiшив комедiанта Зеленського «возвести» у Президенти. Це вже було в iсторiї i до Калiгули, i пiсля нього. «Фельдфебеля в Вольтеры дам!» — це було в Росiї.

І ось тепер у нас...

«Гримотить над світом люта битва. За твоє життя (Україна), твої права!» — говорить Василь Симоненко.

Зараз битви за уми людей. Хто переможе: чи виборець-громадянин, чи дрiмучо-дикий обиватель, про якого ще колись Леонардо да Вiнчi говорив: «Природа широко надiлила людей органами почуттiв i вiдчуттiв. Але переважнiй бiльшостi людей цi органи зовсiм не потрiбнi, їм потрiбнi були органи , куди їжа входить i звiдки вона виходить, бо живуть цi люди, аби наповнювати нужники».

Бiситься обиватель, звинувачує Порошенка, щой то не хоче знизити цiни на газ, що не пiднiмає пенсiю до 500 доларiв, що не хоче звiльнити Донбас i Крим, що Порошенко не хоче... Словом, не хоче дати всього, чого бажає обиватель, як ота Пушкiнська бабця в казцi про рибалку та золоту рибку.

Коли в Українi приходили до влади чи то Кравчук, чи Янукович, їхнього виборця влучно охарактеризувала дочка Лiни Василiвни Костенко Оксана Пахльовська: «Байдужий, безвiдповiдальний, корумпований, злодiйкуватий, неокультурений виборець перемiг виборця-громадянина» («День» №28-29, 15-16 лютого 2013 р.).

У сьогоденнiй ситуацiї «дурноголовi-телепнi-хохли» (Л. Костенко), «Ходячi шлунки» (О. Гончар «Собор») виступають проти виборця-громадянина.

Але хто ж їхнiй кумир, отой кандидат у президенти вiд Коломойського?

Кривий Рiг. Мiсто мого дитинства.

Мiсто, яке дало Українi народних артистiв — спiвака Валерiя Маренича, блискучого актора Сергiя Романюка, Людмилу Сенчину, Інну Капiнос, Тетяну Пiскарьову, непевершеного гумориста Павла Глазового...

І раптом... Конопля вiд 95-го кварталу на чолi з Зеленським. Як дьоготь у мед!

Дивують його «знання» української мови, мови корiнного населення України, точнiше незнання мови. Шкода було дивитися на нього, коли вiн давав iнтерв’ю Аллi Мазур на «1+1». Щось силився сказати українською (це ж майбутнiй Президент України!) — не виходило.

Пригадується Кривий Рiг у пiслявоєннi роки. Туди понаїж­джали євреї з Ташкента та росiяни з Московiї.

На базарi, куди приїжджали з навколишнiх сiл убогi жiнки та покалiченi вiйною, яку затiяла сталiнська Росiя, і привозили свої продукти, щоб вторгувати бодай якусь копiйчину, сходилися всi жителi мiста. І ось тут, на базарi, зустрiчалося корiнне населення та приїжджi, як оце «русскоязичноє населенiє» знущалося над нещасними колгоспниками, скуповуючи за безцiнь товари селян!

— «Вы, хахлы, вы уже в мешке, вас осталось только завязать!» — ревiли вони в обличчя переляканим колгоспникам, якi йшли на будь-якi поступки, аби не гнiвити «старших братьев». Бо ж знали тi «господа», що iснує наказ Берiї та Жукова вислати всiх українцiв iз тимчасово окупованих територiй до Сибiру.

Ось серед такого середовища i сформувався мовний характер Володимира. Звiдки ж йому було знати, що не володiти однiєю з найкращих мов свiту — то недобре, то є ознака вiдсутностi культури?

Читаємо бiблейну iстину: «Варвар означает чужестранца, не говорящего языком туземной страны» (Библейная энциклопедия. М. 1891. стр. 108).

Древньогрецький фiлософ Платон, засновник Знаменитої Афiнської школи — академiї ще двi з половиною тисячi рокiв тому навчав: «Заговори, щоб я тебе побачив»:

Петро I велiв своїм чиновникам говорити не по-писаному, а усно «дабы вся дурь была видна сразу».

Не звик, не вмiє Зеленський говорити не по-писаному, та ще й українською, тому й уникає вiдкритих дискусiй. Зрештою, Зеленському можна й поспiвчувати. Не виключено, вiн стане Президентом. І тодi, низький на зрiст, вiн буде дивитися на своїх колег-президентiв знизу, а вони на нього — «свысока!»

Його симпатики говорять: «Наполеон теж був низький на зрiст!». Забувають, що амбiцiї Наполеона призвели його до нищiвних поразок, московська орда прийшла в Париж, сам вiн помирав на далекому островi в самотностi, а повернувся в Париж уже в ящику.

І так сталося, що протистоїть слузi Коломойського чинний Президент Петро Порошенко. Чого тiльки не говорять про нього! Американцi говорять у таких випадках: «Тому, що ти бачиш на власнi очi, вiр лише наполовину, а що чуєш на власнi вуха — не вiр нiчому». А вчений-хiрург М. Амосов говорив: «Суспiльство хворе аморальнiстю. І найбiльшi свинi вимагають вiд iнших людей, аби тi були святими». Немає в природi iдеальних людей, якi б не робили помилок i не грiшили, без грiха був лише Спаситель, але вiн — Бог!

Нiхто з попереднiх президентiв не зробив стiльки для України, як Порошенко. Бо ж недарма уламок Золотої Орди, Імперiя Зла, країна споконвiчного фашизму (а фашизм не як назва, а як явище народився та iснує в Росiї), смертельний ворог України, який зброй­но нападав i нищив нас 24! рази, так люто ненавидить Порошенка.

Колись той самий Наполеон говорив, що якщо є табун баранiв, а на чолi стоїть лев, успiх буде, але якщо на чолi зграї левiв стоїть баран — буде провал.

Якою б не була команда в комедiанта, вiн нiколи не матиме успiху в розбудовi держави, захистi її цiлiсностi, проведеннi реформ, бо вiн цього не хотiтиме.

І лише чинний Президент довiв, що вiн потребує пiдтримки тих, хто почувається українцем.

Свiдчення тому — пiдтримка  його групою «1 грудня», до якої входять люди, що являють собою достоїнство нацiї. Це Юрiй Щербак, Іван Дзюба, Михайло Слабошпицький, Катерина Мотрич, Дмитро Павличко та вже покiйнi Любомир Гузар, Євген Сверстюк i Левко Лук’яненко.

Спитавши дозволу в Андрiя Вознесенського, скажемо:

Єсть в Українi iнтелiгенцiя.

Єсть! Не маса iдиферентна,

А совiсть її i честь!

 

І вона, ця совiсть i честь, проти «бiсової» дитини Коломойського!

— Боже, Україну бережи,

Господи, помилуй нас, —

каже Тарас Петриненко.

Отже, Україна як нiколи в небезпецi. І її доля, а з нею i кожного з нас, буквально в наших руках.

Пам’ятаємо!

 

P. S. 6 квiтня на телеканалi NEWSONE полiтолог Вадим Карасьов, який, здається, частiше виступає в Москвi, нiж в Українi, росiйською мовою запевняв, що програма Президента не є актуальною. Бо Томос — то з XVII столiття, мова — то з XIX столiття: а серед «русскоязычного населення» немало патрiотiв України.

Немало, але для кожного українця  (як для поляка, нiмця, грузина, литовця) — мова, вiра — то святе, а кордони, якi захищає армiя, мають бути непорушними.

Дивно чути такi твердження... Хай би це говорив комсомолець 40-х рокiв минулого столiття! А то ж нiби наш сучасник, хоч i «русскоязычный».

«Впоравшись» iз програмою Президента, Карасьов цiлком серйозно підтримав програму претендента, викладену у фiльмi «Слуга народу», зокрема вiдмову Голобородька вiд спiвпрацi з МВФ.

Забув Карасьов, що «Президент» у фiльмi розстрiлює парламент. Сам вiн їздить на роботу на велосипедi, а його родина позирає на Межигiр’я. Чи не те в Зеленського на умi, що в Карасьова на язицi? А програми для «Президента», по сутi, як не було, так i немає!

P. P. S. Чому предентент уникає перевiрки на вживання наркотикiв?

Якщо вiн не наркоман, то смiливо здав би аналiзи. А якщо вiн наркозалежний, то кого ми «садимо» в крiсло Президента? Може, хай краще сидить у 95-му кварталi? 

 

Борис ВАСИЛЬЧЕНКО, учасник Другої свiтової вiйни, iнженер