Власник Мачухівської фабрики з виробництва шкарпеток Premier Socks Олег Хардін: «Контракт із компанією Волта Діснея — це для нас як знак якості».
Мінусом, за словами підприємця, є те, що впізнаваний бренд тягне значне фінансове навантаження.
Менш ніж за 10 років молодий полтавський бізнесмен Олег Хардін створив у селі Мачухи Полтавського району успішне підприємство, яке тепер виготовляє близько мільйона пар якісних шкарпеток за місяць, сплачуючи майже мільйон гривень на рік податку на доходи фізичних осіб.
Цікавий факт, що характеризує обсяги виробництва: кожні три секунди у світі купують пару шкарпеток Мачухівської фабрики. Наголошую: у світі, бо географія продажу не обмежується Україною, Premier Socks ще й експортує свою продукцію в Молдову, Білорусь, Польщу, Чехію, Данію, Францію — і там вона також конкурентоспроможна.
Мачухівська фабрика з виробництва шкарпеток першою в нашій країні уклала контракт з однією з найбільших корпорацій індустрії розваг у світі — компанією Волта Діснея — щодо використання персонажів відомих мультфільмів цього лідера мультиплікації.
У контракті було прописано все щодо кожної петлі малюнку
— Усе це розпочалося минулого року. Ми мали багато побажань від своїх клієнтів, які хотіли бачити нашу продукцію з яскравими малюнками, що зображували б досить відомих «мультяшних» героїв, — Олег Хардін розповідає про події, що передували укладенню контракту з всесвітньо відомою компанією.
— Усе проаналізувавши, ми визначилися, що це будуть «діснеївські» персонажі. Знайшли в iнтернеті адресу офісу компанії Волта Діснея й написали туди листа. Проте, як з’ясувалося, офіс, який займається Україною, розташований у Великобританії. Звідти нас переадресували до свого представника, котрий працює в Польщі. А потім тривав дуже довгий і складний етап перемовин, який, окрім усього, потребував знання англійської мови з технічним ухилом.
За словами підприємця, на 70 аркушах контракту було прописано все щодо кожної петлі, а також стосовно того, якого кольору вона буде на малюнку. Іще при використанні персонажів потрібно було обов’язково вказувати, що право інтелектуальної власності на одні з них належить компанії Волта Діснея, а на інші — дочірній компанії Walt Disney/Pixar.
У ході затяжних переговорів дійшли до того, що, окрім витрат на адміністрування контракту, фабрика має сплатити ще й роялті — винагороду за використання права інтелектуальної власності. Вона сягнула 26 тисяч євро. До того ж підприємство мало пройти аудит, виклавши за цю послугу ще 2 тисячі євро.
Тобто компанія Волта Діснея не працюватиме аби з ким, хто готовий їй заплатити. Представники міжнародної аудиторської фірми кілька днів провели на підприємстві, перевіряючи документи, вникаючи в технологію виробництва. Їх цікавили навіть такі, здавалося б, дрібниці: як підприємство утилізує зламані голки?
Окрім усього, аудитори проводили співбесіди з працівниками: кого вважали за потрібне — викликали до окремої кімнати й цікавилися, чи стабільно вони отримують заробітну плату, чи не змушують їх працювати понаднормово, чи не використовують на фабриці працю неповнолітніх тощо.
Декілька разів на підприємство приїжджав і менеджер компанії Волта Діснея — такі візити також були передбачені контрактом. І врешті-решт, на шкарпетках виробництва Мачухівської фабрики з’явилися яскраві «діснеївські» персонажі: принцеса, сніговик, песик Плуто, Міккі Маус, Мінні Маус, «тачка» тощо.
— Через усі випробування ми пройшли з честю, і підписаний контракт із «Діснеєм» — це для нас — як знак якості, — порівнює Олег Хардін. — Адже він є свідченням того, що наше підприємство виготовляє продукцію, яка відповідає найвищим стандартам. Пропрацювавши ж рік за згаданим контрактом, ми дійшли висновку, що товар, який отримали на виході, не для нашого ринку. Так, з одного боку, «Дісней» — добре впізнаваний бренд, але з іншого — він тягне значне фінансове навантаження. Бо перш, ніж розпочати виробництво шкарпеток з яскравими персонажами, потрібно було, як ви вже знаєте, вкласти значні кошти.
До того ж довелося інвестувати чималі суми й у різнобарв’я сировини — пряжі преміум-сегменту (якщо виготовляємо шкарпетки з малюнками наших дизайнерів, не використовуємо настільки широкої палітри кольорів). За контрактом із компанією Волта Діснея, ми мали дотримуватися суворих меж, тобто не могли собі дозволити навіть світліший чи темніший відтінок певного кольору. Між іншим, перш ніж розпочати виробництво цієї серії продукції, усі зразки вив’язували на фабриці, а потім надсилали за кордон на погодження. Якщо представників компанії Волта Діснея щось не влаштовувало, перев’язували й знову відправляли — це також супроводжувалося шаленими витратами.
Оскільки інвестиції передбачають якийсь заробіток (це звична річ для бізнесу), усі згадані витрати лягли на плечі споживачів. Тобто використання «діснеївських» малюнків суттєво позначилося на вартості продукції Мачухівської фабрики.
— Я б не сказав, що ці шкарпетки залежувалися: усе, що ми виробили за контрактом із «Діснеєм», продалося. Але ця продукція була відсотків на 30 дорожчою, — зазначає Олег Хардін. — Маєте розуміти, що, виготовляючи шкарпетки з «діснеїєвськими» персонажами, через складність вив’язування малюнків ми мали зменшення обсягів виробництва десь у півтора раза. Із цієї ж причини й відсоток браку був досить суттєвий.
Бо в нас дуже високі вимоги до якості: якщо при вив’язуванні шкарпетки десь, буває, пропускаються одна-дві петлі, виріб на вигляд начебто цілий, але, за нашими стандартами, він уже не годиться для продажу. Безперечно, сам проект дуже цікавий. Що ж до співпраці з «Діснеєм» у майбутньому, то нині маємо проаналізувати досвід і потім зважено, спокійно ухвалити рішення. Як говорить керівник підприємства Віталій Перепеляк, не треба сліпо гнатися за всесвітньо відомим брендом — маємо відштовхуватися насамперед від своїх цілей.
На фабриці не виготовляють жодної пари шкарпеток на склад
— От ви говорите, що в компанії Волта Діснея були суворі вимоги до сировини. Сировина, яку використовує ваша фабрика, представників компанії задовольнила? — цікавлюся.
— Так, бо, незалежно від співпраці з «Діснеєм», ми імпортуємо якісну бавовну з Індії. Для малюнків використовуємо переважно поліпропіленову нитку виробництва Словенії (при прасуванні ця нитка дещо збігається й не робить дискомфортним сам процес носіння). Попри високу якість, сировина, яку імпортуємо, здешевлює нашу продукцію. Бо обсяги виробництва дають нам змогу імпортувати її контейнерами — за рахунок цього й виграємо в ціні, — пояснює підприємець. — Принципово не купуємо сировини в посередників на внутрішньому ринку (бо це призвело б до здорожчання наших шкарпеток) — укладаємо прямі контракти. Тільки зрідка докуповуємо її в Україні, але основне наше завдання — власний імпорт. Бо лише тодi, якщо беремо пряжу безпосередньо від виробника, можемо гарантувати її якість.
Розповідаючи, як відкрив у собі бізнесовий талант, Олег Хардін пригадує: іще будучи студентом тодішнього Полтавського університету споживчої кооперації, він почав займатися дистрибуцією шкарпеток. Із рюкзаком за плечима обходив торговельні точки і пропонував зразки продукції. А отримавши замовлення, власними силами у величезних господарських сумках доставляв товар.
— Отак почав заробляти свої перші гроші, — посміхається молодий чоловік. — Бо, коли збирався на побачення з дівчиною, просто язик не повертався просити їх у батьків. До того ж, дуже хотілося, аби власних коштів вистачало не тільки на кишенькові витрати, а й на оплату навчання у виші. Уже тоді зрозумів, що шкарпетки — дуже ходовий товар. А їхнє виробництво розпочали 2010 року у столітньому приміщенні колишньої Мачухівської школи, де навчався мій дідусь у роки Другої світової війни. Будівля була в жахливому стані. Потім знайшли оцю територію, яка була перспективнішою, й понад рік вели перемовини з власниками стосовно ціни. Урешті-решт, купили, вважай, самі стіни й побудували фабрику, по суті, з нуля.
Керівник підприємства Віталій Перепеляк також вдався до спогадів, які тепер викликають посмішку: спочатку він не мав свого кабінету, сидів за столом радянських часів, а стілець йому замінював звичайний пеньочок.
А Тетяна Ягодяк бухгатерію вела взагалі вдома, і, коли керівництву потрібно було порадитися, збиралися в її квартирі за чашкою чаю. Та й обладнання на фабриці було 1970—1980-х років випуску. І тільки з часом, коли більш-менш міцно стали на ноги, його замінили на сучасне китайське.
Нині на фабриці працюють понад 200 співробітників. А секрет успіху підприємства, вважає Олег Хардін, криється саме у згуртованості його потужної команди, а ще в тому, що шкарпетки тут виготовляють із душею.
— Запрошуємо всіх охочих долучатися до нашого дружного колективу, ми готові навчити премудростей нашої справи. Якщо когось зацікавила моя пропозиція, можете знайти мене у «Фейсбуці». Люди нам потрібні, і більшість із тих, хто приходить на підприємство, у нас залишається. Наші працівники добираються на роботу як із Полтави, так і з довколишніх сіл (автобус зупиняється біля прохідної фабрики) — усім їм компенсуємо плату за проїзд. Ми готові й надати в Мачухах житло тим, хто його потребує, — задля цього орендуємо сучасний будинок з усіма зручностями. Тісно співпрацюючи з головою місцевої об’єднаної територіальної громади, можемо навіть посприяти у придбанні будинку за доступною ціною, — змальовує перспективи власник фабрики з виготовлення шкарпеток.
Наостанок додає, що за продукцію свого підприємства йому не соромно: «Завжди говорю, що наша мета — дарувати людям радість. Можливо, тому серед безлічі шкарпеток покупці обирають саме наші. Наша продукція цікавіша й за ціною, і за якістю, і за дизайном. У нас жодна пара не йде на склад — усю продукцію виготовляємо винятково під потреби споживачів. На сьогодні ми не в змозі задовольнити всіх охочих її продавати. Водночас, за бажання, нашу продукцію можна знайти в таких національних мережах магазинів, як «Єва», «Метро», «Ашан», «Караван», «Фуршет», «Брусничка», «АТБ». І я переконаний: якщо ви візьмете в руки наші яскраві, креативні шкарпетки, вам неодмінно захочеться їх придбати».
