Своє 60-річчя відзначив Олександр Черевко — знаний на Черкащині громадський і політичний діяч, заслужений економіст України, доктор економічних наук, професор, депутат обласної ради чотирьох скликань.
Зараз він — ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, упродовж 1996-2004 років був головним банкіром Черкаської області, ще п’ять років очолював Черкаську обласну державну адміністрацію.
«Усім своїм наступникам кажу: «Доженіть мене!»
— Олександре Володимировичу, так складалося у житті, що вас призначали на керівні посади у непрості, переломні періоди. Як гадаєте, вам вдавалося виконати поставлені завдання?
— Судіть самі. Керівником працюю з 22 років. Очолювана мною структура в Молдавській РСР здійснювала фінансовий супровід грандіозної будови зі статусом всесоюзної. Через шість років — нова відповідальна посада і ще один побудований банк. Третім місцем роботи було Золотоніське відділення Агропромбанку «Україна». За п’ять років мені як керівнику вдалося відкрити 14 філій банку та збудувати нове приміщення.
У 1996 році став начальником управління Національного банку України в Черкаській області. Посаду головного банкіра Черкащини обіймав упродовж восьми років. Це був період розвитку банківської системи України: грошова реформа, розбудова і становлення банківської сфери області. Ця система, до речі, успішно функціонує і сьогодні. Напевно, оцінкою моєї роботи є найвища в банківській сфері нагорода — відзнака Національного банку України.
У 2005 році, у непростий час суспільно-політичних метаморфоз, очолив Черкаську обласну державну адміністрацію. Це була робота, яку я міг достойно виконувати як людина, керівник, патріот, громадянин, фахівець. Вважаю, що вдалося багато зробити для рідної Черкащини. Область швидко вийшла на перші місця в Україні за показниками соціально-економічного розвитку. Виробництво валової продукції зернових сягало 3,4 мільйона тонн, удвічі збільшилося виробництво м’яса і молока.
Будували і реконструювали дороги, мости. Відновили електростанції на Росі й Гірському Тікичі. Рівень газифікації сягнув 63 відсотків (із 24!). Залучалися інвестиції: державні, приватні, банківські, іноземні. Виробництво зростало високими темпами — 142%, і це було перше місце в Україні. Середня заробітна плата зросла в 2,4 раза. Щорічно створювалися понад 25 тисяч нових робочих місць. Було відновлено 3 цукрові заводи. Свої виробничі потужності в області розмістили промислові гіганти, підприємства з іноземними інвестиціями, нарощували виробництво й підприємства, що працювали в області давно.
Уся його родина.
Залишаючи посаду, я сказав: «Ми маємо хороший результат роботи в області. Тому всім своїм наступникам кажу: «Доженіть мене!» На жаль, понині Черкащина не може похвалитися подібними здобутками.
У липні 2014 року очолив Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Потрапив до когорти українських ректорів, які першими пройшли випробування прямими виборами. Нині університет розширює міжнародні науково-освітні зв’язки.
Відкрито єдину в області кафедру військової підготовки, «Інститут міжнародної освіти», що навчає іноземних громадян, НЦ «Медичний інститут»; створено ННІ природничих і аграрних наук; запроваджено дуальну освіту; засновано Центр аналітичних досліджень PRAGMA. За 4 роки в університеті з’явилося 17 нових спеціальностей.
Заклад вищої освіти піднявся у більшості загальноукраїнських рейтингів та потрапив до всесвітніх, випереджаючи всі виші Черкаської області. Популяризується спорт і здоровий спосіб життя, розвивається доброчинність та волонтерський рух. Відкрито Регіональний навчально-реабілітаційний інклюзивний (ресурсний) центр супроводу студентів з обмеженням життєдіяльності.
Забезпечуємо умови для навчання та проживання студентів. Реконструювали приміщення для кафедри військової підготовки, актову залу в НК №3, фойє НК №1, спортивний зал у НК №2, упорядкували Університетську площу. Оновлюються фасади навчальних корпусів. Розпочалася відбудова пошкодженого пожежею навчального корпусу №4, який 28 років простояв у напівзруйнованому стані.
Я завжди говорю: судіть про людей не за їхніми словами, а за їхніми ділами. І мені не соромно підбивати підсумки.
«Влада Януковича на Черкащині докладала великих зусиль, щоб спаплюжити «попередників»
— Чи вважаєте, що доля була прихильною до вас?
— Я б так не сказав. Часом у зв’язку з переїздами, змінами суспільного устрою я ризикував і собою, і кар’єрою, і благополуччям родини. Але праця, наполегливість, упевненість у собі і в людях дозволяли знову бути на висоті.
— Які періоди у вашому житті були найскладнішими?
— У 2010 році новообраний Президент Віктор Янукович формально звільнив через завершення каденції Віктора Ющенка. Але фактично це була розплата за національно-патріотичну позицію, що підтверджували подальші цькування та оббріхування.
Після виборів нова влада, передовсім, скасувала указ Президента Віктора Ющенка про історико-туристичну Державну програму «Золота підкова Черкащини». Представники влади Януковича на Черкащині докладали великих зусиль, щоб спаплюжити «попередників» і те, що вони робили, з однієї причини: «Золота підкова Черкащини» мала національно-патріотичний характер і піднімала український дух. Особливо тяжко я переживав те, що меседжі «нової влади» сприйняли і черкащани, хоча за межами області «Золота підкова» стала візитівкою Шевченкового краю. Гадаю, час розсудить і справа розбудови Черкащини через реалізацію «Золотої підкови Черкащини» продовжиться.
З випускниками.
— Попри всі перипетії долі, маєте велику кількість нагород...
— Як і будь-хто, я пишаюся своїми досягненнями, проте дотримуюся правила: «Мовчки натхненно працюй, роби конкретні справи, а слава тебе наздожене!». Навіть більше за всі нагороди мені імпонує людська шана. Наприклад, мене визнали почесним жителем мого рідного села Водяників, села Суботова, міста Золотоноша.
«У роки мого керівництва на Черкащині постала велика кількість храмів»
— Олександре Володимировичу, ви зверталися через ЗМІ до українських вірян і священиків із закликом підтримати Об’єднавчий собор українських церков. Вас знають як будівничого храмів, мецената. Яке місце у вашому житті посідає віра?
— Віра для мене важить дуже багато. Навіть своїм гаслом обрав слова «З вірою досягаю». Я вдячний Господу за свої досягнення. Але питання утвердження єдиної помісної православної церкви в Україні завжди розглядав не лише в контексті віри, а й у контексті національної ідеї і її неодмінної складової — духовної єдності. Переймався наданням Україні Томосу, адже прагнув до цього все життя і доклав тут багато зусиль: сприяв у будівництві церков, жертвував на це власні кошти.
У роки мого керівництва на Черкащині постала велика кількість храмів Київського патріархату, священики якого обстоювали ідею надання Україні автокефалії. Коштом моєї родини побудована й утримується церква Вознесіння Господнього у Водяниках. Маю ще багато задумів, серед яких — і перебудова церкви Св. Кирила і Мефодія на Університетській площі в Черкасах.
«Відпочинок для мене — це постійний рух і динаміка»
— Ваше життя цікаве, насичене і, мабуть, непросте. Ваша діяльність потребує багато енергії. Що є джерелом натхнення?
— Передовсім моя родина. У шлюбі з дружиною Катериною Георгіївною ось уже 38 років. Познайомилися, коли навчалися в Черкаському технікумі банківської справи. Відтоді разом: і коли поїхали до Молдови, і коли досягали успіху в професійному житті, і коли повернулися в Україну.
Сім’я в усьому мене підтримує. Ніколи не виникало питань, якою мовою говорити, які принципи сповідувати, до якої церкви ходити... Моя родина — єдина духовно, такими є мої діти Ольга і Віктор, так виховуємо й онучок.
Маю широке коло захоплень. Постійно досліджую історію України-Руси, свій рідний край. За археологічними розвідками встановив, що перші поселення на території рідного села відносяться до 1359 року. У Водяниках тепер з’явилася традиція святкувати рік заснування села.
Щороку висаджую сотні дерев, створив горіховий, яблуневий сад.
Як приклад садово-паркового мистецтва, побудував «Катеринин парк» і присвятив його своїй дружині. За своїм баченням та уявою створив архітектурно-ландшафтний етнографічний комплекс «Урочище Совин Яр», який притягує туристів із Черкащини та України.
Багато років займаюся мисливським господарством, насичую тваринний світ рідного краю. Та особливо люблю сов. Розводжу їх і випускаю в природу.
Десять разів підкорив найвищу вершину України Говерлу, у 2018 році з колективом Черкаського національного університету — гору Піп Іван Чорногірський. Усю родину привчив до гірськолижного катання. Відпочинок для мене — це постійний рух і динаміка. Може, тому «кругла» цифра у паспорті не засмучує мене, а навпаки, стимулює!
