На моєму столі лежить платівка — «Українська церковна музика», яку виконує бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка.
Час від часу цей дорогоцінний подарунок повертає мене у спогади. Особливо в ці весняні шевченківські дні.
Нещодавно, перебуваючи в чудовому місті Намюр, що у Бельгії, вдалося познайомитися з дружиною керівника бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка Мішелін Світий-Вандам (Micheline Swityj) та учасницями хору Бертою (Berthe Goffin) і Жаклін (Jacgueline Roman). Ведемо розмову за кавою у затишному дворику Берти і Жаклін.
Заради кохання вчила українські слова
Бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка в Намюрі у 1972 році створив українець Роман Світий та його дружина Мішелін Вандам. На жаль, кілька років тому пан Роман пішов із життя, залишивши добрий слід і найбільше багатство — збережені українські церковні пісні у виконанні бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка.
Майже півстоліття тому для Бельгії то був маленький експеримент — хор, в якому лише українською співали переважно бельгійці. Колектив успішно виступав у різних країнах Європи, навіть записав платівку з українською церковною музикою.
«Це було ніби вчора, — згадує пані Мішелін. — У нас, у Намюрі, завжди весело й урочисто готувалися до святкувань Різдва. Зазвичай збиралися біля кафедрального собору. Наше місто відкрите для всіх. Сюди сходилися, приїздили музиканти з навколишніх міст. Хору ще не було, просто збиралися разом, співали пісень, танцювали. Серед нас були люди, які співали українською. Той спів зачаровував своєю мелодійністю, ліричністю. Багато хто просто приходив послухати саме український спів».
Хор запрошували поспівати по церквах. Головним героєм виступів був Роман Світий. Доля закинула українця у ці далекі від дому світи. Рятували музика та пісня. До гурту сходилися бельгійці, французи, які підхоплювали мотиви й поступово вливалися у колектив.
«Спілкуватися з паном Романом була велика насолода», — розповідає Мішелін. Навіть з роками вона не приховує своє ніжне й трепетне ставлення до чоловіка. Моменти знайомства коментує трохи стримано: «Зустрілися, спілкувалися, закохалися. Якось на дискотеці у кафе танцювали мало не п’ять годин. Я вже впустила його до свого серця, вчила українські слова, щоб легше було розуміти».
Коли побралися, провели ритуал освячення хору і дали йому ім’я Тараса Шевченка. «Бо Україну знали завдяки його імені. Знали його як великого гуманіста, читали вірші, співали пісень, — продовжує згадувати Мішелін. — Із різних комун приїздили учасники хору й розучували партитури українських церковних пісень. До мене зверталися, щоб розписувала партитури, аби звучати на високому рівні».
Хрещеним батьком став Роман Світий, а хрещеною — Мішелін. До речі, хористи жартома називали Мішелін «мадам-багаж». Мабуть, через те, що вона завжди і всюди супроводжувала хористів, допомагала в організаційних питаннях, ні на мить не розлучалася з паном Романом. Мішелін висловлювала свою любов до пана Романа через любов до України.
Спів хористів слухали у Ватикані
Інформація про унікальний хор миттєво розлетілась по найближчих поселеннях. Його кликали на виступи. Вперше у велике турне хор у складі двадцяти учасників поїхав із концертом до Риму. Саме там зустріли українців з Австралії й Канади, кардинала Йосипа Сліпого, уродженця Тернопільщини. Співали у найвищому храмі — соборі Святої Софії у Римі. Дзвінкоголосий спів хорового колективу слухали у базиліці Ватикану.
...Мішелін обережно гортає фотоальбом. Кожне фото — маленька й цінна історія. Вона пам’ятає всі дати, виступи. Ось тут хористи виконують поему, присвячену народженню хору. В окремому файлі почесна грамота за підписом Юрія Богуцького, третього міністра культури України. Мішелін свого часу організувала курси української мови, аби краще розуміти зміст пісень. На жаль, на той час це було досить важко, мало було джерел, а що вже говорити про літературу й підручники. Хористи мріяли відвідати Україну. На жаль, не судилося.
Нині з бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка лишилося лише п’ять хористів. Мішелін свято вірить у відродження й оновлення хору. Про сприяння й допомогу вона вже провела переговори з місцевим технічним вишем. Професор Жульєн пообіцяв допомогти з ребрендингом колективу. Уже виділено приміщення для репетицій.
Роман Світий.
У розмову вступає пані Берта. До хору вона прийшла у 1985 році. «Щоб відкрити красу українського слова, ми, перебуваючи у Франції з хористами, в Сорбонні слухали лекцію україністики відомого професора зі Львова Олександра Кульчицького, — розповідає Берта. — А згодом, у 1987 році, він приїжджав до Намюра з лекцією про Україну. Ми всотували кожне слово».
Ще через пару років до хору прийшла пані Жаклін. «Мені до душі наш репертуар, — говорить Жаклін. — Це не тільки літургії, а й фольклорні твори. А ще хор усіх здружив завдяки виступам у Люксембурзі, Франції, Австрії, Швейцарії, Німеччині. Ми любимо співати українські пісні. Вони надихають, створюють настрій».
Поважні пані — прості й доступні у спілкуванні. Допивши каву, вони дістають пожовклі від часу, написані від руки партитури і... починають співати «Молитву про Україну», «Отче наш», «Многії літа»... Надривисто злітає «Реве та стогне Дніпр широкий». Це вражає до сліз і трохи дивно, що після спілкування французькою, чуємо рідну українську мову за тисячі кілометрів від дому. Доречно дякую за гостинність, переклад і допомогу у спілкуванні Надії Бойченко.
...У невеличкому акуратному будинку на видному місці — «Кобзар», багато українських сувенірів, рушників. І найголовніший скарб — українські вишиванки. Щороку Мішелін, Берта і Жаклін вбираються в український стрій і в садку співають українських пісень.
І котиться над Маас «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!»...
