Життя — це рух, життя — це боротьба. Ці головні постулати добре відомі нашим скаутам — пластунам, які постійно перебувають у русі й постійно готові боротися за українські ідеали і свободу.
Навіть найменші — а «пташатам» (найменшеньким) — по 6-7 років, знають це, тому й готові на «лісові випробування».
Правда, суворий графік у незвичних умовах вони не вважають випробуванням, а, швидше, загартуванням і серйозною та надійною путівкою в життя. Дорослі всіляко підтримують і навчають молодших, але жодної роботи не виконують за них, бо кожен пластун має вміти все виконувати самостійно, мусить дати собі раду в будь-яких умовах, і не лише собі, а й рідному та ближньому, тому, хто потребує захисту і підтримки.
Євген Янкевич, виконуючий обов’язки регіонального представника «Пласту» на Полтавщині та організатор пластового табору «Мамай», каже, що всі, хто приєднується до патріотичного руху, знають, що головний обов’язок пластуна — бути вірним Богові та Україні. А на це знаходиться і сила, і сміливість, і бажання.
12 квітня 1911 року — день прийняття першої присяги «Пласту», отож цими днями ми святкуємо день народження наших пластунів. І це означає, що вже понад 100 років існує ця патріотична організація, а відтак має свої правила, таємниці, налаштований побут і кулінарні секрети.
Сьогодні поговоримо про них, щоб і собі знати, чим живе, як харчується наша свідома молодь. А ще одна з причин такої теми — починається сезон пікніків, дружних прогулянок до лісу, в гори, і нам незайве повчитися в пластунів, як з користю та смачно провести час на природі.
«Насамперед, — каже Євген Янкевич, — у польових умовах важливі порядок та гігієна. Тому щодня перевіряємо, аби в наметах був лад, чисто і прибрано. Щодо їжі — то вона максимально проста і природна. Крупи, овочі, яловичина, фрукти, сухофрукти — основа страв, які готують пластуни самі. Звичайно, під наглядом старшого — обозного — та все ж усю роботу вони із задоволенням беруть на себе. Навіть предмети інтер’єру в’яжуть із гілок за допомогою линви (шнура). Виходять непогані столи, за якими зручно і смачно їсти, навіть тим, хто не мав раніше апетиту. Біля власноруч складеного столу приємно і сфотографуватися, — жартує він, гортаючи фото. — А для охорони предмету хенд-мейду навіть було введено нову посаду: «Той, хто під столом сидить». Як бачимо, весело у них там!
Збоку, можливо, скаутське життя і видається грою, але насправді там не все так легко і просто.
«Учора по обіді всі учасники табору пішли на добу, щоб вижити у дикій природі. Чекаємо їх повернення, — коментує події на недавньому фото Євген Янкевич. — Було цікаво, хто зуміє подолати свої страхи перед темрявою. У лісі протрималися добу. Є спальник, ніж, 10 сірників, рибна консерва, 0,5 л води, 200 г гречки. Треба: зробити шелест (укриття), розвести і підтримувати вогонь, виготовити ложку з мискою та спис із линвою, вести щоденник. На линві з трави треба було повисіти (так перевіряли на міцність), а зі зроблених власноруч тарілок — скуштувати рідкої манної каші».
Як там, до речі, бажаючі на лісовий пікнік, упоралися б? Бо, як відомо, смачну їжу треба заслужити.
Пластуни, втім, із завданням упоралися чудово. А нам від них — смачний лайфхак: манна каша. Мені здається, що навіть ті, хто в дитинстві її не особливо сприймав, у лісі їстиме так, що за вухами лящатиме. Запишіть рецепт манної каші на воді, і нехай вас не лякає слово «вода» — бо це «життя». Та й молоко може скиснути в процесі транспортування.
Яринка Хоменко знає всі тонкощі пластунської кухні.
Крупу візьміть до лісу в баночці — так вона не вбиратиме зайву вологу, її буде легше засипати, і так ви уникнете грудочок при приготуванні. На 10 гарних порцій (бо в лісі апетит ще той, тому й порції мають бути «ті») потрібно 15 столових ложок манної крупи, 4 л води, 7 столових ложок вершкового масла, 7 чайних ложок цукру, добра жменя родзинок (треба промити обов’язково), трошки солі.
Воду влити в банячок (казанок чи що там вдасться приладнати над багаттям). Довести до кипіння і потроху всипати манку, постійно помішуючи її. Додати масло, сіль, цукор. А наприкінці — родзинки, нехай усе трошки настоїться, і кличте своїх побратимів до імпровізованого столу!
До речі, манку можна «оздобити» сонячними «нитками»: збити яйця (3 шт.) з цукром і влити тоненькою цівочкою наприкінці готування, безперервно помішуючи: креативно і ще смачніше.
Філіжанка лісу
Щодо цукру, то Євген Янкевич каже, що все-таки краще його замінювати медом там, де це можливо. А можливо це скрізь, де його не треба доводити до кипіння — зі зрозумілих причин.
А ще він радить як спеції використовувати сушені трави, які є в природі, — перець, лавровий лист, гвоздику тощо. Тобто вживати максимально природну їжу. Щодо чаю, то він радить один з улюблених чаїв своїх підопічних — хвойний з лимоном.
На 10 чашок чаю треба приблизно 2 чашки подрібненої хвої. Нехай вода закипить, тоді додавайте хвою, накрийте казан кришкою і дайте настоятися (можна трошки потомити на повільному вогні). Додати лимон і, якщо є, мед.
Але якщо ви вже добралися до лісу, то зробіть свої чаювання по-лісовому незабутніми. Листя малини, ожини, м’яти, цвіт липи, листя чорниці, або ж, якщо це літо — ягоди (малина, чорниці, шипшина, дика грушка) — заварюйте сміливо! Дайте трошки часу листю-ягодам «подружитися» в банячку, і навіть без меду життя затеплиться новими смаками!
Каша — матір наша
Як відомо, козаки шанували кашу, куліш, а відтак і пластунам передалася ця чудова смачна і корисна «естафета». До каш, каже Євген Янкевич, добре додавати якісну яловичу тушонку (тушківку), бо готування м’яса на багатті вимагає і часу, і роботи.
Хоча це не виправдання: за наявності часу й інгредієнтів спечіть над багаттям, приміром, заздалегідь натерту спеціями курку або ж рибину — матимете особливе свято.
Але повернімося до каші з готовим тушкованим м’ясом. Гречка в лісі й гречка вдома — це також дві різні гречки. Зваріть гречку (на чашку сухої крупи треба дві чашки води), злегка посоліть і поперчіть, додайте тушківку — і похідна каша готова!
У таборі «Мамай» люблять каші.
Ех, гуляти — так гуляти! Таки в лісі треба зварити куліш, хоч там більше роботи, але нехай і дорослі трохи прикладаються. Правда, козаки називали його польовою кашею, бо він легко готується і в польових умовах.
Промите пшоно засипали у казан із киплячою водою, для смаку додавали одну-дві картоплини, сіль, коріння, за можливості зелень.
Готовий куліш затирали салом із цибулею й часником. Особливо смачним був куліш із салом, шматком м’яса (найчастіше засоленого) або рибиною. Готовим куліш вважався тоді, коли пшоно повністю розварювалося і смачний запах каші розносився далеко за межі казана.
Це ви називаєте «Халепою»?
Така була моя реакція на цікавенний рецепт пластунського десерту, про який також розповів Євген Янкевич. Я не проти такої «халепи», та й ніхто, переконана, не буде проти. Дивіться: береться все, що ще не з’їлося в поході, — шоколадка (ламається), печивко (подрібнюється), горішки (чистяться, звісно), банани (нарізаються), і все, що ще знайдеться, — згущене молоко, приміром, чи мед. Усе розмішується і дивним чином перетворюється на особливий десерт. Готуйте і смакуйте!
Смаколики від Яринки-«Ялинки»
«Ялинка» — так називають одинадцятирічну киянку Яринку Хоменко з гуртка «Вовчиці» куреня ч. 90 ім. Анни Всеволодівни.
«Це в тебе таке позивне ім’я?» — запитую в пластунки.
«Так, — каже дівчина, — у нас дають позивні і нам, і наставникам». Зрозуміло, не питатиму таємниць, натомість розпитаю про те, що мене цікавить — пластунську кухню очима дітей. Дівчинка дуже задоволена вишколом у таборі, хоч, зізнається, там дуже нелегко.
«Ми спимо в наметах, а прокидаємося дуже рано. Після зарядки чергові одразу йдуть готувати сніданок. Мій улюблений сніданок — вівсяна каша, де багато-багато родзинок».
«Ялинка» таку кашу готує легко і просто — доводилося, каже пластунка з гордістю. І так каже, що й собі хочеться такої каші, де родзинок — цілі береги. У лісі така каша буде як знахідка!
За рецептом Яринки, треба буде по дві столові ложки крупи на товариша по походу, ну і ще «всього побільше», каже вона. Під «всього побільше» маються на увазі горішки, вищезгадані родзинки і мед або джем чи варення.
«Що у вас є! — Каже дівчина, — банани чи яблука також кришіть. Там так добре їсться!».
Супи дуже смачні
Не більше і не менше! От так вони у пластунів і називаються. Причому, за словами Яринки, вони такі прості, що «нема що робити».
«Тільки, — розповідає вона рецепт супу, який готувала на чергуванні, — треба поставити на вогонь воду. Рахуємо, скількох людей треба нагодувати, і на кожного беремо півтори склянки води. Нехай вона закипить. Помити суху горохову крупу (на кожну особу — по дві столові ложки) і вкинути, щоб кипіло приблизно півгодинки разом із почищеною великою цибулинкою. Далі я додала почищену і подрібнену картоплю, щоб суп був не дуже густим. Порізала морквину півкільцями. А далі все залежатиме від того, яких спецій ви додасте. Потрібно сіль, чорний мелений перець і кілька духмяних перчинок. А ще — свіжий кріп і петрушка: подрібнити по пучечку. І шматочок масла. Суп виходить гарний і запашний!»
Ще треба грінки — просто підсушити хліб на патичках над багаттям — і смакуйте на здоров’я!
Божественна картопля
Якщо ви ще такої не їли, не хвилюйтеся. Ідіть у ліс чи гори й приготуйте її так, як готують пластуни. Треба, за словами Яринки, просто зварити картоплю в шкірочці або спекти її в багатті.
Почистити, посолити, присипати перцем і заправити сметаною чи маслом і подрібненим свіжим чи сухим кропом. І все! І якщо Яринка каже, що ця картопля — неймовірна на смак, значить, так і є, вона ж-бо знає не з чуток.
Пластуни радять не ускладнювати приготування їжі. Ми живемо не заради їжі, кажуть вони. Усе смачно, що приготовано з любов’ю і споживається в хорошому товаристві. Готуйте просто, живіть вільно!
.jpg)
