Сьогодні ми не уявляємо свого життя без інтернету, а тим паче соціальних мереж.
Зависаємо в них, ще не встигнувши навіть нормально прокинутися. Не можемо спокійно поїсти, не перевіривши месенджери або не переглядаючи щось у мережі.
Постимо наші уподобання, плани, мрії, подорожі, події з повсякденного життя, фотографії перед сотнями друзів та підписників, багатьох з яких навіть не знаємо, нітрохи не замислюючись над тим, наскільки висвітлення всієї цієї інформації може бути небезпечним для нас та зіграти із нами злий жарт.
Про нові форми насильства в інтернеті, способи самозахисту від них та протидію на суспільному рівні дискутували на заході «Діджиталізація насильства: сталкінг, булінг, порнопомста» в рамках шістнадцятого Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Ніхто не застрахований
Олена Кривуляк — директорка департаменту національних гарячих ліній ГО «Ла Страда-Україна». Ця правозахисна організація працює для забезпечення гендерної рівності, запобігання всім видам насильства, зокрема, і в сім’ї, протидії торгівлі людьми. Також організація допомагає людям, які стикнулися з проблемами, пов’язаними зі сталкінгом.
«Переважно ми вже працюємо з ситуаціями, коли людина потрапила в біду і тепер намагається з неї вибратися, тобто коли факт інтернет-насильства відбувся, — розповідає Олена. — У роботі нашої організації ми намагаємося дорослим доносити якусь превентивну інформацію, але досить часто буває пізно».
Спікерка наголошує, що дуже важливо і потрібно проводити та популяризувати превентивні заходи щодо безпеки в інтернеті не тільки для дітей у школах, а й для дорослих. При поширенні в соцмережах особистої інформації та фотографій для своєї коханої людини, Олена радить завжди пам’ятати та враховувати, що не всі стосунки у парі можуть закінчитися одруженням і щасливою сім’єю. Тому, після розірвання стосунків, раніше отримана партнером інформація може стати компроматом для шантажу, маніпуляцій та помсти.
Щоб убезпечити себе від насильства в інтернеті, Олена дає кілька порад, які стосуються і дорослих, і підлітків, і дітей:
1. Не надавати своїм коханим логіни та паролі від соціальних мереж, якою б високою не була довіра і яким би сильним не було кохання.
2. Не створювати у соцмережах один акаунт на двох.
3. Думати перед тим, як надсилати свої інтимні фотографії. Якщо партнер аргументує це тим, що відмову це зробити сприймає як вияв недовіри і нелюбові — він маніпулює вашими почуттями.
4. Бути обережним у переписках, пам’ятаючи про те, що є ймовірність, що їх також можуть викласти на загал.
Психологиня Світлана Паніна зазначає: батьки ні в якому разі не повинні втрачати контакт із дітьми, а пояснювати їм, що поширювати про себе будь-яку особисту інформацію — це небезпечно. Має бути, зокрема, і кібервиховання підростаючого покоління.
«Коли йдеться про профілактику зґвалтувань, то кажуть, що жінка не повинна відверто одягатися, ходити по темних місцях, — констатує Світлана Паніна. — Але чому не кажуть про те, що повинні бути виховані люди? Чому чоловіки та хлопчики не виховані в дусі того, що провокація, навіть пряма провокація, не є приводом до зґвалтування? Вже з дитинства їм треба пояснювати, що таке злочин і яке за це може бути покарання. А безкарність породжує насилля».
Посилаючись на дослідження американського психолога Філіпа Зімбардо, спікерка акцентує увагу й на тому, що насильство стимулює анонімність. А в інтернеті залишатися анонімним просто. «Ми любимо інтернет за анонімність. Це місце, де ми можемо бути не тільки самими собою, а створювати собі паралельну особистість, множинні особистості: по кілька акаунтів у «Фейсбуці», «Інстаграмі».
І всюди репрезентувати себе по-різному. Цілком добропорядні громадяни, у яких котики та песики на соціальній сторінці, можуть бути доволі агресивними людьми, які наражають інших на булінг чи скоюють будь-які інші злочини зі свого акаунту», — говорить Світлана.
Старший дослідник та заступник директора Amnesty Tech в Amnesty International Джошуа Франко нагадує, що приводом до насильства можуть стати дуже різні аспекти.
Такі висновки отримані за результатами дослідження, проведеного організацією у США та Великобританії. Зазнати насильства може кожен, у тому числі й чоловіки.
Але на 84% збільшується можливість постраждати від насильства у темношкірої жінки. Також ризик збільшується, якщо ця людина лесбійка або трансгендер, або єврей, або мусульманин. Потрібно створювати рівнобезпечні умови для всіх. З цього приводу дослідник зацитував:
«Знаєте, що найгірше в залякуванні — це те, що тобі кажуть: «Ну то не сиди на твітері, не сиди в соцмережі, чому ти там проводиш час?» Це схоже на те, коли тобі кажуть: «Не ходи одна пізно ввечері по вулиці». Це суспільний простір, це місце суспільного користування, так само, як і міська площа. А це означає, що жінки мають бути присутніми у цих місцях. Тому почути такі поради — просто нонсенс. Це стосується права на свободу самовираження та можливості брати повноцінну участь у суспільному житті».
Чому держава і депутати бояться слова «гендер»
Усі спікери одностайні в тому, що українське законодавство потребує прийняття нових законів та статей, які б регулювали різні форми інтернет-насильства: сталкінг, булінг, порнопомста. Світлана Паніна за те, щоб за кіберзлочини була кримінальна відповідальність. Також радить об’єднуватися людям, створюючи спільноти антитролінгу:
«Проблема не в тому, що ми живемо соціальним життям. Проблема не в тому, що ми живемо, як звичайні люди. У нас є право фотографуватися, у нас є право на самовираження, у нас є право бути захищеними. Це теж наше невід’ємне право. І те, на що ми як суспільство повинні робити запит і чого добиватися, — щоб закони в нашій країні встигали за сьогоденням, а не відставали на півстоліття від того, як ми живемо.
Нашим законодавчим органам потрібно бути гнучкішими. Тому що кіберполіція у нас є, але немає статті за кіберзлочини. Коли ви зустрінетеся з булінгом у мережі, то винуватцю нічого буде пред’явити. Часто навіть нікому, через анонімність. Хороших виходів поки ще не знайдено. Якщо зробити інтернет, як у Китаї, з нульовою толерантністю до анонімності, то це буде антидемократично. Так ми вчинити не можемо. Зімбардо бачить вихід у тому, щоб люди організовували спільноти: коли люди об’єднуються однією ідеєю та намагаються змінити щось у тому просторі, де вони живуть, включаючи закони, включаючи підтримку одне одного. Створювати групи антитролінгу».
Національна експертка із захисту дітей від насильства Анастасія Дьякова зазначила, що кібербулінг стосовно учасників освітнього процесу прописаний в Законі «Про протидію булінгу». Але зараз вони працюють над змінами в законодавстві, які б регулювали злочини, пов’язані із сексингом у мережі.
Олена Кривуляк наголошує на необхідності ратифікації Стамбульської конвенції Ради Європи: «У минулому році ми прийняли дуже хороший закон. Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Цей закон розповсюджується не тільки на подружжя, а загалом на пари, на колишніх партнерів та на тих, хто перебуває в неофіційних стосунках. Він є прообразом Стамбульської конвенції — міжнародного документа.
У Стамбульській конвенції прямо прописано все, що стосується онлайн сфери, сталкінгу. Але в нашому законі таких відповідностей Стамбульській конвенції немає. І ми сподіваємося, що цей закон буде доопрацьований.
Але нам було б важливо ратифікувати саме міжнародний документ — Стамбульську конвенцію. Проте ми як держава, як депутати боїмося слова «гендер». Не розуміючи, ми дуже сильно боїмося це ратифікувати. Сподіваюся, що будемо маленькими кроками до цього якось наближатися».
Аліна НЕБЕЛЬСЬКА,
магістратура соціально-правозахисної журналістики
