Заступник міністра оборони України Олег Шевчук: «Коли почали копати котловани, навколо лише єхидно сміялися»

— Олеже Миколайовичу, проект 184 казарм поліпшеного планування є великим — для нашої армії стільки одночасно ще не будували. Чому практичне його виконання є настільки складним?

 

— Складнощі виникли через те, що у планування заклали ідеальні умови будівництва. Практика показала: ми і забудовники не передбачили всіх «підводних каменів» на цьому шляху. Проте концептуально рішення вдале. Військові, які мешкають у цих гуртожитках, де враховані всі їхні потреби, дають позитивні відгуки. Особливо задоволені дівчата, бо проектування відбувалося з урахуванням гендерного чинника. Бойлери з гарячою водою, зручні кухні, меблювання і загалом організація життєвого простору найглибше вражає тих, кому донедавна довелося жити в орендованих квартирах, старих гуртожитках чи навіть наметах!

 

Один iз прикладів такої роботи — Конотоп, де зростає сучасне військове містечко. Реконструювали там їдальню і стару будівлю під квартири. Уклали контракти на спору­дження чотирьох казарм поліпшеного планування неподалік частини. Дві з них здані, третю ось-ось доведуть до ладу. А з четвертою — сумна історія. Компанія спромоглася лише викопати котлован і закласти фундамент, причому з суттєвими порушеннями. Угоду зупинили, а фірмі виставили штрафні санкції. Зараз на добудову об’єкта зайшов новий виконавець. І таких випадків немало. Відсоток невиконання договірних зобов’язань перевищив усі очікування.

 

— Чи означає це, що українські забудовники не звикли порядно ставитися до виконання замовлень, пропонованих армією?

 

— Під цей проект створено конкурсну документацію з жорсткими вимогами до учасників. З одного боку, ми не хотіли обмежувати потужні добропорядні компанії заходити у проект. З іншого, прагнули уникати помилок і не допускати фірм, які у відверто шахрайський спосіб виходять на торги лише для отримання авансу і подальшого зникнення.

 

«Несподівано» армія вперше почала вимагати чіткого дотримання термінів будівництва. І не лише кінцевих, а й усіх етапів. За порушення накладали штрафи та пеню. На кожній стадії у них був 20-денний «люфт», щоб встигнути повернутися до графіку й виправити ситуацію. А заодно уникнути санкцій і розірвання угоди. Виникали різні форс-мажори.

 

Приміром, на майданчику знаходили небезпечні залишки Другої світової війни або мережі (вода, тепло, каналізація, електрика) не були позначені на планах. Це відстрочувало виконання контрактів. Ми це розуміли, коригуючи терміни, аби нікого не штрафувати. Але значна частина компаній так і не дотримались «дедлайну». А один iз керівників узяв аванс, одразу придбав дорогий позашляховик і десь зник. Його досі розшукують. Є й такі приклади.

 

 

Державна експертиза визначила строки будівництва. Ми пропонували скоротити їх, інакше все розтягнулося б на два роки. Волонтери, інженери, незалежні експерти знайшли процеси, які можуть відбуватися не послідовно, а водночас.

 

Розрахунки підтвердили: звести житло у визначені терміни встигаємо. І гуртожитки реально зростали в передбачені 7 місяців. Наприклад, у Старичах на Львівщині. Хоча будівельники погоджувалися: в такі строки можна вкластися, але «для цього треба напружено працювати», до чого, очевидно, не всі були готові. Компанії, щоб усе виконати вчасно, слід мати достатній вільний оборотний капітал, сучасну техніку й досвідчений персонал. А на майданчику — ефективного менеджера, який зробить усе, щоб робота не зупинялася. 

 

Консультативно нам допомагали в розбудові військової інфраструктури представники інженерних військ США (U—ited States Army Corps of E—gi—eers. — Авт.). Вони переглянули наші напрацювання, побували у Білій Церкві, де саме передавали під заселення гуртожитки. Їх вразили короткі терміни будівництва. У них схожі проекти виконують значно довше. 

 

Зараз обговорюємо можливість нового підходу в проектуванні. Нині тривалість будівництва прогнозують під ідеальну погоду — без морозу, вітру, спеки і дощу. Як тільки погода відходить від певної норми, будівельникам доводиться йти на додаткові витрати — застосовувати різноманітні добавки у бетон і розчини, збільшувати платню робітникам за працю у важких погодних умовах.

 

Або зупиняти будівництво і чекати «з моря погоди», до чого більшість, відверто кажучи, і вдавалися. Тепер ми хочемо уможливити роботу в складних умовах, приміром узимку. Це ускладнить проект.

 

Колеги з НАТО з цього приводу визнають: так здорожчується процес, але можна в коротший термін отримати бажаний результат. Є ж різниця, що житло, штаб чи їдальню чекатимуть 3-4 роки чи ми їх збудуємо за два! Тому спробуємо кілька стандартних проектів підпрацювати під варіант прискореного будівництва.

 

Порівняємо виграш у часі, програш у коштах — і робитимемо висновки. Хоча ми і так бачимо, що сучасні технології дозволяють не припиняти будівництво цілорічно та цілодобово. Зрештою так виходить навіть дешевше, ніж неодноразово зупиняти і відновлювати будівництво.

— Які ще проекти реалізовуватимуть? Знаю про смарт-квартири для сержантів.

 

— Торік надано кошти на проектування таких смарт-квартир, і цю роботу завершено. 17 будинків уже почали зводити. Найпевніше, конкретні результати тут варто очікувати наступного року. Це серйозна мотивація, коли військовий не лише має пристойне грошове утримання, а й усвідомлює чітку перспективу отримання житла. 

 

Навесні торік ми почали копати у Старичах котловани, а навколо лише єхидно сміялися. Зараз там у чотирьох гуртожитках мешкають люди, а поруч зводять наступну чергу цього ж проекту і повноформатні житлові будинки. Нещодавно у Бродах заселили гуртожитки авіаційної частини. Сержанти там живуть у комфортних умовах, і на їхніх очах зростають смарт-квартири й інше житло. 

 

— От ви кажете, що люди не надто вірили. Чому?

 

— Бо роками звикли, що їм багато обіцяють, а мало виконують. Намагаємся зруйнувати цей стереотип реальними справами. Щодо проекту 184 гуртожитки нашаровано чимало критиканства. Приміром, армія провела відкритий конкурс. Уся документація і процедура — прозорі. Компанії підписали угоди і з якогось дива припинили їх виконувати. Однак винувате Міноборони, і весь «праведний гнів» проходить повз недоброчесну фірму, звалюючись на військових. Це, м’яко кажучи, несправедливо і упереджено. Чому журналісти, блогери не виказують претензій до шахраїв чи фірм-невдах? Інша річ, що слід вдосконалити механізм відбору таких учасників, — ми над цим працюємо.

 

А щодо новинок, то цьогоріч плануємо звести кількадесят швидкозбірних будинків у військових частинах. Металеві каркаси обшиють сандвіч-панелями — тимчасове, але швидке рішення потреби розміщення особового складу, аби люди не жили в наметах. Розроблено і проект польового табору, де житло, душові, їдальні, штаби, класи — все розміщуватиметься в модулях, як у натовських партнерів. Напрацьовуємо технічні вимоги до таких рішень і хочемо вже у 2019-му розгорнути автономний польовий табір, де все буде інакше.

— Достатньо успішною є реформа харчування у війську — принаймні, нині лунає дедалі менше критики на її адресу.

 

— Після вдалого експерименту стартував перехід армії на сучасну систему харчування. У перший рік встановили черговість: ремонт їдальні, монтаж нового обладнання, а потім — уведення харчування за каталогом. Та капремонти затягнулися, бо це тривала процедура. Тоді спланували поступове переведення військових частин на нову систему, не прив’язуючись до ремонтів. І процес набув масового характеру. Цьогоріч ми його завершимо, а ремонт їдалень триватиме далі. 2019-го їх відремонтують біля п’ятдесяти, закінчимо ж роботи у 2020 р.

 

Армія має багато невеличких підрозділів, далеко розташованих від великих пунктів постійної дислокації. Розгортання там повноцінних їдалень недоцільне з фінансової точки зору. Разом із тилом ЗСУ ми відпрацювали замовлення невеликих авто, обладнаних спеціальними термошафами, куди закладатимуть контейнери для зберігання готової їжі. Її готуватимуть на базі й розвозитимуть по підрозділах у гарячому чи охолодженому стані — залежно від страви. Також є ідея в такий же спосіб розвозити напівфабрикати — залишиться їх розігріти чи змішати й подати до столу. За кілька місяців цю роботу завершимо і почнемо експеримент в окремих підрозділах ОК «Захід».

 

«Декому даремно здається, що їм немає альтернативи»

 

— Уже відкрито шлюзи для закупівлі за імпортом за кордоном необхідних речей для армії. Чи є і для тилового напрямку тут якась користь?

 

— Нині триває робота над нормативним механізмом реалізації права на закупівлю озброєнь і військової техніки. Хто безпосередньо цим займатиметься — ще визначають. Щодо тилового напрямку вже все відпрацьовано. Міноборони підписало угоду з Агенцією НАТО з підтримки та постачання (—SPA) про встановлення відносин у сфері купівлі-продажу на підтримку несистемних брокерських послуг для ЗСУ. Це диверсифікувало джерела матеріально-технічного забезпечення армії, нівелюючи залежність від російського ОПК. Ми можемо використовувати цей механізм для придбання тилової номенклатури на рівні з країнами НАТО.

 

І в цьому аспекті, можна так сказати, ми вже є членом Альянсу, бо нам надали прямий доступ до Агенції. Вже є фахівці, які пройшли навчання з використання її бази даних. Можемо проводити закупівлі номенклатури НАТО: речове майно, спорядження, намети, медикаменти тощо. І це дозволяє відкрити українським виробникам доступ через —SPA до постачань країнам НАТО. 

 

Наведу приклад. Щойно під’єдналися до —SPA, як з’явилася змога щось придбати у натовських постачальників. Водночас ми оголосили процедуру закупівлі певних видів майна. Розрахунково взяли вартість придбання минулорічних поставок, збільшили її на показник інфляції і виставили публічно. Жоден із наших традиційних постачальників не вийшов на торги. Вони наголосили: або ви піднімете ціну ще на 20%, хоча підстав до того не існувало, або ми нічого не постачатимемо. Ми знову оголосили торги, трішки піднявши ціну, але картина повторилася. Запросили на перемовини партнерів і запитали, чому в них так зросли апетити? Фактично це була змова...

 

Тоді їм нагадали про угоду з —SPA: якщо на наступні торги українські виробники не вийдуть, ми все закупимо в агенції. Це буде дорожче, але ми придбаємо в НАТО, а вони на рік залишаться без замовлень ЗСУ. І вони таки вийшли на торги... Декому даремно здається, що їм немає альтернативи. Конкуренція з Агенцією змушує українських постачальників підтягнути якість виробництва і тримати адекватні ціни. Так, у НАТО вся номенклатура дорожча, але вже є кілька постачальників, які, вивчивши наші потреби, заявили про спроможність знизити собівартість до прийнятного для ЗСУ рівня.

— Очевидно, тут питання і в матеріалах, бо не все виробляють в Україні?

 

— Віддаю належне нашим виробникам. При замовленні армії на впровадження нових матеріалів та технологій, вони реагують оперативно — впродовж кількох місяців. Шукають постачальників в Європі чи Азії, знаходячи ті компоненти, які ми просимо. Але і європейські виробники вже почали виготовляти форму з нашим пікселем та вимогами до розміщення знаків розрізнення. Дуже класна форма! Вона проходить дослідну експлуатацію в одному зi спецпідрозділів. Проте вартість у неї доволі висока…

Але здешевити не означає покращити.

 

Свого часу ми купували флісові куртки, виготовлені з імпортного матеріалу. Потім вирішили, що це доволі вартісний продукт, і знайшли аналог тканинам серії Polartec, схожий за властивостями на фліс, але відчутно дешевший. І з цього матеріалу виготовили куртки. Одразу посипалися скарги, що вони не виконують як слід свою функцію: погано зберігають тепло і продуваються. Ця економія вийшла боком — довелося повернутися до нормального матеріалу Polartec.

 

Армія зараз одягнута саме в такий варіант. Багато експериментували і з дощовим костюмом. Начебто знайшли прийнятний варіант «ціна-якість». Поїхали якось у війська подивитися, як «працює» цей виріб. Саме почалися затяжні дощі. Але, попри зливу, ніхто з бійців не одягав «дощовик». Поцікавилися, чому. З’ясували: всі шви протікають і під ним одяг однак мокрий. Тому повернулися до дорожчого варіанта, який не протікає. 

 

— Чи може весь кластер оборонних замовлень і потреб, який формує українське військо, стати одним із драйверів розвитку національної економіки?

 

— Звісно, це робочі місця, нові технології, осучаснення виробництва. Кожна гривня, яка пішла в будівництво, як відомо, створює навколо себе ще 4 гривні. Будівельники відверто зізнавалися: коли армія почала проект спору­дження гуртожитків, вони побачили для себе перспективу завантаження роботою на роки. І чимало робітників, які раніше виїздили на заробітки за кордон, тепер зголошуються працювати в Україні. Так само це імпульс розвитку і для легкої промисловості. Компанії-постачальники завдяки нашим замовленням вимушено розширювали виробництво, закупляли нове устаткування, освоювали сучасні технології. Чимало дівчат, які шили одяг за кордоном, тепер працевлаштовані вдома. Це прозорі стосунки — ми безготівково перераховуємо кошти, а вони сплачують податки. І головне — це стимул розвитку громад, бо виробництво є осередком створення благополуччя.

 

Якість української військової форми та амуніції вже оцінили наші партнери у НАТО. Інструктори з Альянсу, які перебувають в Україні, бачать цей прогрес і кажуть, що наші окремі рішення є кращими, аніж в їхніх арміях. Зокрема, наші транспортні баули та рюкзаки, взуття і предмети однострою. Однозначно, що все дешевше. А угода з —SPA дозволяє нашим виробникам вийти на закордонні ринки. Вже зараз іноземні армії напряму виходять на тих постачальників, які виготовляють продукцію для ЗСУ, пропонуючи їм контракти. Їх головний козир — конкурента ціна, та й і якість уже підтягується на достойний рівень.